Романтичнi iдеали нацiонального визволення та свободи в раннiй лiрицi Павла Тичини

Як мало ми знаємо невiдомого Тичину, як мало ми знали епоху
Тичини. По-справжньому епоху Тичини ми можемо зрозумiти лише тепер, коли
вiдомо бiльше iсторичних фактiв. I якщо ж ми по-новому дивимось на
iсторiю, то по-новому потрiбно дивитися i на лiтературу. Тичина зявився
у той час, коли iз безкрайоï стихiï тривалого нацiонального
потоку засяяла зiрка надiï. Поет вiдкриває для себе свiт, в
якому все взаємоповязане. Свiт, законом буття якого повинна бути
гармонiя. Вiн вiдкриває його i радiє. Ця радiсть струменить
з рядкiв його поезiï:
Живу, живу — ридаю,
Живу, живу — смiюсь,
Чого живу — не знаю
I думати боюсь
(Живу, живу — ридаю)
Вiдчуваючи красу життя, у поета визрiвають фiлософськi роздуми:
Глянь: обiрвалась в небi зiрка промениста,
В ставку друга назустрiч лине.
Все йде кудись, все плине
- Гей, думай, думай — заглибляйся.
Так ми обiрвемось колись.
(Озвався дзвiн i потонув у присмерковiм сумi)
Але реально зiткнувшись зi свiтом, людина бачить, що свiт цей далекий
вiд досконалостi, вiд гармонiï. Так сталося i на початку XX ст.
Свiтова вiйна , подiï 1917-1918 рокiв сколихнули всю Украïну.
Саме цей час вiдiграв важливу роль у життi поета. Тичина Сонячних
кларнетiв, — пише В. Стус, — увесь у провеснi
украïнськоï революцiï. Усвiдомлення святостi свободи
глибоко проникало в душi всiх громадян Думаю, саме тому народилися
рядки: Гей, вдарте в струни, кобзарi Це один з перших вiдгукiв Тичини i
украïнськоï лiтератури взагалi на крах царизму та вiдродження
надiй на украïнську
державнiсть.
У вiршi Золотий гомiн, написаному влiтку 1917 року, поет зазначає,
що украïнський народ на своïй землi має право сам
розпоряджатися своïм життям. Однак, радiючи з цього, у поета
зявляються передчуття бiди:
Чорний птах — у нього очi — пазурi!
Вражає те, що звiдки мiг знати, як мiг вiдчути поет, що прилетить
чорний птах розбрату, ненавистi, братовбивства.
Але поет молодий, оптимiстично дивиться на життя i вiрить у перемогу
добра i справедливостi:
Вiтай же нас ти з сонцем, голубами,
Вiтай же нас рiдними пiснями,
Я — молодий!
Молодий.
Звiстка про проголошення Украïнськоï Народноï Республiки
10 листопада 1917 року зн&йшла радiсний вiдгук у душi молодого
поета, але золотий вiк нацiонального вiдродження закiнчився, так по-
справжньому i не почавшись.
Почалася вiйна Радянськоï Росiï iз владою
Украïнськоï Народноï Республiки, а фактично з
незалежнiстю Украïни.
Бiй пiд Крутами лунко вiдгукнувся у серцi поета. Пiсля цих подiй були
створенi поезiï Памятi тридцяти i Хто ж це так iз тебе насмiятись
смiв?
Замiсть визволення революцiя принесла украïнськiй землi рiки кровi. Нова вiйна принесла вiйну:
Одчиняйте дверi -
Горобина нiч.
Одчиняйте дверi -
Всi шляхи в кровi. Тичина-поет вiрив у революцiю, в ïï iдеали.
Але, на жаль, надiï поета не справдилися. Дiйснiсть виявилася
набагато складнiшою, трагiчнiшою:
Хто ж це так iз тебе насмiятись смiв?
Хто у твоє серце нiж загородив?
Хто ж тобi зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
Може, саме тут слiд шукати першовитоки трагедiï Тичини? Поет, як i
багато хто з митцiв, опинився на роздорiжжi. З одного боку, вiн палко
вiрить, що революцiя принесе украïнцям соцiальне, нацiональне i
духовне визволення:
Вставай, хто серцем кучерявий!
Нова республiко, гряди!
Хлюпни нам, морю, свiжi лави!
О Земле, велетнiв роди!
З другого — поет усвiдомлював: нове життя не можна будувати на
кровi:
Не буть нiколи раю
У цiм кривавiм краю.
(Скорбна мати )
Два рiзнi погляди на революцiю виразно постають у двох збiрках- Плуг i
Замiсть сонетiв та октав. Якщо збiрка Плуг широко вiдома, грунтовно
проаналiзована, то друга — десятки рокiв була у схованцi, у якiй
подано роздум поета про революцiю i народ, революцiю i культуру,
фiлософiя поета — не сприйняття насильства кровi заради хоч би й
найвищих iдей:
Сини нас повiшають:
ось воля i земля.
А що за ту волю
Та безкiнечна кров
(Прийшли до мене гостi)
Пiзнiше Тичина змiнить своï погляди, прийме дiйснiсть такою, якою
вона є, оспiває те, що стане гаслом дня. То початок
внутрiшнього злому — заборонити собi бачити все, пiдкорятись не
внутрiшнiм потребам, а зовнiшнiм вимогам.
Можна лише уявити, як страждала душа спiвця вiд рiчок кровi, якi пролила
революцiя; вiд смертей, якi вона спричинила. У душi поета
починається боротьба. Ось про що говорять щоденниковi
записи:
Останнiми часами я все бiльше i бiльше задумуюсь над дилемою: партiйний
я чи безпартiйний? Замiсть одходу од анархiï вийшов одхiд до
заячоï фiлософiï
Що всi драми землi
в трагедiï космосу.
Що земля як не крапля,
i вся людськiсть хiба не єсть
iнфузорiя.
(В космiчному оркестрi)
Але свiт ще не впiймав Тичину. Кажуть, що поети розквiтають раз на вiку.
Якщо це правда, то Тичина розцвiв у молодi роки. Сонячнi кларнети,
Замiсть сонетiв i октав, Плуг, У космiчному оркестрi, Золотий гомiн,
значною мiрою Вiтер з Украïни — ось де справжня висока
поезiя.