Переказ змiсту роману Ярослава Ивашкевича Мати Iоанна вiд Ангела. Висновок

Вид одержимих черниць i длившееся майже весь день вигнання бiсiв
вселили в ксьондза Сурина жах. Вiн був вражений до глибини душi. Сам
досвiдчений экзорцист, Сурин уперше зустрiчався з подiбною груповою
одержимiстю. Вiн воскресив у пам'ятi мати Iоанновi, представив, як вона
йде в срiблистому свiтлi хмурого вересневого дня, робко — i
начебто ослiплена — виступає на чолi зграйки черниць. Який
чистоï здавалася вона тодi, як прозорий був погляд ïï
блакитних очей! Раптово вiн здригнувся вiд огиди, згадавши все, що
вiдбувалося потiм. Але одночасне серце простромив гострий бiль при думцi
про страждання цього кволого тiла й цiєï свiтлоï душi.
Чи мiг вiн сподiватися на перемогу над Сатаною, над могутнiм Сатаною?
IX
Всi спроби батька Сурина приборкати сили тьми нi до чого не привели.
Його спосiб заспокоювати матiр-iгуменю дiяв безвiдмовно, але на короткий
строк. Бiси, немов розлютованi перевагою батька Сурина, верталися iз ще
бiльшою злiстю, мучили сестер i матiр Iоанновi з подвоєною силою,
змушуючи ïх вимовляти мерзеннi, блюзнiрськi мовлення й повiдомляючи
ïхнiми вустами про мнимi й неправдоподiбних, але надзвичайно сумних
подiях. Батько Сурин ледь не падав вiд утоми. Його молитви над матiр'ю
Иоанной тривали по нескольку годин, iнодi цiлий день. А вночi знову
починалися дикi крики, бiганина по коридорах, призивання ксьондза
Гарнеца… Вона смiялася, реготала по будь-якому приводi, несла
дуростi, перекручувала слова й, як говорив батько Сурин, за одна така
година втрачала бiльше, нiж здобувала за целую тиждень благочестивих
мiркувань. Нарештi ксьондз Сурин вирiшив скасувати публiчнi экзорцизми й
почати экзорцизми з ока на око
Батько Сурин намагався знайти шлях до душi матерi Иоанни. Спочатку
ксьондз Юзеф почував у нiй опiр i ворожiсть — вона закривала
своє серце, не допускаючи до ув'язнених у ньому таємниць.
Але опiр це пiсля спiльних молитов зм'якшувалося, майже зникало. Через
кiлька днiв таких молитов i бесiд мати Iоанна раптом початку говорити
про себе. Потiк визнань лився легко, був багатий подробицями. Можливо,
вона навiть занадто легко сповiдалася, уже занадто складними були
ïï оповiдання. Бажаючи зацiкавити його своïми
переживаннями, вона перебiльшувала, прикрашала, складала
Помiтив вiн також, що справжньою пристрастю матерi Иоанни було
прагнення зацiкавити всiх своєю особою, прагнення видiлитися за
всяку цiну. Тому вона й повторювала завзято, що бiси терзають
ïï сильней, чим всiх iнших сестер. Розум пiдказував йому, що
цi бесiди й аскетичнi вправи (вони спiльно пiддавали себе бичуванню) на
пустельному горищi настiльки ж безглуздi, як i публiчнi экзорцизми в
костьолi, при скупченнi народу. Через якийсь час Сурин припинив i цей
вид экзорцизма й вирiшив дати собi вiдпочинок
Чотири iнших ксьондзи -экзорциста радувалися його невдачi. У тяжкi
хвилини вiн звичайно звертався до ксьондза Бриму, що у вигнаннi бiсiв не
брав участь i досить тверезо дивився на всi монастирськi справи. Уразив
вiн ксьондза Юзефа й тим, що дав притулок у себе двох дiтей страченого
ксьондза Гарнеца, прижитих ïм вiд однiєï з куховарок.
Брим фiлософськи вважав, що бiс сидить у кожному — у комусь
бiльше, у комусь менше, адже якщо зло iснує, воно може бути
бiльшим або меншим. Один любить грiшити пивцем, а iншоï —
продає свою безсмертну душу
Батько Сурин негативно качнув головою: Про нi, отче, немає! Коли сатана вселяється в людину, то заволодiває ним усiм, стає його другою натурою. Так що я говорю другий? Першоï! Стає цiєю людиною. X
Вiд повного розпачу й сум'яття почуттiв ксьондз Сурин вирiшив пiти до
жили в Людини ребе (єврейському священиковi) Ише. Вiн побачив
нестарого ще людину з жовтувато-блiдою особою й довгою бородою. Ребе
iронiчно розсмiявся: Стало бути, ваше преподобiє прийшли до
бедному ребе запитати, що таке бiси? Ви, пан ксьондз, не знаєте?..
Ви в сумнiвi? А може, це зовсiм не бiси? Може, справа тiльки в тiм, що
там немає ангелiв? Ангел покинув матiр Iоанновi, i вона залишилася
наодинцi iз собою. А може, це всього лише власна природа людини?

• Не засуджуй, не смiйся, єврей!- запально викликнув ксьондз.- Знаю, тобi вiдомо бiльше, нiж менi. Але ти от сидиш тут, у цiй темнiй кiмнатi, сидиш над книгами, при свiчах, тобi байдуже, що люди мучаються… Хiба ви не хочете боротися зi злим духом?
• Спершу скажи, ксьондз, що таке злий дух,- з iронiчною усмiшкою вiдповiв ребе Ише,- i де вiн перебуває? Який вiн? Звiдки узявся? Хто його створив? Бог? А якщо мир створив Сатана? Адже якщо мир створений Богом, чому в ньому стiльки зла? I смерть, i хвороби, i вiйни!
• Висловленi рабином думки не були для ксьондза новi: не раз i не два приходили йому на розум тi ж питання, але тепер, викладенi так ясно й виразно, вони приводили його в розпач. Вiн нiчого не мiг вiдповiсти на них нi собi, нi євреєвi
• Ця черниця твоя називає себе Иоанной вiд Ангелiв,- iз презирством мовив рабин,- а що вона знає про ангелiв? — Ïх посилає Бог,- помiтив Сурин.- А диявола хiба не вiн посилає? Без волi Бога Сатана не заволодiє душею людини. Сидячи напроти ксьондза, нерухомий i безпристрасний, з восково-жовтою особою, рабин продовжив: Ти ще не знаєш, яке це, коли демон, що перебував у тiлi жiнки, вселиться в тебе й буде тебе змiнювати д всьому того, що ще недавно ти почитав огидним грiхом… i що тепер наповнює твоє серце несказанним блаженством. Ти хочеш довiдатися про демона? Так дозволь йому ввiйти у твою душу.

XI
Повернувшись у монастир i небагато пiдкрiпившись, ксьондз Сурин
вiдправився до матерi Iоанновi. Нi, нi, повторював вiн про себе, нi,
Юзеф, не вiдступай, ти повинен пожертвувати собою. Вiн молив Бога про
зцiлення цiєï жiнки, вiн хотiв зробити ïï святий.
Увiйшла мати Iоанна. Побачивши ïï очей безмiрна радiсть
осягнула батька Сурина. Напружено розсунутi вiка iгуменi вiдкривали очi,
що поблискували, у яких читалися божевiлля й очiкування, аж нiяк не
спокiй. Я спрагу твого порятунку,- прошептав отецсурин. Де воно, цей порятунок?-
запитала черниця. Вона глянула на нього поглядом iстинно сатанинського,
повним пiдступництва й презирства. Нiколи ще священик не почував так
сильно, хто володiє душею матерi Иоанни, нiколи так сильно не
бажав вигнати його iз цiєï душi

• Страшней усього те,- вимовила матiр Iоанна,- що Сатана менi люб'язний. Менi приємна моя одержимiсть, я пишаюся, що саме мене осягла ця доля, i навiть випробовую радiсть тому, що бiси мучать мене бiльше, нiж iнших. Що буде iз мною без них? Вернуться туга, злiсть, я знову стану дурною черницею, що не знає, чи вдостоïться вона вiчного блаженства! Раз не можна стати святий, краще вуж бути проклятоï.
• Об дочку моя!- простонал ксьондз Сурин. У цю мить вiн вiдчув, що в нього ввiйшли чотири бiси матерi Иоанни. I одночасно власний його бiс, що вкрився в глибинному завулку душi, вискочив зi схованки й з'єднався з ними. Страшний бiль i сум'яття простромили його всього. З голосним лементом вiн ринувся з кiмнати. На божевiльний крик ксьондза збiглися всi мешканцi монастиря, i всi побачили, як вiн, ударяючись головою про щабель, повiльно сповзав по сходам

XII
Про те, що бiси матерi-iгуменi вселилися в ксьондза Сурина, стало
вiдомо всiм. За цi днi вiн схуд, почорнiв, не доторкався до ïжi. З
жахом дослiджував вiн свою душу, майже не пам'ятаючи, що було з ним за
цi кiлька днiв. Ставши перед батьком-провiнцiалом, що приïхав, щоб
розiбратися з ним, вiн дивився на своє духовне життя, як на
сумовитi руïни. Вiд усього залишилися однi уламки — уламки
чеснот, уламки молитов, чорнi безоднi замiсть думок. Незмiнноï була
тiльки дума про матiр Iоанновi. Сурину велiли вернутися в полоцкий
монастир. Вiн зiзнався святим батькам, що бiс або бiси заволодiли ним
повнiстю, стали його душею, ïм самим i що вiн не хоче позбутися вiд
них. Адже це були тi бiси, якi володiли ïï душею i
ïï тiлом!
XIII