ежен Ионеско — зачинатель абсурдизму у французькiй драматургiï

Ситуацiï, характери й дiалоги його п'єс додержуються скорiше
образiв i асоцiацiям сну, чим повсякденноï реальностi. Мова ж за
допомогою забавних парадоксiв, клiше, приказок i iнших словесних iгор
звiльняється вiд звичних значень i асоцiацiй. Сюрреалiзм
п'єс Ионеско веде своє походження вiд цирковоï
клоунади, фiльмiв Ч.Чаплiна, Б.Китона, братiв Маркс, античного й
середньовiчного фарсу. Типовий прийом — накопичення предметiв, що
загрожують поглинути акторiв; речi знаходять життя, а люди
перетворюються в неживi предмети
В абсурдистских п'єсах катарсис вiдсутнiй, будь-яку iдеологiю е.
Ионеско вiдкидає, але п'єси були викликанi до життя глибокою
тривогою за долi мови i його носiïв
При всiй умовностi театру абсурду вiн наскрiзь политизирован, що
особливо переконливо доводить саме значне створення ежена Ионеско
Носорiг (1959).
ежен Ионеско, подiбно екзистенцiалiстам Ж.П. Сартру й А. Камю,
дослiджує поводження людини в екстремальнiй ситуацiï, коли
абсолютна бiльшiсть людей пiдкоряється обставинам i тiльки
одинаковi знаходить у собi сили для внутрiшнього протистояння. е.
Ионеско вiрить у силу слабких, його Беранже, персонаж декiлькох
п'єс, в Носорогу з Особливiстю п'єс е. Ионеско є те,
що вони як би зашифрованi. Iнодi вони важко пiддаються розгадцi, з
Носорогом же все понятно: у драмi мова йде офашизме.
Драматургiя ежена Ионеско зайняла видне мiсце в лiтературному процесi й
у репертуарi французького й свiтового театру. Однак це зовсiм не
виходить, що перемiг абсурдизм i традицiйну реалiстичну драму зiйшла з
подмостков. Пересiчний i безпомiчний у повсякденному життi людин iде
один проти всiх
Прем'єра Лисоï спiвачки вiдбулася в Парижу. Успiх Лисоï
спiвачки був скандальним, нiхто нiчого не зрозумiв, але дивитися
постановки абсурдистских п'єс ставало поступово гарним тоном. В
антип'єсi (таке жанрове позначення) нiякоï лисоï
спiвачки немає й у споминi. Зате є англiйська пара Смитов i
ïхнiй сусiд на прiзвище Мартiн, а також служниця Мери й капiтан
пожежноï команди, що випадково заглянув на хвилиночку до Смитам.
Вiн боïться спiзнитися на пожежу, що почнеться в стiльки-те годин i
скiльки-те мiнут. Ще є годинники, якi б'ють як ïм заманеться,
що, очевидно, означає, що час не загублений, його просто не
iснує, кожний перебуває у своєму тимчасовому вимiрi й
несе вiдповiдно нiсенiтницю
У драматурга кiлька прийомiв нагнiтання абсурду. Отут i плутанина в
послiдовностi подiй, i накопичення тих самих iмен i прiзвищ, i
недiзнавання чоловiками один одного, i рокiровка хазяï-гостi, гостi-
хазяï, незлiченне повторення того самого епiтета, потiк
оксюморонiв, явно спрощене побудова фраз, як у пiдручнику
англiйськоï мови для початкiвцiв. Словом, дiалоги по-справжньому
смiшнi В 1916 р. У Цюрихском кабаре збирається група анархiчно
настроєних поетiв-емiгрантiв, молодих людей рiзних
нацiональностей, об'єднаних ненавистю до вiйни. Вони почувають
iнтелектуальний голод, але старе мистецтво ïх не влаштовує.
Вони проголошують народження мистецтва нового: виникає дадаизм
— плин, створений групою лiтераторiв, що бачили в подiях
першоï свiтовоï вiйни свiдчення катастрофи й розпаду
всiєï людськоï культури. На ïхню думку, мораль i
мистецтво суспiльства гiднi презирства, оскiльки мир є волаюче
лицемiрство, i якщо вже творити, то тiльки на ґрунтi абсолютного
заперечення. Дада — вiд французького dada — дитячий белькiт
без змiсту. Дадаизм — бунт проти суспiльноï нiсенiтницi за
допомогою нiсенiтницi, вони декларували абсурд i атмосферу скандалу,
дезертирство, виражаючи протест проти першоï свiтовоï вiйни.
естетической формою ïхнього протесту стало мистецтво алогiчнi й
iррацiональне, нерiдко безглуздi набори слiв i звукiв, складенi методом
колажу
Дада… Цi два склади досягли мети, досягли дзвiнкого бессмислия,
абсолютноï незначимостi, — писав Андрiю Жид у статтi Так-Так.
Вождь дадаистского руху швейцарський поет, румун Тристан Тзара ( 1896-
1964), автор книг Сiм манiфестiв дада (1924), Приблизна людина (1931), в
одному зi своïх манiфестiв заявляє: Я ненавиджу здоровий
глузд.
Деякi дадаисти iз задоволенням вiдмовилися б вiд людськоï мови,
якби можна було б без нього обiйтися. З небажанням вони прибiгали до
звичайних слiв. Дадаистские манiфести заповненi вигадливими малюнками-
лiнiями, колонками цифр, рiзними шрифтами. В одному з манiфестiв Тзара
повторює 154 рази на сторiнцi слово hurle (завивання, крик) або
заявляє, що 2=3.

• Хвороба темрява розцвiчується сiрниками в наших органiзмах
• Леденити
• Стосуйся мене
• Лише мене одного
• Спiраль пiднiмається по краï бiлоï краïни
• Маленьке сiльце Всибири.

Однак дадаизм не був втiленням нiсенiтницi, вони думали, що повиннi кожне споганене слово змусити заiскритися, зазвучати по-новому. У самiй iдеï вiдновлення лiтературноï мови була укладена здорова думка
Дадаисти хотiли бути несхожi на iнших, але в глибинi душi почували себе
плоттю вiд плотi ïхнього суспiльства, що народило:

• Придивитеся до мене:
• Я жартiвник, iдiот, я з тих, хто чадить
• Придивитеся до мене!
• Я виродливий i малий i особа моє
• невиразно.
• Я такий, як ви всi
• (Тзара)

Пiсля вiйни частина дадаистов переïхала в Нiмеччину, деякi — у Францiю. Дадаистов незабаром стали пiдтримувати молодий Арагон, Поль елюар, Аполлiнер. Таким чином, дадаизм з'явився безпосереднiм попередником сюрреалiзму, що складається на початку 20-х рр. у Францiï, багато хто дадаисти виявилися в руслi нового плину — сюрреалiзму, коли по закiнченнi вiйни дадаистское рух зiйшов на немає.