IЗ ЛИСТIВ ДО РИМСЬКОГО ДРУГА
В Марцiала (Фрагменти)
Нинi вiтер дме i хвилi з перехльостом.
Скоро осiнь, все мiняється в окрузi.
Змiна фарб зворушливiша, Постуме, нiж обнова найгарнiша на подрузi.
Лиш до певноï межi нам дiва мила далi лiктя чи колiн немає
ради.
Яка ж радiсна краса, що поза тiлом: нi обiйми неможливi, анi зрада!
Надсилаю тобi, Постуме, цi книги.
Що в столицi? Мяко стелять? Спати жорстко? Що там Цезар поробляє?
Все iнтриги?
Все iнтриги, ймовiрно, та обжерство.
Я сиджу в своïм саду, горить свiтильник.
Нi коханки, нi дiтей, анi дорослих.
Замiсть слабих свiту цього або сильних лиш комах дзижчання суголосне.
Тут купець лежить iз Азiï. З тямкових був купець цей дiловий та
невiдвертий.
Вiд пропасницi помер. В торгових справах з Азiï приплив, а не за
смертю.
Поруч з ним легiонер пiд грубим кварцем.
65ЙОСИФ БРОДСЬКИЙ.Iз Листiв до римського друга
В грiзних битвах вiн Iмперiю уславив.
Скiльки раз могли убити! Вмер вiн старцем. Навiть в цьому не iснує
жодних правил.
Справдi, Постуме, хай курка це не птиця, та з курячими мiзками буде
горе.
Якщо випало в Iмперiï родитись, краще жити у провiнцiï, де
море.
I вiд Цезаря далеко, й вiд наруги.
Лабузнитися не треба, i не лають.
Кажеш ти, що всi намiсники злодюги?
По менi, хай радше крадуть, нiж вбивають. Прожили життя ми бiльшу
половину.
Як сказав старенький раб бiля таверни: Озираючись ми бачим лиш
руïни.
Погляд, звiсно, дуже варварський, та вiрний. Був у горах, зараз пораюсь
з букетом.
Вазу гарную знайду, i води наллю у неï…
Як там в Лiвiï, мiй Постуме, чи де там?
Та невже ми й досi там воюєм?
Памятаєш у намiсника сестриця?
Худорлява, але з повними ногами.
З нею спав ти… Вiднедавна стала жриця.
Жриця, Постуме, спiлкується з богами. Приïжджай, вина
хильнемо з свiжим хлiбом.
Або з сливами. Новини перекажеш.
Постелю тобi в саду пiд чистим небом, всi сузiря назову тобi й покажу.
Скоро, Постуме, твiй друг, що любить додавання, вiднiманню давнiй борг
свiй сплатить.
Вiзьмеш грошi з-пiд подушки без вагання, там негусто, хоч на похорон i
стачить.
Заверни на воронiй своïй кобилi в дiм гетер понад мiськую нашу
стiну.
Дай цiну ïм, за яку вони любили, щоб за ту ж мене оплакували цiну.
Зелень лавра, небувалого заввишки,
Дверi навстiж, запорошене вiконце.
I стiлець полишений, i лiжко з покривалом, що ввiбрало промiнь сонця.
Понт шумить за огорожею iз пiнiй.
I суденце бється з вiтром бiля мису.На розсохлiй лавi Старший
Плiнiй.
Дрозд теркоче в шевелюрi кипарису.
Переклад К. Шаховоï
