Як варити i ïсти суп з дикоï качки

Категории

1.   1 Остап Вишня

1945р.

Оригинал

М. Т. Рильському
Був такий славнозвiсний орнiтолог Мензбiр, який на пiдставi багатолiтнiх спостережень i наукових дослiджень остаточно визначив, що дикi качки, крiм базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах i тихих-тихих плесах, по рiчках-колисках смарагдовоï Батькiвщини нашоï радянськоï...
...Словом, ви поïхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.
Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набоï i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...
Ïдете ви компанiєю, тобто колективом, так — чоловiка з п'ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективноï працi...
У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуєте:
- Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?
- Взяв!
- Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, — доведеться з горлушка!
Горлушком, за мисливською термiнологiєю, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву право руля.
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт благословлятись.
Звуться цi часи у мисливцiв зорьками — вечiрньою й ранковою...
В цi часи ви чуєте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум — свист качиних крил!
Ви i сюди — бах? I туди — бах! I отуди — бах!
Ах, незабутнi хвилини!
На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку — це мисливський закон. Виходячи ще з дому, — та що там виходячи! — ви ще напередоднi знаєте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виïзду на гюлювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, i в час од'ïзду ви вибiгаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих Куди? — кидаєте: Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись, i галопом далi...
Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки повиключали мотори, почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеï голови, полягали спать...
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сiно, простеляєте плаща, лягаєте горiлиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо i вiдпочиваєте... А вiдпочиваючи, думаєте.
Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранковоï зорьки готуватися...
- Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!
- Що, нема?
- Нема!
- А я взяв! Я поклав собi за правило: приïжджаю додому, а ïï в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!
- Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашоï... Капризна це, я вам скажу, штука, як з горлушка... Повiтря чисте, на широке диханiє вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже горлушко бiля донушка.
Тут i починається найцiкавiший момент качачого полювання.
Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.
Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса — це те, що всi вони — факти, що все це насправдi було, що: розкажу, то не повiрите, але це-факт!
...Швиргається вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...
I вiльно дихається, i легко дихається...
Поволеньки голос оповiдача тихшає, потiм якось переривається i зовсiм затихає...
Сусiда тяжко якось зiтхає...
- Про що думаєте, Iване Iвановичу?
- Про Америку! Яка все-таки технiка.
- А що таке?
- Кажуть, двоствольну стопку видумали!
I тихо... Поснули...
Раннiм-рано та ранесенько, ще ледь-ледь починає сiрiти, штовх вас у бiк:
- Вставайте! Вставайте! Час уже!
- Г-г-г! М-м-м!
- Вставайте!
- М-м-м!
- Б-б-бах!
З криком: Бомбьожка! ви зриваєтесь i мчите.
- Куди? Куди?
- В бомбосховище!
- Тю на вас! То я в крижня гахнув!
- I промазав.
- Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька...
Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...
Качка, як вiдомо, птах... Вона — лiтає...
Як ïï стрiляти?
Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.
- Бах! — i в торбу. Бах! — i в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! — i повз торбу, не сумуйте, старайтесь ïхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:
- Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приïдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:
- Дорогi, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикоï качки...
Найперше й найголовнiше — обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважає... I качка обскубана, i кабiнет — перина...
Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
- Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!
Дуже це смачно у мамiв виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
- Та це ж курка, а не качка! — ви авторитетно заявiть:
- Це — качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
- А чому в неï горло перерiзане?
- Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!
Залишається, отже, останнє: ïсти суп.
- Як його ïсти? Ложкою!
Попоïвши, лягайте на канапу й читайте Записки охотника Iвана Сергiйовича Тургенєва. Прекрасна книжка!