ЛIРИЧНА ПРОЗА

ЛIРИЧНА ПРОЗА стильова течiя сповiдноï л-ри. Стильовi ознаки Л.п. визначаються лiро-епiч. змiстовнiстю оповiдача як ключового персонажа тв. Його характерною властивiстю е рефлективнiсть, суть якоï полягає в тому, шо всi зображувальнi (фабульнi) подiï насичуються суб'єктивною свiдомiстю оповiдача i навiть розчиняються в ïï просторово-часовому континуумi, шо i стає основним змiстом тв. Це вiдрiзняє Л.п. вiд власне епiч. роду. Якщо в епiч. тв. можлива рефлексiя героя, оповiдача або навiть автора є факультативним коментарем i сприймається вона як позафабульний вiдступ, то в Л.п рефлексiя вiдiграє сюжетотвiрну роль, позаяк зумовлює композицiйний динамiзм тв. Крiм того, в порiвняннi з об'єктивованим епiч. сюжетом, який викликає уяву про його незалежне, так би мовиш, «позаавторське iснування (Епос), сюжет Л.п. просякнутий персонiфiкованiстю оповiдача, яка проявляється, перш за все, в його iмпровiзацiйнiй iнiцiативi шодо вибору, компонування та осмислення фабульного матерiалу. Це пояснює тяжiння Л.п. до щоденника, автобiографiï, дорожнiх записок, епiстолярних та iн. жанрiв сповiдальноï орiєнтацiï. Провiдна роля оповiдача, з од. боку, знижує ефект присутностi читача в умовно-вiрогiдному (тримiрному) сюжетному хронотопi, але, з iн. боку, наближає реальнiсть оповiдача до реальностi читача, робить дистанцiю мiж ними якомога меншою для того, шоб створити ситуацiю особливоï iнтимноï довiри мiж двома партнерами дiалогу, насамперед, викликати в читача спiвчуття до внутр. переживань оповiдача, а загалом до змiсту автор, свiтообразу. Функцiональна первиннiсть рефлексiï в Л.п. дає пiдставу зближувати ïï з лiрикою. Але на вiдмiну вiд останньоï з ïï настановою на безфабульний сюжет, Л.п. не уникає фабули, хоча вона й має, так би мовити, контурне значення в структурi тв. як худож. цiлого, зокрема в структурi сюжету з характерною для нього фрагментарнiстю. При iнтегративному поглядi на тв. розрiзненi зображуванi подiï складаються у фабульний стрижень з певною циклiчною завершенiстю, шо назагал нагадує реконструкцiю сюжетного мотиву при сприйняттi iмпресiонiстичноï картини. Власне ж лiр. проза стає завдяки емоцiйному настроєвi, який пронизує весь iмаґiнативно- мнемонiчний матерiал тв., його сюжетну фактуру. Цей настрiй є домiнуючою ознакою Л.п., що дозволяє, з од. боку, вiдокремити ïï вiд iн. жанр,- стильових течiй оповiдноï л-ри, таких, як ораторська, фiлос.. психол., документальна. iсторична проза, хоча суцiльних кордонiв мiж ними немає, а з iн. боку, об'єднати в одне поняття ïï жанр, рiзновиди (лiр. роман, лiр. повiсть, лiр. оповiдання тощо). Зумовлений емоцiйним настроєм лiризм є параметром, який дає змогу розрiзняти лiр. та поет, прозу з характерною для останньоï образнiстю думки, що є факультативним для лiр. рефлексiï та обовязковим для поет., так само, як лiризм є можливою ознакою поет, прози, а поетичнiсть лiричноï. Аргументом спорiдненостi цих видiв прози є властива ïм настанова на «манiпулювання формами нараиiï» (Р.Фрiдман), тобто на композицiйну iмпульсивнiсть, шо дає пiдставу багатьом фахiвцям ïх ототожнювати (напр., «Словник лiтературних термiнiв», Белград, 1985). Слiд вiдрiзняти лiр. рефлексiю у прозi вiд мовленнєвоï з ïï навмисною увагою до фiґуративноï виразностi мови, напр., в орнаментальнiй прозi». I для цього знову таки власне емоцiйний настрiй є диферениiйною ознакою Л.п., хоча вона може i не нехтувати етил, забарвленням. Назагал, розмитiсть понятiйних критерiïв Л.п, що зумовлено перш за все ïï синтетичним характером та жанр.- стильовим розмаïттям, не дозволяє уникнути приблизностi в iдентифiкацiï лiт. явиш шодо ïх приналежностi до цього виду прози. В iст. планi поява та перiодична актуалiзацiя Л.п. пов'язана з емансипацiєю принципу суб'єктивностi» (С.Аверiнцев), який шоразу набуває особливого змiсту. Виняткове значення шодо цього мали сентименталiзм з його чуттєвою рефлексiєю на навколишнiй свiт, яка не вимiрювалася жанр.-родовою нормативнiстю рацiоналiстичного за своïм характером класицизму, а також романтизм, який узаконив принцип вiдносностi у худож. мисленнi, чим започаткував руйнацiю жанрових матриць i трад. ж ан ровоï системи, зокрема, спричинив вiльне схрещування рiзних родiв та жанрiв (Сентиментальна подорож» Л.Стерна, Листи росiйського мандрiвника» М.Карамзiна. Дорожнi картини Г.Гайне та iн.). Широке проникнення лiризму в прозу вiдбувається в кiн. XIX, надто ж в XX ст., а саме в перiоди лiт. процесу, якi характеризуються свiдомою настановою на деепiзацiю оповiдальних жанрiв. Чинником такоï настанови є, насамперед, визнання i культивування особистiсноï домiнанти в людинi, яка визначає ïï iснування, свiтосприймання та долю, а також здатнiсть до рефлексiï та саморефлексiï (включаючи i лiр ), якi не можуть бути притаманними колективнiй людинi, людинi без властивостей (Р.Музiль). Лiр. стихiю в оповiдальнiй л-рi двох останнiх столiть можна знайти в багатьох тв. I.Тургєнєва,
      I.Бунiна, К.Паустовського (Росiя). М.Коцю бинського. Ю.Яновського,
      О.Гончара (Украïна), А.Гуляшки (Болгарiя), С.Дигата (Польша). Ф
      .Саган (Францiя), Т.Вулфа (США). Г.дАннунцiо (Iталiя), Я.Бриля
      (Бiлорусь) та iн. Але з бiльшою iмовiрнiстю до власне Л.п. належать
      Минуле i думи» О.Гериена, Поема про море» О.Довженка,
      Льодова книга Ю.Смуула, «Краïна снiгу» Я.Кавабати,
      «Вечiрнє свiтло С.Гермлiна, «Крапля роси В.Солоухiна,
      повiстi В.Лихоносова, Читаючи Фолкнера I.Померанцева та iн. Борне
      Iванюк