Переказ легенди Калевала. Карело-фiнський народний епос

Короткий змiст четвертоï рунi. Головний герой — старий,
вiрний Вяйнямейнен (Вяйне), вiковiчний песнопевец, зустрiчає в
лiсi сестру свого суперника по спiвi Еукахайнена — юну Айно. Вiн
просить ïï стать його дружиною. Айно в сльозах бiжить додому й
розповiдає про цьому своïй матерi. Мати забороняє
ïй засмучуватися, велить радуватися й ошатно одягтися. Дiвчина
продовжує плакати й говорить, що не хоче йти замiж за старого.
Засмучена, вона йде в лiс. Заблудившись i потрапивши на безлюдний берег
моря, вона хоче викуплятися в море й тоне. Мати днi й ночi оплакує
свою дочку, що потонула
Рунь п'ята
Звiстка про загибель нареченоï доходить до Вяйнямейнена.
Виплакавши кiлька днiв про красуню Айно, що потонула у хвилях вод
широкошумних, вiн з важким серцем вiдправляється на берег моря й
звертається до сплячий Унтамо (божества сну) iз проханням сказати,
де ховаються морськi дiви Велламо. Унтамо вiдповiдає йому, що
Велламо живуть на мрячному остро-вочке, у темрявi морiв глибоких.
Вийшов тодi Вяйне на човнову пристань, взяв вудки, оглянув лiсочки й
поплив до тому мрячному островочку. Причаливши до берега, вiн закинув
вудку у воду й став чекати. На ранковiй зорi вiн виловив дивну сьомгу:
Дивна рибка! Нiколи таких не бачив!- дивується старий Вяйне.
Знявши з пояса срiбний нiж, вiн приготувався вже розрiзати ïï,
щоб з'ïсти на снiданок, вiдокремивши собi й на обiд, i на вечерю,
як раптом рибка вислизнула з його рук i кинулася в море, перетворившись
у морську дiву Велламо.
Вiдпливши вiд тури Вяйне й пiднявши iз хвиль голiвку, вона заговорила:

• Ой ти, старий Вяйнямейнен! Не потiм я вийшла в море, Щоб мене, як сьомгу, рiзав, Щоб розпластував, як рибку, З мене готовив снiданок… Для того я вийшла в море, Щоб курочкою спокiйноï На руках твоïх сiдати, Бути все життя твоєï женою, Щоб тобi постiль готовити, На постiль збивати подушку, Забирати твоє житло, Пiдмiтати пiдлоги в покоях; Щоб дрова носити в хатинку, Роздмухувати велике полум'я, Пекти тобi бiльшi хлiби Так медянi коржi, Пiдносити й кружку пива, Пригощати тебе, чим хочеш. Я зовсiм не сьомга моря И не окунь вод глибоких: Я дiвиця молода, Еукахайнена сестриця; Ти мене шукав так довго И бажав у теченье життя

Мовив смутний Вяйне, що упустив рибку, що була його нареченою, що потонула, Айно: Еукахайнена сестра ти? ПРО, повернися до мене скорiше. Потяг вiн мережi й через рифи, i по спокiйнiй водi, але з риб, що живуть у море, не пiймав вiн милоï рибки. Згадав Вяйне свою померлу матiр i пошкодував про те, що комусь тепер його утiшити в горi, пiдтримати у важку хвилину, щоб суму не пiддався. Мати Вяйне пробудилася в могилi, з води у вiдповiдь сказав: син не повинен засмучуватися, нехай вiн вiдправляється в краïну Пiвночi Похъе-лi, де чимало красунь получше Айно, i вiзьме в дружин одну з них