ЛIРИЧНА ПРОЗА

ЛIРИЧНА ПРОЗА стильова течiя сповiдноï л-ри. Стильовi ознаки Л.п.
визначаються лiро-епiч. змiстовнiстю оповiдача як ключового персонажа
тв. Його характерною властивiстю е рефлективнiсть, суть якоï
полягає в тому, шо всi зображувальнi (фабульнi) подiï
насичуються суб'єктивною свiдомiстю оповiдача i навiть
розчиняються в ïï просторово-часовому континуумi, шо i
стає основним змiстом тв. Це вiдрiзняє Л.п. вiд власне епiч.
роду. Якщо в епiч. тв. можлива рефлексiя героя, оповiдача або навiть
автора є факультативним коментарем i сприймається вона як
позафабульний вiдступ, то в Л.п рефлексiя вiдiграє сюжетотвiрну
роль, позаяк зумовлює композицiйний динамiзм тв. Крiм того, в
порiвняннi з об'єктивованим епiч. сюжетом, який викликає
уяву про його незалежне, так би мовиш, «позаавторське iснування
(Епос), сюжет Л.п. просякнутий персонiфiкованiстю оповiдача, яка
проявляється, перш за все, в його iмпровiзацiйнiй iнiцiативi шодо
вибору, компонування та осмислення фабульного матерiалу. Це
пояснює тяжiння Л.п. до щоденника, автобiографiï, дорожнiх
записок, епiстолярних та iн. жанрiв сповiдальноï
орiєнтацiï. Провiдна роля оповiдача, з од. боку, знижує
ефект присутностi читача в умовно-вiрогiдному (тримiрному) сюжетному
хронотопi, але, з iн. боку, наближає реальнiсть оповiдача до
реальностi читача, робить дистанцiю мiж ними якомога меншою для того,
шоб створити ситуацiю особливоï iнтимноï довiри мiж двома
партнерами дiалогу, насамперед, викликати в читача спiвчуття до внутр.
переживань оповiдача, а загалом до змiсту автор, свiтообразу.
Функцiональна первиннiсть рефлексiï в Л.п. дає пiдставу
зближувати ïï з лiрикою. Але на вiдмiну вiд останньоï з
ïï настановою на безфабульний сюжет, Л.п. не уникає
фабули, хоча вона й має, так би мовити, контурне значення в
структурi тв. як худож. цiлого, зокрема в структурi сюжету з характерною
для нього фрагментарнiстю. При iнтегративному поглядi на тв. розрiзненi
зображуванi подiï складаються у фабульний стрижень з певною
циклiчною завершенiстю, шо назагал нагадує реконструкцiю сюжетного
мотиву при сприйняттi iмпресiонiстичноï картини. Власне ж лiр.
проза стає завдяки емоцiйному настроєвi, який пронизує
весь iмаґiнативно- мнемонiчний матерiал тв., його сюжетну фактуру.
Цей настрiй є домiнуючою ознакою Л.п., що дозволяє, з од.
боку, вiдокремити ïï вiд iн. жанр,- стильових течiй
оповiдноï л-ри, таких, як ораторська, фiлос.. психол.,
документальна. iсторична проза, хоча суцiльних кордонiв мiж ними
немає, а з iн. боку, об'єднати в одне поняття ïï
жанр, рiзновиди (лiр. роман, лiр. повiсть, лiр. оповiдання тощо).
Зумовлений емоцiйним настроєм лiризм є параметром, який
дає змогу розрiзняти лiр. та поет, прозу з характерною для
останньоï образнiстю думки, що є факультативним для лiр.
рефлексiï та обовязковим для поет., так само, як лiризм є
можливою ознакою поет, прози, а поетичнiсть лiричноï. Аргументом
спорiдненостi цих видiв прози є властива ïм настанова на
«манiпулювання формами нараиiï» (Р.Фрiдман), тобто на
композицiйну iмпульсивнiсть, шо дає пiдставу багатьом фахiвцям
ïх ототожнювати (напр., «Словник лiтературних термiнiв»,
Белград, 1985). Слiд вiдрiзняти лiр. рефлексiю у прозi вiд
мовленнєвоï з ïï навмисною увагою до
фiґуративноï виразностi мови, напр., в орнаментальнiй
прозi». I для цього знову таки власне емоцiйний настрiй є
диферениiйною ознакою Л.п., хоча вона може i не нехтувати етил,
забарвленням. Назагал, розмитiсть понятiйних критерiïв Л.п, що
зумовлено перш за все ïï синтетичним характером та жанр.-
стильовим розмаïттям, не дозволяє уникнути приблизностi в
iдентифiкацiï лiт. явиш шодо ïх приналежностi до цього виду
прози. В iст. планi поява та перiодична актуалiзацiя Л.п. пов'язана з
емансипацiєю принципу суб'єктивностi» (С.Аверiнцев),
який шоразу набуває особливого змiсту. Виняткове значення шодо
цього мали сентименталiзм з його чуттєвою рефлексiєю на
навколишнiй свiт, яка не вимiрювалася жанр.-родовою нормативнiстю
рацiоналiстичного за своïм характером класицизму, а також
романтизм, який узаконив принцип вiдносностi у худож. мисленнi, чим
започаткував руйнацiю жанрових матриць i трад. ж ан ровоï системи,
зокрема, спричинив вiльне схрещування рiзних родiв та жанрiв
(Сентиментальна подорож» Л.Стерна, Листи росiйського
мандрiвника» М.Карамзiна. Дорожнi картини Г.Гайне та iн.). Широке
проникнення лiризму в прозу вiдбувається в кiн. XIX, надто ж в XX
ст., а саме в перiоди лiт. процесу, якi характеризуються свiдомою
настановою на деепiзацiю оповiдальних жанрiв. Чинником такоï
настанови є, насамперед, визнання i культивування
особистiсноï домiнанти в людинi, яка визначає ïï
iснування, свiтосприймання та долю, а також здатнiсть до рефлексiï
та саморефлексiï (включаючи i лiр ), якi не можуть бути
притаманними колективнiй людинi, людинi без властивостей (Р.Музiль).
Лiр. стихiю в оповiдальнiй л-рi двох останнiх столiть можна знайти в
багатьох тв. I.Тургєнєва,
I.Бунiна, К.Паустовського (Росiя). М.Коцю бинського. Ю.Яновського,
О.Гончара (Украïна), А.Гуляшки (Болгарiя), С.Дигата (Польша). Ф
.Саган (Францiя), Т.Вулфа (США). Г.дАннунцiо (Iталiя), Я.Бриля
(Бiлорусь) та iн. Але з бiльшою iмовiрнiстю до власне Л.п. належать
Минуле i думи» О.Гериена, Поема про море» О.Довженка,
Льодова книга Ю.Смуула, «Краïна снiгу» Я.Кавабати,
«Вечiрнє свiтло С.Гермлiна, «Крапля роси В.Солоухiна,
повiстi В.Лихоносова, Читаючи Фолкнера I.Померанцева та iн. Борне
Iванюк