Чому образ Молчалина негативний?

З iншого боку, автор прибiгає до традицiйного для класичноï
комедiï сюжетнiй схемi любовного трикутника: два суперники,
Молчалин i Чацкий , домагаються любовi героïнi. При цьому перший
байдужий до Софiï, бачить у нiй лише засiб пробитися в московськi
тузи, другий же заради ïï приïжджає в Москву, а у
фiналi комедiï, вiдкинутий героïнею, вирiшує покинути
Москву назавжди. Усякий крок, майже всяке слово в п'єсi пов'язане
iз грою його почуття до Софiï, — зауважує И. А.
Гончарiв у критичному етюдi Мильон роздирань.
Iдеологiчна iнтрига сплiтається з любовноï, оскiльки
суперники належать до двох ворогуючих таборiв. Молчалин живе за законами
єкатерининського столiття, коли домагалися багатства й успiху тi,
чия частiше гнулася шия.
Низькопоклонник i дiлок — незначний, боягузливий, розважливий
Молчалин — перемагає в любовному двобоï Чацкого. У
фiналi головний герой усвiдомлює справжнє значення й
справжню роль молчалиних в столiттi нинiшньому — не випадкове iм'я
фамусовского секретаря звучить у множинi:
Ах!як гру долi осягти?
Людей з душею гонителька, бич!
Молчаяини блаженствують на свiтi!
В сценi на сходах iз четвертоï дiï Софiя й Чацкий дають
моральну оцiнку цьому персонажу. Не падлючте, устаньте… -чує
вiн вiд Софiï. Негiдник! — викликує Чацкий, що став, як
i вона, свiдком сповiдi секретаря перед служницею Лiзою. Пiд час, коли
створювалася комедiя, слово пiдлiсть ще зберiгало вiдтiнок свого
первiсного значення. Вiддавна на Русi пiдлими називали людей, що
перебували поруч пана (до пiдлого стану вiдносили й крiпакiв). В XIX
столiттi слово негiдник було вже образливим i означало безчеснiсть
людини i його готовнiсть стерпеть приниження. Молчалину пiдходять всi
вiдтiнки цього слова. Вiн безчесний, здатний принизитися, але головне
— завжди перебуває поруч когось
Iнстинкт услужника точно пiдказує Молчалину, яку лiнiю поводження
обрати з тим або iншою людиною. З Фамусовим вiн гранично обережний,
спiлкуючись iз бабою Хлестовой, проявляє iнiцiативу: становить
ïй дiлова й багато в чому близька до народного мовлення: Ну викинув
ти штуку!, От нишпорять по свiтлу, б'ють баклуши…. Висловлення
Лiзи виявляють здоровий глузд, спостережливiсть. Вона дає влучнi
характеристики Скалозубовi (…i золотий мiшок, i мiтить у
генерали), Чацкому (…чутливий, i весел, i гострий…).
Автор вiдходить вiд класичноï одномiрностi в зображеннi
героïв, створює складнi, суперечливi характери. Так, Фамусов
не тiльки переконаний крiпосник, митецький пiдлесник (дiалог зi
Скалозубом) i проповiдник принципiв Максима Петровича. Олещеи люблячий
батько, i хлiбосольний московський пан, i навiть, по-своєму,
патрiот, якого дратує преклонiння перед всiм iноземним. У
своєму монолозi про утворення (…Далися нам цi мови! Беремо ж
побродяги в будинок, i по квитках…) Фамусов близький до Чацкому,
коли той обрушується проти чужевластья мод. Софiя багато в чому
дитя свого батька: вона вмiє брехати, але в той же час багато чого
в нiй викликає симпатiю. Вона, як i Лiза, не спокушається на
iнтереси, насмiлюється полюбити незнатного й небагатого
батькiвського секретаря
Драматургiчна майстернiсть Грибоєдова також вiдзначено рисами
новаторства. Автор використовує прийом, що дозволяє
розширити простiр дiï комедiï. Вiн натякає окремими
штрихами на велику кiлькiсть осiб, що залишаються за сценою. Персонажi
комедiï раз у раз згадують цих осiб: удову-лiкарку, Максима
Петровича, всесильну Тетяну Юрiïвну i ïï чоловiка Фому
Хомича, Нестора негiдникiв знатних, французика з Бордоiль i вiчних
французiв з Ковальського мосту, арапку-дiвку, могутню княгиню Марью
Алексевну… Ця низка внесценических персонажiв створює
враження глибокоï соцiальноï пера активностi охоплення життя.
Особливоï уваги заслуговують у комедiï авторськi ремарки.
Ïхня ретельна розробка була новим прийомом у драматургiï.
Чацкий при першiй своïй появi з жаром цiлує руку Софiï.
Софiя у вiдповiдь на колючостi Чацкого говорить голосноï змушено.
Останнiй свiй монолог Чацкий вимовляє спочатку пiсля деякого
мовчання, потiм з жаром i, нарештi, глумливо.
Художнi вiдкриття Грибоєдова живий, яскраво iндивiдуалiзований
мова персонажiв, реалiстичне зображення характерiв, новаторськi прийоми
в драматургiï — були по достоïнству оцiненi й творчо
розвиненi наступними поколiннями росiйських письменникiв.
Горi вiд розуму, на мiй погляд, не тiльки гостра полiтична комедiя, але
й п'єса, у якiй знайшли вiдбиття багато людських типiв, що завжди
iснували й iснують у Росiï. Це помiтив ще И. А. Гончарiв, що вiрно
визначив Чацкого як тип сiвача того, що пожинають iншi, провiсника
новоï зорi. Такi героï покликанi вносити в громадське життя
змiст, вести до новим цiлям. Саме ненависне для нього — рабство у
всiх його проявах, саме бажане — воля. Все навколишнє
бiдує, на його думку, у повнiй перебудовi. Але реальнi
перетворення ще далекi. Щiльною стiною на ïхньому шляху встав
фамусовский мир, мешканцi якого радеют лише рiдному чоловiчковi i межею
мрiянь бачать сто чоловiк до послуг, чин завидний i тому подiбнi блага
Так, Чацкий, надiлений темпераментом бiйця, активно протистоïть
фамусовскому суспiльству. Але чи бачить вiн свого реального
супротивника, коли викриває Фамусова, Скалозуба, юрбу, що
зiбралася на балi? Подумайте, хто щирий суперник Чацкого? Поки наш герой
три роки подорожував, життя не стояло на мiсцi. Пiсля вiйни 1812 року
люди не просто з полегшенням верталися до турбот i радостей мирного
життя. Вони виробляли в собi iмунiтет до тих змiнам, що зрiють, якi
загрожували це мирне життя розтрощити. I от у суспiльствi
з'являється й твердо прокладає собi дорогу Мовчазний. Чацкий
нездатний поставитися до нього i його талантам всерйоз. А тим часом це
жалчайшее созданье не так вуж мiзерно. За час вiдсутностi Чацкого
Молчалин зайняв його мiсце в серце Софiï, саме вiн — щасливий
суперник головного героя в любовi. I цей тiльки початок. Особиста
поразка Чацкого не вичерпує його майбутньоï драми. Кинутi ним
слова — Молчалини блаженствують на свiтi — виявляються
пророцтвом
Розум, хитрiсть, спритнiсть Молчалина, умiння знайти ключ до кожноï
впливовоï людини, абсолютна безпринципнiсть — от визначальнi
якостi цього героя. Якостi, що роблять його антигероєм
п'єси, головним супротивником Чацкого. Його життєвi
установки, переконання, вся система моральних цiнностей протистоять
моральному кодексу, iдеям i iдеалам Чацкого. I в цьому Молчалин не
вiдрiзняється вiд усього фамусовского суспiльства. Вiн також
служить особам, а не справi, також упевнений у непорушностi всього
суспiльного лада Росiï. Але є щось, що вiдрiзняє його
вiд iнших героïв п'єси: його сила. От тузи: Фамусов,
Скалозуб, князь Тугоуховский. Який межа мрiянь Фамусова? Видати вдало
замiж Софiю, одержати ще пару орденiв — не бiльше того. Скалозуб
теж на багато чого не претендує: Менi тiльки б дiсталося в
генерали. Князь Тугоуховский давним-давно на посилках у дружини, йому
хочеться, iмовiрно, тiльки одного: залишили б його в спокоï…
Молчалин малим не задовольниться. За три роки вiдсутностi Чацкого вiн
домiгся блискучих успiхiв. Безвiсний, безрiдний тверской мiщанин став
секретарем московського туза, одержав три нагородження, чин асессора, що
дає право на потомствене дворянство, став улюбленим i
таємним нареченим Софiï. Незамiнний у фамусовском будинку,
незамiнний у суспiльствi:
Там моську вчасно погладить,
Отут у пору картку втре…
чиЗупиниться вiн на досягнутому? Зрозумiло, немає. Расчетливо й
холодно набирає Молчалин силу. Уже вiн-те не потерпить на
своєму шляху Чацкого — божевiльного мрiйника,
ниспровергателя основ! Молчалин страшний саме своєю найглибшою
аморальнiстю: той, хто готовий винести будь-якi приниження в боротьбi за
владу, багатство, силу, дорвавшись до бажаних вершин, сам буде не тiльки
принижувати, але й знищуватися
Саме мовчазнi, iдеал яких i награжденья брати, i весело пожити, дiйти до
ступенiв вiдомих стануть у найближчому майбутньому (пiсля повстання
декабристiв) стовпами суспiльства. На них буде опиратися нова влада,
тому що вони слухнянi, тому що вище всього влада цiнує саме
ïх таланти — помiрнiсть i акуратнiсть. Молчалин —
людина структури, його заможне iснування можливо лише в чiтко
налагодженому державному механiзмi. I вiн не допустить розладу цього
механiзму, тим бiльше його руйнування!
Через пiввiку пiсля створення Горя вiд розуму, в 80-е роки, М. Е. Салтиков-
Щедрiн знову виведе Молчалина на сцену в нарисi Добродiï Молчалини.
Соцiально орiєнтований художник не випадково звернувся до цього
лiтературного героя. Вiн побачив у Молчалине одну з найстрашнiших фiгур
росiйського суспiльства. У нарисi М. Е. Салтикова-Щедрiна Молчалин
з'являється вже вельможею, що домiгся ступенiв вiдомих. Вiн
укоренився в росiйському життi й пройшов по нiй, досягши наприкiнцi
шляху бажаних вершин
М. Е. Салтиков-Щедрiн по достоïнству оцiнив молчалиних i похмуру
роль, зiграну ними в суспiльствi. За його словами, саме молчалини
є творцями тих сутiнкiв, завдяки яким теперiшня справдешня людина
не може зробити й кроку, не розкроïвши собi чола. Вкрадливi
молчалини зайняли мiсце безкомпромiсних Чацких, кожний зробив свiй
вибiр. I менi здається, що такi люди, як Молчалин , будуть
iснувати завжди, тому що, поки iснує влада, ïй будуть
потрiбнi люди, що не соромляться падлючити.