Роман Вiльяма Контрива Так надходять у свiтлi

Так надходять у свiтлi остання iз чотирьох комедiй, написаних ВIЛЬЯМОМ
Конгривом, самим знаменитим iз плеяди англiйських драматургiв епохи
Реставрацiï. I хоча незрiвнянно бiльшу популярнiсть (як при життi
автора, так i згодом), так само як i значно бiльший сценiчний успiх i
бiльше багату сценiчну iсторiю, мала iнша його п'єса — Любов
за любов, написана п'ятьма роками ранiше, саме Так надходять у свiтлi
представляється найбiльш доконаним iз усього спадщини Конгрива. Не
тiльки в ïï назвi, але й у самiй п'єсi, у ïï
характерах присутнiй та загальзначимiсть, та неприхильнiсть вчасно
ïï створення, до конкретних обставин життя Лондона кiнця XVII
в. (одного iз численних у черзi fin de siecle, до подиву схожих у
багатьох iстотних прикметах, головне — у людських проявах, ïм
властивих), що й надає цiй п'єсi характер справжньоï
класики
Саме ця риса настiльки природно викликає при читаннi п'єси
Конгрива самi несподiванi (а точнiше — имеющие самих несподiваних
адресатiв) паралелi й асоцiацiï. П'єса Так надходять у свiтлi
— це насамперед комедiя вдач, вдач свiтського суспiльства, вiдомих
Конгриву не понаслишке. Вiн i сам теж був цiлком свiтською людиною,
l'hотте du monde, бiльше того, одним з найбiльш впливових членiв Кит-Кзт
клубу, де збиралися самi блискучi й самi знаменитi люди того часу:
полiтичнi дiячi, лiтератори, фiлософи. Однак аж нiяк не вони стали
героями останньоï комедiï Конгрива (як, втiм, i трьох
попереднiх: Старий холостяк, Подвiйна гра i вже згадувана Любов за
любов), в усiх ïх Контрив вивiв на сцену кавалерiв i дам —
завсiдникiв свiтських салонiв, чепурунiв-пустодзвонiв i злих плетух, що
вмiють у момент сплести iнтригу, щоб досхочу посмiятися над чиïмсь
щирим почуттям або збезчестити в очах свiтла тих, чий успiх, або талант,
iди краса видiляються iз загальноï маси, стаючи предметом заздростi
й ревнощiв. Все це розiв'є рiвно сiмдесят сiм рокiв через Ричард
Шеридан у класичноï вужi нинi Школi лихослiв'я, а ще двома
сторiччями пiзнiше — Оскар Уайльд у своïх аморальних
моралiте: Вiяло ледi Уиндермир, Iдеальний чоловiк i iнших. Та й
росiйська версiя при всiй своïй росiйськiй специфiцi —
безсмертне Горе вiд розуму — зненацька виявиться зобов'язаноï
Конгриву. Втiм — Конгриву чи? Просто вся справа в тому, що так
надходять у свiтлi, i цим усе сказано. Надходять — поза залежнiстю
вiд часу й мiсця дiï, вiд розвитку конкретного сюжету. Ти свiтлом
засуджене? Але що таке свiтло? / Юрба людей, те злих, те прихильних, /
Збори похвал незаслужених / И скiлькох же глузливих клевет, —
писав сiмнадцятилiтнiй Лермонтов у вiршi пам'ятi батька. I
характеристика, що дає в Маскарадi, написаному тим же Лермонтовим
чотирма роками пiзнiше, князевi Звездичу баронеса Штраль: Ти!
безхарактерний, аморальний, безбожний, / Самолюбний, злий, але слабка
людина; / У тобi один весь вiдбилося столiття, / Столiття нинiшнiй,
блискучий, але незначний, i вся iнтрига, сплетена навколо Арбенина й
Нiни, безневинний жарт, що обертається трагедiєю, —
все це теж цiлком пiдходить пiд формулу так надходять у свiтлi.
И оклеветанний Чацкий — що, як не жертва свiтла ? I недарма,
прийнявши досить прихильно першу з комедiй, що з'явилися на сценi,
Конгрива, вiдношення до наступним, у мiру ïхньоï появи,
ставало усе бiльше неприязним, критика — усе бiльше
уïдливоï. В Присвятi до Так надходять у свiтлi Контрив писала:
П'єса ця мала успiх у глядачiв всупереч моïм очiкуванням;
тому що вона лише в малому ступенi була призначена задовольняти смакам,
якi, по всьому судячи, панують нинi в залi. А от судження, вимовлене
Джоном Драйденом, драматургом старшого в порiвняннi з Конгривом
поколiння, тепло относившегося до побратима по цеху: Дами думають, що
драматург зобразив ïхнiми повiями; джентльмени скривдженi на нього
за те, що вiн показав всi ïхнi пороки, ïхня низькiсть: пiд
покривом дружби вони спокушають дружин своïх друзiв… Мовлення
в листi йде про п'єсу Подвiйна гра, але в цьому випадку це, ïй-
богу, несуттєво. Тi ж слова можна було б вимовити й iз приводу будь-
якоï iншоï комедiï У. Конгрива. А тим часом Контрив
усього лише виставив дзеркало, у якому й справдi вiдбився вiю, i
вiдбиття це, виявившись точним, виявилося тим самим досить
неприємним…
У комедiï Конгрива не так багато дiючих осiб. Мирабелл i миссис
Милламент (Контрив називає миссис всiх своïх героïнь,
дорiвнює замужнiх дам i дiвиць) — нашi героï; мiстер i
миссис Фейнелл; Уитвуд i Петьюлент — свiтськi хлищи й гострослови;
ледi Уишфорт — мати миссис Фейнелл; миссис Марвуд — головна
пружина iнтриги, у якiмсь змiстi прообраз уайльдовской миссис Чивли з
Iдеального чоловiка; служниця ледi Уишфорт Фойбл i камердинер Мирабелла
Уейтвелл — ïм також має бути зiграти у дiï
немаловажну роль; зведений брат Уитвуда сер Уилфут — необтесаний
провiнцiал з дивовижними манерами, що вносить, однак, свою iстотну лепту
у фiнальний хэппи-энд. Переказувати комедiю, сюжет якоï буяє
самими несподiваними поворотами й ходами, — справа свiдомо
невдячне, тому намiтимо лише основнi лiнiï
Мирабелл — вiдомий на весь Лондон вiтрогон i непереборний ловелас,
що має приголомшливий успiх у дамському суспiльствi, встиг (ще за
межами п'єси) закрутити голову як староï (п'ятдесят п'ять
рокiв!) ледi Уишфорт, так i пiдступноï миссис Марвуд, Зараз вiн
жагуче закоханий у красуню Милламент, що явно вiдповiдає йому
взаємнiстю. Але вищезгаданi дами, вiдкинутi Мирабеллом, роблять
все можливе, щоб перешкодити його щастю iз щасливою суперницею. Мирабелл
дуже нагадує лорда Горинга з Iдеального чоловiка: по натурi людин
найвищою мiрою чималий, що має цiлком чiткi подання про
моральнiсть i мораль, вiн проте прагне у свiтськiй бесiдi цинiзмом i
гострослiв'ям не вiдстати вiд загального тону (щоб не прослить нудним
або смiшним святенником) i досить у цьому процвiтає, оскiльки його
гостроти й парадокси не в приклад яскравiше, эффектнее й
парадоксальнiше, нiж досить великоваговi потуги нерозлучних Уитвуда й
Петьюлента, що представляють собою комiчну пару, на зразок гоголiвських
Добчинского й Бобчинского (ми… звучимо в акордi, як дискант i
бас… Перекидаємося словами, як два гравцi у волан…).
Петьюлент, втiм, вiдрiзняється вiд свого приятеля схильнiстю до
злiсноï плiтки, i отут уже рятуйте! характеристика, що
видається в Горi вiд розуму Загорецкому: Людина вiн свiтський, /
Страшенний шахрай, шахрай… Початок п'єси — це
нескiнченний каскад гострот, жартiв, каламбурiв, причому кожний прагне
перекаламбурити iншого. Втiм, у цiй салоннiй бесiдi, пiд личиною
усмiшливоï дружелюбностi, говоряться в особу неприкритi гидоти, а
за ними — закулiснi iнтриги, недоброзичливiсть, злiсть…
Милламенг — теперiшня героïня: розумна, вишукана, на сто
голiв вище iнших, чарiвна й норовлива. У нiй є щось i вiд
шекспiрiвськоï Катарини, i вiд мольеровской Селимени з Мiзантропа:
вона знаходить особливе задоволення в тiм, щоб мучити Мирабелла,
постiйно вишучивая й висмiюючи його й, треба сказати, роблячи це досить
успiшно. I коли той намагається бути з нею щирий i серйозний, на
мить знявши блазнiвську маску, Милламент стає вiдверто нудно. Вона
у всiм рiшуче з ним згодна, але повчати ïï, читати ïй
мораль — немає вуж, воля ваша, звiльнiть!
Однак для досягнення своєï мети Мирабелл затiває досить
хитромудру iнтригу, виконавцями якою стають слуги: Фойбл i Уейтвелл. Але
його план, при всiй своïй хитромудростi й винахiдливостi,
натикається на опiр мiстера фейнедла, якийсь на вiдмiну вiд нашого
героя хоча й сливет скромником, але в дiйсностi виявляє собою
втiлення пiдступництва й безсоромностi, причому пiдступництва,
породженого цiлком земними причинами — жадiбнiстю й користю. В
iнтригу утягнена й ледi Уишфорт — от де автор вiдводить душу,
даючи вихiд своєму сарказму: в описi ослiпленою впевненiстю у
своïй невiдпорностi староï кокетки, ослiпленоï настiльки,
що ïï жiноче марнославство переважує всi доводи розуму,
заважаючи ïй розглянути цiлком очевидний i неозброєного ока
обман
Взагалi, ставлячи рядом знатних дам i ïхнiх покоïвок,
драматург явно дає зрозумiти, що по частинi моралi вдачi в тих i в
iнших однаковi, — точнiше, покоïвки намагаються нi в чому не
вiдстати вiд своïх господарок
Центральним моментом п'єси стає сцена пояснення Мирабелла й
Милламент. У тих умовах, що висувають вони один одному перед вступом у
шлюб, при всiм кожному властивому прагненнi зберегти свою незалежнiсть,
в одному вони дивно схожi: у небажаннi бути схожими на тi численнi
подружнi пари, що являють собою ïхнi знайомi: надивилися такого
сiмейного щастя i для себе хочуть зовсiм iншого
Хитромудра iнтрига Мирабелла терпить фiаско поруч iз пiдступництвом його
приятеля Фейнелла (так надходять у свiтлi — це його слова, який
вiн холоднокровно пояснює — не виправдує, аж нiяк!
— своï дiï). Однак чеснота у фiналi трiумфує,
порок покараний. Деяка ваговитiсть цього хэппи-энда очевидна — як
i всякого iншого, втiм, тому що майже будь-який хэппи-энд мало-мало
вiддає казкою, завжди в бiльшому або меншому ступенi, але
розбiжноï з логiкою реальностi Пiдсумок усьому пiдводять слова, якi
вимовляє Мирабелл: От i урок тим людям безрозсудним, / Що шлюб
поганять обманом обопiльним: / Нехай чеснiсть обидвi сторони дотримують,
/ Иль знайде на шахрая двiчi шахрай.
Ю. Г. Фридштейн