Роман Вiльяма Контрива Так надходять у свiтлi

Так надходять у свiтлi остання iз чотирьох комедiй, написаних ВIЛЬЯМОМ Конгривом, самим знаменитим iз плеяди англiйських драматургiв епохи Реставрацiï. I хоча незрiвнянно бiльшу популярнiсть (як при життi автора, так i згодом), так само як i значно бiльший сценiчний успiх i бiльше багату сценiчну iсторiю, мала iнша його п'єса — Любов за любов, написана п'ятьма роками ранiше, саме Так надходять у свiтлi представляється найбiльш доконаним iз усього спадщини Конгрива. Не тiльки в ïï назвi, але й у самiй п'єсi, у ïï характерах присутнiй та загальзначимiсть, та неприхильнiсть вчасно ïï створення, до конкретних обставин життя Лондона кiнця XVII в. (одного iз численних у черзi fin de siecle, до подиву схожих у багатьох iстотних прикметах, головне — у людських проявах, ïм властивих), що й надає цiй п'єсi характер справжньоï класики
Саме ця риса настiльки природно викликає при читаннi п'єси Конгрива самi несподiванi (а точнiше — имеющие самих несподiваних адресатiв) паралелi й асоцiацiï. П'єса Так надходять у свiтлi — це насамперед комедiя вдач, вдач свiтського суспiльства, вiдомих Конгриву не понаслишке. Вiн i сам теж був цiлком свiтською людиною, l'hотте du monde, бiльше того, одним з найбiльш впливових членiв Кит-Кзт клубу, де збиралися самi блискучi й самi знаменитi люди того часу: полiтичнi дiячi, лiтератори, фiлософи. Однак аж нiяк не вони стали героями останньоï комедiï Конгрива (як, втiм, i трьох попереднiх: Старий холостяк, Подвiйна гра i вже згадувана Любов за любов), в усiх ïх Контрив вивiв на сцену кавалерiв i дам — завсiдникiв свiтських салонiв, чепурунiв-пустодзвонiв i злих плетух, що вмiють у момент сплести iнтригу, щоб досхочу посмiятися над чиïмсь щирим почуттям або збезчестити в очах свiтла тих, чий успiх, або талант, iди краса видiляються iз загальноï маси, стаючи предметом заздростi й ревнощiв. Все це розiв'є рiвно сiмдесят сiм рокiв через Ричард Шеридан у класичноï вужi нинi Школi лихослiв'я, а ще двома сторiччями пiзнiше — Оскар Уайльд у своïх аморальних моралiте: Вiяло ледi Уиндермир, Iдеальний чоловiк i iнших. Та й росiйська версiя при всiй своïй росiйськiй специфiцi — безсмертне Горе вiд розуму — зненацька виявиться зобов'язаноï Конгриву. Втiм — Конгриву чи? Просто вся справа в тому, що так надходять у свiтлi, i цим усе сказано. Надходять — поза залежнiстю вiд часу й мiсця дiï, вiд розвитку конкретного сюжету. Ти свiтлом засуджене? Але що таке свiтло? / Юрба людей, те злих, те прихильних, / Збори похвал незаслужених / И скiлькох же глузливих клевет, — писав сiмнадцятилiтнiй Лермонтов у вiршi пам'ятi батька. I характеристика, що дає в Маскарадi, написаному тим же Лермонтовим чотирма роками пiзнiше, князевi Звездичу баронеса Штраль: Ти! безхарактерний, аморальний, безбожний, / Самолюбний, злий, але слабка людина; / У тобi один весь вiдбилося столiття, / Столiття нинiшнiй, блискучий, але незначний, i вся iнтрига, сплетена навколо Арбенина й Нiни, безневинний жарт, що обертається трагедiєю, — все це теж цiлком пiдходить пiд формулу так надходять у свiтлi.
И оклеветанний Чацкий — що, як не жертва свiтла ? I недарма, прийнявши досить прихильно першу з комедiй, що з'явилися на сценi, Конгрива, вiдношення до наступним, у мiру ïхньоï появи, ставало усе бiльше неприязним, критика — усе бiльше уïдливоï. В Присвятi до Так надходять у свiтлi Контрив писала: П'єса ця мала успiх у глядачiв всупереч моïм очiкуванням; тому що вона лише в малому ступенi була призначена задовольняти смакам, якi, по всьому судячи, панують нинi в залi. А от судження, вимовлене Джоном Драйденом, драматургом старшого в порiвняннi з Конгривом поколiння, тепло относившегося до побратима по цеху: Дами думають, що драматург зобразив ïхнiми повiями; джентльмени скривдженi на нього за те, що вiн показав всi ïхнi пороки, ïхня низькiсть: пiд покривом дружби вони спокушають дружин своïх друзiв… Мовлення в листi йде про п'єсу Подвiйна гра, але в цьому випадку це, ïй- богу, несуттєво. Тi ж слова можна було б вимовити й iз приводу будь- якоï iншоï комедiï У. Конгрива. А тим часом Контрив усього лише виставив дзеркало, у якому й справдi вiдбився вiю, i вiдбиття це, виявившись точним, виявилося тим самим досить неприємним…
У комедiï Конгрива не так багато дiючих осiб. Мирабелл i миссис Милламент (Контрив називає миссис всiх своïх героïнь, дорiвнює замужнiх дам i дiвиць) — нашi героï; мiстер i миссис Фейнелл; Уитвуд i Петьюлент — свiтськi хлищи й гострослови; ледi Уишфорт — мати миссис Фейнелл; миссис Марвуд — головна пружина iнтриги, у якiмсь змiстi прообраз уайльдовской миссис Чивли з Iдеального чоловiка; служниця ледi Уишфорт Фойбл i камердинер Мирабелла Уейтвелл — ïм також має бути зiграти у дiï немаловажну роль; зведений брат Уитвуда сер Уилфут — необтесаний провiнцiал з дивовижними манерами, що вносить, однак, свою iстотну лепту у фiнальний хэппи-энд. Переказувати комедiю, сюжет якоï буяє самими несподiваними поворотами й ходами, — справа свiдомо невдячне, тому намiтимо лише основнi лiнiï
Мирабелл — вiдомий на весь Лондон вiтрогон i непереборний ловелас, що має приголомшливий успiх у дамському суспiльствi, встиг (ще за межами п'єси) закрутити голову як староï (п'ятдесят п'ять рокiв!) ледi Уишфорт, так i пiдступноï миссис Марвуд, Зараз вiн жагуче закоханий у красуню Милламент, що явно вiдповiдає йому взаємнiстю. Але вищезгаданi дами, вiдкинутi Мирабеллом, роблять все можливе, щоб перешкодити його щастю iз щасливою суперницею. Мирабелл дуже нагадує лорда Горинга з Iдеального чоловiка: по натурi людин найвищою мiрою чималий, що має цiлком чiткi подання про моральнiсть i мораль, вiн проте прагне у свiтськiй бесiдi цинiзмом i гострослiв'ям не вiдстати вiд загального тону (щоб не прослить нудним або смiшним святенником) i досить у цьому процвiтає, оскiльки його гостроти й парадокси не в приклад яскравiше, эффектнее й парадоксальнiше, нiж досить великоваговi потуги нерозлучних Уитвуда й Петьюлента, що представляють собою комiчну пару, на зразок гоголiвських Добчинского й Бобчинского (ми… звучимо в акордi, як дискант i бас… Перекидаємося словами, як два гравцi у волан…). Петьюлент, втiм, вiдрiзняється вiд свого приятеля схильнiстю до злiсноï плiтки, i отут уже рятуйте! характеристика, що видається в Горi вiд розуму Загорецкому: Людина вiн свiтський, / Страшенний шахрай, шахрай… Початок п'єси — це нескiнченний каскад гострот, жартiв, каламбурiв, причому кожний прагне перекаламбурити iншого. Втiм, у цiй салоннiй бесiдi, пiд личиною усмiшливоï дружелюбностi, говоряться в особу неприкритi гидоти, а за ними — закулiснi iнтриги, недоброзичливiсть, злiсть…
Милламенг — теперiшня героïня: розумна, вишукана, на сто голiв вище iнших, чарiвна й норовлива. У нiй є щось i вiд шекспiрiвськоï Катарини, i вiд мольеровской Селимени з Мiзантропа: вона знаходить особливе задоволення в тiм, щоб мучити Мирабелла, постiйно вишучивая й висмiюючи його й, треба сказати, роблячи це досить успiшно. I коли той намагається бути з нею щирий i серйозний, на мить знявши блазнiвську маску, Милламент стає вiдверто нудно. Вона у всiм рiшуче з ним згодна, але повчати ïï, читати ïй мораль — немає вуж, воля ваша, звiльнiть!
Однак для досягнення своєï мети Мирабелл затiває досить хитромудру iнтригу, виконавцями якою стають слуги: Фойбл i Уейтвелл. Але його план, при всiй своïй хитромудростi й винахiдливостi, натикається на опiр мiстера фейнедла, якийсь на вiдмiну вiд нашого героя хоча й сливет скромником, але в дiйсностi виявляє собою втiлення пiдступництва й безсоромностi, причому пiдступництва, породженого цiлком земними причинами — жадiбнiстю й користю. В iнтригу утягнена й ледi Уишфорт — от де автор вiдводить душу, даючи вихiд своєму сарказму: в описi ослiпленою впевненiстю у своïй невiдпорностi староï кокетки, ослiпленоï настiльки, що ïï жiноче марнославство переважує всi доводи розуму, заважаючи ïй розглянути цiлком очевидний i неозброєного ока обман
Взагалi, ставлячи рядом знатних дам i ïхнiх покоïвок, драматург явно дає зрозумiти, що по частинi моралi вдачi в тих i в iнших однаковi, — точнiше, покоïвки намагаються нi в чому не вiдстати вiд своïх господарок
Центральним моментом п'єси стає сцена пояснення Мирабелла й Милламент. У тих умовах, що висувають вони один одному перед вступом у шлюб, при всiм кожному властивому прагненнi зберегти свою незалежнiсть, в одному вони дивно схожi: у небажаннi бути схожими на тi численнi подружнi пари, що являють собою ïхнi знайомi: надивилися такого сiмейного щастя i для себе хочуть зовсiм iншого
Хитромудра iнтрига Мирабелла терпить фiаско поруч iз пiдступництвом його приятеля Фейнелла (так надходять у свiтлi — це його слова, який вiн холоднокровно пояснює — не виправдує, аж нiяк! — своï дiï). Однак чеснота у фiналi трiумфує, порок покараний. Деяка ваговитiсть цього хэппи-энда очевидна — як i всякого iншого, втiм, тому що майже будь-який хэппи-энд мало-мало вiддає казкою, завжди в бiльшому або меншому ступенi, але розбiжноï з логiкою реальностi Пiдсумок усьому пiдводять слова, якi вимовляє Мирабелл: От i урок тим людям безрозсудним, / Що шлюб поганять обманом обопiльним: / Нехай чеснiсть обидвi сторони дотримують, / Иль знайде на шахрая двiчi шахрай.
Ю. Г. Фридштейн