Природа пiвденних тропiчних материкiв
АфрикаОсновнi риси орографiï. У рельєфi Африки переважають рiвнини,
плато й плоськогiр'я, що лежать на вис. 200500 М Над ур. м. (39%
пл.) i 5001000 М Над ур. м. (28,1% пл.) . Низовини займають лише
9,8% пл., гл. обр. уздовж прибережних окраïн. По середнiй висотi
над. ур. м. (750 М) Африка уступає тiльки Антарктидi
i Євразiï.
Майже всю Африку до Пiвночi вiд екватора займають рiвнини й плато Сахари
й Судану, серед до-рих у центрi Сахари пiднiмаються нагiр'я Ахагтар i
Тибести (м. Еми-Куси, вие. 3415 М) , У Суданi-Плато Дарункiв-
хур (м. Марра, 3088 М) . На С. — З. над рiвнинами
Сахари пiднiмаються Атласькi гори (м. Тубкаль, 4165 М) ,
На В. уздовж Червоного м. простирається хр. Етбай (м. Ода,
2259 М) . Рiвнини Судану з Ю. обрамленi Пiвнiчно-
Гвiнейською височиною (м. Бинтимани, 1948 М) I
плоськогiр'ям Азанде; з В. над ними пiднiмається Ефiопське нагiр'я
(м. Рас-Так-Шан, 4620 М) . Воно круто обривається до
западини Афар, де перебуває найглибша депресiя А. (оз. Ассаль, 150
М) . За плоськогiр'ям Азанде лежить западина Конго,
обмежена з 3. Пiвденно-Гвiнейською височиною, з Ю. плоськогiр'ям Лунда-
Катанга, з В. Схiдно-Африканським плоськогiр'ям, на якому пiднiмаються
найвищi вершини А. м. Кiлiманджаро (5895 М) , М. Ру-
Вензори (5109 М) .
Пiвденна Африка займають високi рiвнини Калахарi, обрамленi iз заходу
плоськогiр'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зi сходу Драконовими
горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 М) . Уздовж
пiвденноï окраïни материка тягнуться середньо невисотнi
Капськие гори.
Перевага на материку вирiвняного рельєфу обумовлено його
платформною структурою. У сiвбу. — зап. частини А. iз глибоким
заляганням фундаменту й широким розвитком осадового чохла переважають
висоти менш 1000 М (Низька А.) ; на пiвденно-заходi А., де древня
пiдстава в мн. мiсцях пiдняте й оголено, характернi висоти св. 1000
М (Висока А.) . Прогинам i виступам Афр. платформи вiдповiдають
великi западини (Калахарi, Конго, Чадськая й iн.) i подiляючi й
окаймляющие ïх, пiдняття. Найбiльше возвишена й разд-i роблена
вост. окраïна А. у межах активiзованоï дiлянки платформи
(Ефiопське нагiр'я, Вост. — Афр. пласько-; горье) , де
простягається ськладна система вост. — афр. розламiв.
У пiднятих областях Високоï А. найбiльшу площу займають цокольнi
рiвнини й цокольнi глибовие гори, що обрамляють западини грабенов Вост.
А. (у т. ч. Рувензори) i Катанги. У Низкою А. цокольнi хребти й масиви
простираються уздовж узбережжя Гвiнейський зал., виступають з Сахарi (у
нагiр'ях Ахаггар, Тибести, хр. Етбай) . Лавовi плато й конуси широко
поширенi на Ефiопському нагiр'ï й у Вост. А. (Кiлiманджаро, Кенiя й
iн.) , вiнчають вершини Ахаггара й Тибести, є в Суданi (м. Марра)
, Камерунi (вулкан Камерун, гори Адамава) , перекривають Драконовi гори
в Лесото. Пластовi денудац. рiвнини й плато займають бiльшу частину
площi в Низкою А. (Сахара, Судан) ; у Високiй А. вони присвяченi до
вiдкладень синеклизи Карру й ськладають Драконовi гори, що
примикає до них з 3. плато Велдов i лежаче до Ю. вiд р.
Жовтогарячоï Верх. Карру. Аккумулятивние рiвнини зустрiчаються гл.
обр. у Низкою А.: у середньому плинi Нiгеру, в улоговинах Чадськой i
Бiлого Нила, у западинi Конго; у Високiй А. займають западину Калахарi.
До ськладча-те-глибовим горам належать Капськие гори й внутр. райони
Атласу. Сiвба. хребти Атласу — єдностей, в А. молодi неогено-в-
палеогенового вiку ськладчастi гори.
У рельєфi А. переважають поверхнi неогенового циклу денудацiï
й акумуляцiï, що розчленовуються совр. циклом Конго. Над ними
пiднiмаються останци попереднiх поверхонь, вироблених бiльше древнiми
циклами (аж до гондванського) .
Внутрiшнi води. Для А. у цiлому характерний великий рiчний стiк (5390
Км3}, По обсязi до-рого вона уступає лише Азiï i Юж.
Америцi. Рiчкова мережа найбiльш густа в екваторiальному клiматi; у
пустелях i на пiщаних рiвнинах Калахарi рiк майже немає.
Континентальний вододiл проходить уздовж вост. пiднесеноï частини
А., у зв'язку iз чим басi. Атлантич. ок. належить 36,05% пл. А., басi.
Iндiйського ок. 18,48%, басi. Середземного м. 14,88%. Стiкздiйснюється гл. обр. п'ятьома головними рiками: Конго, Нилом,
Нiгером, Замбезi й Жовтогарячоï, басейни до-рих охоплюють ок.
‘/з пл. А. З них Конго по обсязi рiчного стоку (1230 Км3)
Уступає лише Амазонцi, а Нил сама довга рiка на землi (6671
Км) . Безстiчнi басейни й областi внутр. стоку охоплюють
30,5% пл. А. Совр. рiчкова мережа сформувалася наприкiнцi неогену й в
антропогеновому перiодi за рахунок перехоплень молодими рiками древнiх
систем внутр. стоку й висновку ïх до океанiв. Слiди перехоплень
виднi в петлеобразних вигинах великих рiк (Конго, Нiгеру) i в чергуваннi
виполо-женних i крутих вiдрiзкiв русявiв iз мно-гочисл. порогами й
водоспадами ( Ливинг-Стогону й Стенли на р. Конго, Вiкторiя на р.
Замбезi; найвищий водоспад А. Тугела на р. Тугела в Драконових горах,
вие. 853 М) . Внаслiдок пiдвищення сухостi клiмату
ськорочувалися в розмiрах або зникали древнi озера, у до-рие стiкали
древнi рiки. Такi озера iснували в Сахарi (Палеосахарськое море до С.
вiд закруту Нiгеру й iн.) , у Чадськой улоговинi (Палеочадськое оз.) i
iн.
Харчування бiльшостi рiк преiм. дощове. Ґрунтове харчування
переважає в напiвпустелях i пустелях.
Розподiл поверхневого стоку вкрай нерiвномiрно. Найбiльшоï величини
шар стоку (10001500 Мм у рiк) досягає в районах
надлишкового зволоження й виходiв на поверхню кристал-лич. порiд i
латеритних кор (сiвба. — зап. узбережжя Гвiнейський зал., вост.
схили Мадагаськару) ; у западинi Конго шар стоку 500600 Мм, До С.
i до Ю. вiд екватора з наростанням сухостi клiмату вiн знижується
(сев. i вост. частина Судану, Сахара, Калахарi, Намiб) . У субтропич.
широтах стiк збiльшується до 200 Мм (на 3. Атласу) . Майже
всi рiки А. мають виходить, сезоннi коливання стоку. У бiльшостi рiк
стiк буває преiм. улiтку й восени. Узимку стiк переважає на
сiвбу. — зап. i юго-зап. окраïнах, в областях зi
средиземноморським клiматом. 37% площi А. має епизодич. стiк.
В А. видiляють рiки след. типiв: 1) екваторiальний тiльки з дощовим
харчуванням i рiвномiрним у роцi стоком; 2) суданський (найпоширенiший)
з перевагою дощового харчування й лiтнього й осiннього стоку; 3)
Сахарський, до до-рому ставляться тимчасовi або епизодич: водотоки (у
Сахарi наз. уедами) ; 4) средиземноморський (з дощовим i частково
снiговим харчуванням i рiзким ськороченням або припиненням лiтнього
стоку) . Всi великi рiки А. — транзитнi, мають ськладнi режими.
Майже всi великi озера А. лежать у тектонич. западинах на Вост. —
Афр. плоськогiр'я; вони довгi, вузькi й дуже глибокi. Оз.
Танганьïка друге у свiтi по глибинi (1435 М) Пiсля
Байкалу. Саме велике в А. оз. Вiкторiя (пл. 68 000 Км2) другий
пiсля оз. Верхнього (Сiвба. Америка) прiсноводна водойма Землi. Оз.
Тана, утворене в результатi подпруживания долини лавовим потоком,
— саме велике на Ефiопському нагiр'ï. В аридних областях А.
переважають преiм. релiктовi озера внутр. стоку, з вiдносно невеликими
глибинами, плоськими берегами, солоною водою (крiм солонуватого оз. Чад,
що має пiдземний стiк у западину Боделе) . У сiвбу. — зап.
частини Сахари й в Атласi тимчасовi солонi озера наз. шоттами, або
себхами; вони, як правило, присвяченi до передгiрного й межгорним
улоговинам.
У пустелях i напiвпустелях великого значення набувають ґрунтовi й
пiдземнi води. Ґрунтовi води залягають на невеликих глибинах пiд
руслами тимчасових водотокiв; пiдземнi втримуються гл. обр. у
континентальних нижнемелових пiщаниках Сахари й Сiвба. Судану, у Юж. А.
ськапливаются в трiщинах корiнних порiд, у пiщаниках i за-карстованних
вапняках системи Кар-Ру. По потенцiйних запасах гiдроенергiï (700
млн. Кет, Ок. 20% свiтових) А. уступає тiльки Азiï.
Найбiльшими запасами володiють басi. Конго (390 млн. кет) i Замбезi (137
млн. Кат) , Але використовується менш 1%. На терр. А., що
одержує в середньому ок. 800 Мм опадiв у рiк, є
можливiсть використовувати для зрошення поверхневi, ґрунтовi й
пiдземнi води. Зрошуванi землi становлять не бiльше 5% всiх оброблюваних
площ i зосередженi гл. обр. у долинах Нила (ОАР, Судан) , Нiгеру (Малi)
i в ПАР. Транспортне значення рiк А. невелико через порожистiсть
багатьох дiлянок русявiв.
Пiвденна Америка
Природа
У рельєфi Ю. А. чiтко видiляються рiвнинно-плоськогiрний
платформний внеандийський Схiд i гiрський андийський Захiд, що
вiдповiдає рухливому оро-генич. поясу. Пiдняття Южно-Амер.
платформи представленi Гвианським, Бразильським i Патагонським
плоськогiр'ями, прогини — низменностями й рiвнинами Льянос-
Орiноко, Амазонськоï, Бени — Маморе, Гран-Чако, Межирiччям
(pp. Парана й Уругвай) i Пампою; з В. плоськогiр'я обрамленi вузькими
переривчастими смугами берегових рiвнин.
Гвианськое плоськогiр'я пiдвищується до центра (м. Немлинця, 3014
М) . Бразильське iз С. — З. на Ю. — В. (м.
Бандейра, 2890 М) , Патагонське з В. на 3. (до 2200
М) . У рельєфi Гвианського й Бразильського
плоськогiр'ïв переважають цокольнi порожнього-хвилястi рiвнини
(вие. до 15001700 М) , У межах до-рих видiляються останцовие
конусоподiбнi вершини й кряжi (напр., Ду-Еспинь-Ясу) або ïдальнi,
преiм. пiськовиковi, височини г. н. шапади ( Ауян-Тепуи й Рорайма й iн.)
. Вост. край Браз. плоськогiр'я розбитий на окремi масиви ( Серра-Так-
Мантикейра й iн.) , що мають характернi форми цукрових голiв (напр., Пан-Ди-
Асукар у Рiо-де-Жанейро) . Прогини й западини Брае. плоськогiр'я в
рельєфi вираженi моноклiнарно-пластовими рiвнинами з пiднятими краями-
куестами, аккумулятивними рiвнинами (западина р. Сан-Франсиську й др.)
або лавовим плато (у порiвн. плинi Парани) . У рельєфi
Патагонiï переважають шаруватi, у т. ч. вулканич., схiдчастi плато,
прикритi древнiми моренними й водно-льодовиковими вiдкладеннями; плато
прорiзанi глибокими каньйонами рiк, що зароджуються в Андах; характернi
аридние форми денудацiï.
Система хребтiв Анд простирається на 9000 Км на С. i 3.
материка. На С. i С. — В., у Венесуелi, два ланцюги Карибських
Анд, глибоко розчленованi розламами й рiчковою ерозiєю. Основна,
меридiональна система Анд, або Андийських Кордильєр
(Cordillera de los Andes) , що досягає 6960 М (м.
Аконкагуа) , височiє на заходi Ю. А. i пiдроздiляється на
Сiвбу., Центр, i Юж. Анди. Сiвба. Анди (до 5њ ю. ш.) вiдрiзняються
чергуванням високих ськладчато-глибових хребтiв i глибоких западин. В
Екуадоре вони ськладаються з Вост. i Зап. Кордильєр, западина мiж
до-рими заповнена продуктами дiяльностi вулканiв Чимборасо, До-Топахи й
др. У Колумбiï видiляються три осн. Кордильєри (Схiдними,
Центральними й Захiдна) , роздiленi западинами pp. Магдалена й Каука.
Вулкани (Уила, Руис, Пурасе й iн.) зосередженi в осн. у Центр, i на Ю.
Зап. Кордильєр; для центр, частини Вост. Кордильєри типовi
древнеозёрние плато, вие. 23 тис. М. На С. i 3. лежать найбiльш
великi на андийськом 3. низовини — Прикарибськая й
Притихоокеанськая.
Центр. Анди (до 2728њ ю. ш.) значно ширше й монолитней Пiвнiчних. Для
них характернi пiднятi до 3,8 4,8 тис. М внутр. плоськогiр'я,
облямованi крайовими хребтами; найбiльш високi гори несуть виходить,
заледенiння. Юж. частина Центральноандийськое нагiр'я самий
широкий (до 750 Км) Вiдрiзок Анд; осн. його елемент плоське-
горье Пуна iз древнеозёрним плато Аль-Типлано на Ю. — З. i
поруч глибових хребтiв на В. i Ю. На В. Пуна обрамлена Кордильерой-
Реаль, з 3. — вулканич. Зап. Кордильерой ( 2-я вулканич. область
Анд iз вулканами Мисти, Лио-Льяйльяко, Сахама й iн.) , поздовжньоï
тектонич. западиною (з пустелею Ата-Кама) i Береговий Кордильерой. У Юж.
Андах на С. (до 41њ30′ ю. ш.) у рельєфi вираженi: подвiйна
Головна Кордильера (м. Аконкагуа у вост., або Передовий) , до до-рiй з
В. причленени масиви Прекордильєр; Поздовжня долина Чилi й
Берегова Кордильера. Мiж 3352њ ю. ш. перебуває ще одна вулканич.
область Анд iз бiльшим кiл-вом дiючих вулканiв до 3. вiд Гл.
Кордильєри й погаслих до В. вiд ïï. У самому юж.
вiдрiзку Анд Патагон-Ських Андах Берегова Кордильера
перетворюється в архiпелаг про-вов, Поздовжня долина у систему
проток, а затопленi троги рiзко знижуються Па-тагонськой
Кордильєри у фiорди. Панують льодовиковi форми. Совр. заледенiння
в Ю. А. займає пл. 25 тис. Км1, З них св. 21 тис.
Км1 доводиться на Юж. Анди. Льодовики є також у Зап.
Кордильере, мiж 9 i 11њ ю. ш. i на про-вах Вогненну Землю. Е. Н.
Лукашова.
Внутрiшнi води. Особливостi рельєфу й клiмату Ю. А. визначили
ïï виключить, багатство поверхневими й пiдземними водами,
величезну величину стоку, наявнiсть самоï повноводноï рiки
земноï кулi Амазонки. Займаючи 12% площi суши Землi, Ю. А.
одержує приблизно в 2 рази бiльше (1643 Мм) Порiвн.
кiл-ва опадiв на одиницю всiєï площi. Повний рiчковий стiк
становить 27% усього стоку Землi, порiвн. шар стоку (58 Див)
Також майже в 2 рази бiльше порiвн. величини для всiєï
суши. Але величина стоку рiзко коливається по терр. материка вiд
неськ. Мм до сотень Див. Украй нерiвномiрно розподiленi й
рiки мiж басейнами океанiв: басi. Тихого ок. в 12 разiв менше басi.
Атлантичного (вододiл мiж ними проходить в основному по хребтах Анд) ;
крiм того, ок. 10% терр. Ю. А. ставиться до областi внутрiшнього стоку,
що перетинає материк вiд зал. Гуаякиль через Центрально-андийськое
нагiр'я до пiвденноï Пампи. Переважають рiки дощового харчування,
на крайньому пiвднi — також снегово-ледни-кового.
Найбiльшоï величини шар порiвн. рiчного стоку 150400 Див (до
90% опадiв) досягає на Ю. Чилi, що пояснюється не тiльки
достатком опадiв, але й крутiстю схилiв, низькою випаровуванiстю й
запасами льоду у верхiв'ях рiк, що обумовлюють лiтнi повiддя, у т. ч. i
в транзитних рiк Патагонiï; частка пiдземного харчування рiк Юж.
Анд не бiльше 2025%. Настiльки ж великий стiк (в отд. рiк навiть до 800
Див) На 3. Колумбiï, але там переважають дощове харчування й
зливовi лiтньо-осiннi паводки; пiдземний стiк збiльшується до 40%.
Подiбнi характеристики стоку й Амазонии, що зменшується в
ïï центр, i юж. частинах до 4060 Див. Режим великих
рiк, як i самоï Амазонки, залежить вiд сезону дощiв у верх. i
порiвн. плинi ïï припливiв. На добре й бiльш-менш рiвномiрно
зволожених окраïнах Браз. i Гвианського плоськогiр'ïв порiвн.
рiчний стiк становить також 4060 Див (мiсцями до 150 Див)
Iз часток пiдземного стоку до 50%. У внутр. р-нах Браз. плоськогiр'я
стiк зменшується (на С. — В. до 5 Див) I стає
вкрай нерiвномiрним: бурхливi лiтнi паводки перемiняються рiзким
ськороченням витрати води взимку, аж до пересихання дрiбних водотокiв.
Аналогiчний режим стоку й на рiвниннi терр. субекваторiальних i
тропiчних поясiв з дощовим харчуванням рiк ( Льянос-Орiноко, рiвнини Бени-
Маморе, Гран-Чако) . Рiзко виражена сезоннiсть у випаданнi опадiв
приводить до мiнливостi стоку (порiвн. стiк убуває вiд 5080 до 15
20 див) а режимiв рiк: узимку вiдповiдноï пiвкулi мiсцями
стiк припиняється й навiть великi водотоки ( Рио-Бермехо, Рио-
Саладо й iн.) розбиваються на отд. плёси iз засоленими водами, улiтку ж
паводки затопляють великi простори; регуляторами стоку pp. Парагваю й
Парани служать болотно-озернi низини Пантанала й Лаплат-Ськая низм.
Найменший стiк (35 Мм) Присвячений до пустельного тропич. заходу
Ю. А., де навiть поталi снiговi води з високогiр'ïв ськапливаются в
передгiрних шлейфах i тектонич. депресiях, пiдвищуючи до 50% частку
пiдземного харчування епизодич. рiк (лише р. Лоа має постiйний
стiк в океан) .
Велике кiл-в опадiв, принесених з Атлантики, великi плоськогiр'я,
порожнього спуськающиеся до величезних низменностям i рiвнинам, що
збирають стiк i iз прилягаючих схилiв Анд, сприяли формуванню на
внеандийськом Сходi Ю. А. великих рiчкових систем: Амазонки, Орiноко,
Парани з Парагваєм, Уругваю; в Андах найбiльшоï є
система р. Магдалена, що текет у поздовжнiй западинi вологих Пiвнiчних
Анд. Для судноплавства придатнi в основному лише рiки низменностей.
Гiрськi рiки Анд i плоськогiр'ïв, що буяють порогами й водоспадами
(Анхель, 1054 М, Кайетур, 226 М, Игуасу, 72
М, I iн.) , а також повноводнi водотоки постiйно вологих
рiвнин мають величезний гiдроенергетичний потенцiал (св. 300 млн.
Кет) .
Великi озера, гл. обр. льодовикового походження (кiнцевi басi.) ,
зосередженi переважно в Пата-Гонських Андах ( Лаго-Архентнно, Буенос-
Айрес i iн.) i на Ю. Ср. Чилi ( Льян-Киуе й др.) . У Центральних Андах
лежить саме високогiрне з бiльших озер Землi — Тiтiкака, там же
багато залишкових озер (Поопо й iн.) i бiльших солончакiв; останнi
типовi й для западин мiж Пампинськими сьер-рами (Салинас-Грандес i iн.)
. Великi лагуновi озера перебувають на пiвночi ( Ма-Ракайбо) i на пiвденно-
сходi Ю. А. (Па-тус, Лагоа-Мирин) .
Рiзкi розходження в макрорельєфi Ю. А. обумовили ïï
розподiл на рiвнинно-плоськогiрний поза-андийський Схiд iз
закономiрностями горизонтальноï природноï зональностi й
гiрський андийський Заходi висотною зональнiстю, спектри (набори) до-рiй
специфiчнi для кожного природного пояса. У межах внеандийського Сходу
видiляються природнi краïни: Л ь я н о з-0 р i-н про до об рiвнини,
що лежать у субекваторiальному поясi з типовою змiною лiтнього вологого
перiоду зимовим сухим, що визначає сезоннiсть ритмiв всiх
природних процесiв; Амазония низинна рiвнина в екваторiальному поясi з
густою мережею повноводних рiк i великим покривом вологих вiчнозелених
лiсiв гилей, або сель-вас; сезоннi ритми вiдсутнi; Гвианськое
плоськогiр'я з перевагою в рельєфi цокольних денудационних рiвнин
iз кристалiчними кряжами i ïдалень пiськовикових масивiв з печенею,
преiм. постiйно вологим клiматом, повноводними порожистими рiками,
вологими вiчнозеленими (на С. сезонно вологими) лiсами; Бразильське
плоськогiр'я з пiднятими цокольними рiвнинами на С. — З., високими
масивами на В. i поясом прогинiв з осадовими й лавовими рiвнинами мiж
ними. Порожистi рiки (iз сезонним режимом стоку) . На субекваторiальному
С. — З. i тропич. В. сезонно вологi й постiйно вологi лiси, у
центрi пояс чагарникових саван кампос серрадос, на посушливому С.
— В. опустиненное рiдколiсся каатинга; на постiйно вологому
субтропiчному Ю. — В. вiчнозеленi хвой-але-листянi лiси й
переважно бездеревнi савани кампос лимпос; Внутрiшнi рiвнини
аккумулятивние рiвнини в тектонич. прогинi мiж Браз. плоськогiр'ям i
Андами з вiссю уздовж pp. Парагвай i Парана, вiд 10 до 39њ ю. ш.
Характерна послiдовна змiна поясно-зонаяьних типiв ландшафтiв вiд
субекваторiальних саванних лiсiв i саван на С. (рiвнини Бени-Маморе) ,
через тропич. рiдколiсся в центрi (Гран-Чако) , до Субтропич. саванам i
лiсостеповим i степовим ландшафтам на Ю. (Межирiччя й Пампа) . Примiтнi
транзитнi рiки в Гран-Чако й великi областi внутр. стоку в Пампi.
Зволоження в Пампi зменшується з В. на 3. i вiдповiдно
вiдбувається змiна зональних типiв — вiд пам-пас,
чагарникових степiв до напiвпустель; Пампинськие сьерри й Прекордиль ер
и — краïна гiрських ськладчато-глибових масивiв, що
чергуються з тектонич. западинами, iз тропич. i Субтропич. посушливим
клiматом, внутр. стоком, ксерофильними лiсами на вост., навiтряних
схилах, сухими чагарниками на зап., подветренних, i напiвпустелями iз
солончаками в западинах; Патагонiя — плоськогiр'я з помiрним
континентальним клiматом в дощовiй тiнi Анд, транзитними рiками,
напiвпустельною рослиннiстю й ґрунтами.
У межах андийського Заходу видiляються природнi краïни: Карибськi
Анди сильно розчленованi хребти iз субекваторiальним летневлаж-ним
клiматом, короткими, часто пересихающими взимку водотоками й листопад-але-
вiчнозеленими лiсами; Пiвнiчно-Захiднi Анди система розбiжних до С.
хребтiв, що чергуються iз глибокими тектонич. западинами, з активним
вулканiзмом на Ю. i заледенiнням на найбiльш високих масивах. Зовнiшнi
макросхили рясно зволоженi й мають яськраво виражений гилейно-парамосний
спектр висотних зон екваторiального пояса, у внутр. западинах савани, на
крайньому С. посушливий субекваторiальний клiмат i рослиннiсть;
Екваторiальнi Анди ськладаються в основному iз двох ланцюгiв гiр,
западина мiж до-рими заповнена продуктами дiяльностi многочисл.
вулканiв. Гiрський екваторiальний клiмат i тилейно-парамосний спектр
висотних зон; на юго-зап. передгiрних рiвнинах субекваторiальний клiмат
зi збiльшенням посушливостi до 10. i змiною всiх природних зон цього
пояса; Перуанськi Анди (до 14њ30′ ю. ш.) ряд паралельних хребтiв i
високих внутр. плоськогiр'ïв, глибоко розчленованих каньйонами рiк;
найвищi хребти несуть виходить, заледенiння. На вост. (схилах гiрська
гилея, на внутрiшнi iз плоськогiр'ях високогiрний степ халка, на зап.
схилах тропич. напiвпустелi й пустелi; Центральнi Анди (до 28
ю. ш.)
сама широка й ськладна частина Анд, що повнiстю лежить у тропич. поясi.
Ïхню основу становить Центральноандийськое нагiр'я iз внутр.
плоськогiр'ям Пуною. Характерна контрастнiсть мiж влажнолесними вост.
схилами, посушливоï, а на Ю. високогiрно-пустельною Пуною,
позбавленоï стоку в океан, i пустельним тихоокеанським Заходом;
Субтропiчнi Анди (до 41њ30′ ю. ш.) ськладаються з подвiйний
Головноï й Береговий Кордильєр з тектонич. Поздовжньою
долиною мiж ними. Вiдрiзняються активним вулканiзмом i швидким (по
широтi) наростанням зволоження iз С. на Ю., що визначає змiну всiх
природних процесiв i ландшафтних типiв вiд напiвпустельних на С. i
средиземноморських у центрi до влажносубтропичеських (зона гемигилеи) на
Ю. ; Патагонськi Анди самий пiвденний вiдрiзок Анд, де замiсть
Береговоï Кордильєри архiпелаги про-вов, а замiсть
Поздовжньоï долини фьордообразние протоки. Вологий прохолодний
клiмат, много-числ. вулканич. конуси й густого змiшанi, преiм.
вiчнозеленi, лiсу на С., виходить, заледенiння й низькорослi лiси й
верещатники на Ю. ; на вост., подветренних схилах хвойно-листопаднi
лiси, у пiднiж великi льодовиковi озера. Е. н. Лукашова.
Австралiя
Загальнi вiдомостi. Простягається на 3200 Км iз С. на Ю.
вiд 10њ4Г ю. ш. (мис Йорк) до 39њ1Г ю. ш. (мис Пiвденно-Схiдний) i на
4100 Км iз 3. На В. вiд 113њ05′ в. буд. (мис Стип-
Пойнт) до 153њ34′ в. буд. (мис Байрон) . З 3. i Ю.
обмивається Iндiйським ок., з В. i С. — морями Тихого ок.:
Тасмановим, Кораловим, Тиморським i Арафурським. Береги розчленованi
слабко, великi затоки — Карпентария на С. i Великий Австралiйський
на Ю. ; єдиний великий п-ов — Кейп-Йорк.
А. найменший з материкiв. Пл. 7631,5 тис. Км1 (з островами
Тасманiєю, Кенгуру, Мелвилл i iн. ок. 7704,5 тис. Км2) .Про-
У Тасманiя вiддiлена вiд А. прол. Басса шир. 224
Км. Уздовж вост. узбережжя А. на 2300 Км тягнеться
Великий Бар'єрний риф. ^Природа. Орографiя. У рель^;
‘ефе А. переважають рiвнини. Ок. 95% поверхнi не перевищує
600 М над у р. м. Гл. орографич. одиницi: 1) 3 а п. — А в-
стралийськое плоськогiр'я порiвн. вие. 400500 М, З пiднятими
краями: на В. хр. Масгрейв (м. Вуд-Рофф, 1440 М) I
Макдоннелл (м. Зил, 1510 М) , На С. масив Кимберли (вие.
до 936 М) , На 3. плоськовершинний пiськовиковий хр.
Хамерсли вие. до 1226 М, На Ю. — З. хр. Дарлинг вие.
до 582 М. 2) Центральна низовина з переважними висотами до
100 М над ур. м. У р-нi оз. Ейр нижча крапка А. 12 М нижче
ур. м. На Ю. — З. -хр. Флиндерс i Маунт-Лоф-Ти. 3) Великий
Вододiльний хребет, средневисотний, iз плоськими вершинами, крутим,
сильно розчленованим вост. схилом i порожнього-схiдчастим захiдним,
перехiдним у горбкуватi передгiр'я (даунси) . На Ю., в Австрал. Альпах,
вища крапка А. I м. Косцюшко, 2230 М. Iсторiя формування й
типи рельєфу. Совр. рельєф А. у виходить, мерi
успадковує риси древнього рельєфу, що не випробував з
докембрийського часу рiзких тектонич. рухiв. Поверхня А. пiддавалася
длит. Денудацiï, У результатi до-рiй на виступах фундаменту
був створений пенеплен великi рiвнини з острiвними горами. Iнтенсивне
опадонакопичення в мезокайнозое в синеклизах Австрал. щита й у зонi
прогину Центр. А. сприяло утворенню великих пластових i акумулятивно-
озерних рiвнин. Мiсця найбiльшого занурення платформи зайнятi аллювиально-
озерними рiвнинами Центр, басейну й рiвнинами мор. i озерноï
акумуляцiï басi. Мур-Рея й узбережжя зал. Карпентария. Бiльше
високi пластовi рiвнини розвиненi на схилах синеклиз i сiдловинах мiж
ними, а також на С. — З. i Ю. Зап. — Австрал. плоськогiр'я,
в областях крайових синеклиз древнього фундаменту. Цокольнi плоськогiр'я
й рiвнини переважають у Зап. А. Кiлькаразова змiна плювиальних i аридних
епох у неогенi й плейстоцене визначила сполучення древнiх i совр. форм
рiзного генезису (копалини дюни на вологому Ю. — В., сухi русла
рiк i древнi озернi улоговини в пустелях) . Великий Вододiльний хр.
виник на мiсцi денудированних палеозойських ськладчастих систем.
Кайнозойський вулканiзм обумовив появу тут лавових плато й рiвнин,
дрiбних кратерiв, вулканич. озер; з палеозойським вулканiзмом зв'язане
виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гiрського заледенiння
обмеженi масивом Косцюшко. Найбiльше виходить, райони карстового
рельєфу: рiвнина Налларбор, Блакитнi гори, плато Баркли, плато
Атертон. (Карту див. на вклейцi до стор. 80-81) .
Геологичеськое будова й кориснi копалини. Бiльша (зап. i центр.) частина
А. належить до областi древньоï Австрал. платформи, до-раю
включає також сiвба., зап. i пiвденне (до 3. вiд зал. Сент-
Вiнсент) пiдводне продовження материка, Ара-Фурськое м. i Ю. про-ва Нова
Гвiнея. Вост. окраïну А. становить Вост. — Австрал.
ськладчастий геосинклiнальний пояс, що розвивався протягом протерозою й
фанерозоя. Австрал. платформа володiє архейсько-
нижнепротерозойським фундаментом, ськладеним глубокометамор-физованними
вулканич. породами основного ськладу й терригенними опадами,
перетвореними в гнейси й замiщенi гранiти. Породи архею виступають на 3.
(брили Пилбара й Кал-Гурли) , у центрi (хр. Масгрейв) . У Сiвбу. А.
бiльше дрiбнi глибь: архею, перекритi протерозойським осадовим чохлом
(плато Кимберли й iн.) , роздiленi вузькими геосинклiнальними
ськладчастими системами нижнепротерозойського вiку. Неметаморфизованние
терри-геннi, карбонатнi й вулканогеннi породи протерозойського чохла, що
досягають багатьох Км потужностi, широко поширенi на платформi,
ськладаючи прогин Наллагайн у Зап. А., плоськi западини на плато
Кимберли, п-ове Арнемленд i на юго-зап. узбережжя зал. Карпентария; вони
пiдстилають серiю ниж. i порiвн. палеозою в бiльше глибокому й бiльш
iнтенсивно деформованому прогинi ( авла-когене) Амадиес, а також
у центр, частини А. ; мiсцями (западини Джорджина в Сiвбу. А. i iн.)
верхнi обрiï чохла належать уже ниж. палеозою, причому на границi
iз протерозоєм залягають покриви плато-базальтiв.
У смузi узбережжя й шельфу розвинена система периокеанич. прогинiв
(затоки: Жозеф-Бонапарт, Каннинг, Карнарвон, Перт i iн.) , що iснують iз
початку палеозою; глибина занурення фундаменту в них мiсцями
перевищує 510 Км. Вiд виступiв фундаменту з боку суши вони,
як правило, вiддiляються великими розламами, що надає ïм
структуру полуграбенов; на недо-рих дiлянках западини вiддiленi горстами
фундаменту й вiд пiдводноï окраïни материка й тодi являють
собою грабени. Прогин Каннинг триває в глиб платформи однойменною
западиною (синеклизой) , у сiвбу. — вост. частини якоï
видiляється позднепалеоеойсько-раннетриасовий грабен (авлакоген)
фицрой сiвба. — зап. простягання. На Ю. платформи
розташовується неглибока кайнозойськая западина Юкла, що
вiдкривається у Великий Австрал. затока.
Вост. — Австрал. ськладчастий пояс за вiком дiлиться з 3. на В. на
три системи: 1) Аделаïда ( позднебайкальськая-раннекаледонськая) ,
виклинивающаяся до С. ; 2) Лакланськая (каледонськая) , що триває
на Ю. у Тасманiю; 3) Система Новоï Англiï (герцинськая) ,
вiддiлена вiд попередньоï позднепалеозой-ським крайовим прогином
Боуен-Сiдней. Двi останнi системи нерiдко поєднуються в историч.
змiстi за назвою Тасманськой геосинклiналi. У цiлому пояс ськладний
iнтенсивно деформованими осадовими й вулканогенними породами верхнього
протерозою й палеозою, що вмiщають многочисл. iнтрузiï гранiтiв.
Iз трiасу Вост. — Австрал. пояс вступив у платформну стадiю
розвитку (молода платформа) . У юре-палеогенi на ськладчастiй пiдставi
пояса й на прилягаючому краï древньоï платформи розвивалася
серiя западин-синеклиз [затоки Карпентария, Великого Артезiанського
басi., Муррей (Марри) ]. Схiдне на узбережжя Тасманова м. виникло неськ.
бiльше дрiбних западин. Будова западин як древньоï, так i молодий
платформ уськладнено ськладками платформного типу. Молодi опуськання (по
розривах) торкнулися також узбережжя Вiкторiï; з ними зв'язане
формування прол. Басса. У результатi новiтнiх пiдняттiв узбережжя
Тасманова м. виник Великий Вододiльний хребет. Його становлення й
опуськання узбереж Тасманова м. i прол. Басса супроводжувалися
базальтовим вулканiзмом. Фундамент Австрал. платформи мiстить виходить,
родовища золота (Зап. А.) , полиметаллич. i уранових руд, бокситiв (Зап.
Квинсленд i iн.) , протерозойський осадовий чохол-багатi родовища
залiзних руд (хр. Хамерсли в Зап. А. i iн.) . У верхнепалеозойських, а
також бiльше молодих утвореннях на сходi А. є поклади вугiль. В
останнi роки в рядi р-нiв А. (Великий Артезiанський басi., узбережжя
Вiкторiï, Зап. А., прогин Амадиес) вiдкритi також поклади нафти й
газу в осадових вiдкладеннях рiзного вiку. В. Е. Хаин.
Клiмат. Бiльша частина А. лежить у тропiках, С. у субекваторiальних
широтах, Ю. у субтропiчнi. Сумарна сонячна радiацiя постiйно висока: на
С. i Ю. ок. 590 КджКсм^-рiк) , У внутр. р-нах 750 Кдж1(див2
рiк) ; радiацiйний баланс на бiльшiй частинi терр. 250290
Кдж/^cм2 гoд) , На С. i С. — В. 335 КджКсм^-рiк) [1
Ккaл|cмt= =4,19 Кдж/див'; 1 Кдж^cм2=-0,2 l ккал/див2].
При невеликих висотах рiвнин А. це обумовлює постiйно високi
темп-ри на всьому материку. А. майже цiлком лежить у межах лiтнiх
iзотерм 20,28, зимових 12,20њС. Сезоннi коливання темп-р проявляються
гл. обр. у внутр. р-нах тропич. пояса й у субтропiках. Самий жаркий р-н
iз сiчневими темп-рами вище 40њЗ -на З. — З. ( Марбл-Бар) . Абс.
максимум темп-р 53,1Зi спостерiгався в Клонкарри (Квинсленд) . Абс.
мiнiмуми темп-р у внутр. р-нах А. падають до 4, 6њС. Морози стiйкi
тiльки в Австрал. Альпах, де вiдзначений темп-ри до 22њС.
Положение бiльшоï частини А. у континентальному секторi тропич.
пояса обумовлює сухiсть клiмату, що загострюється
розтягнутiстю материка з 3. на В., слабкою розчленованiстю берегiв,
бар'єром Великого Вододiльного хр. на шляхах вологих вiтрiв з
океанiв. 38% площi А. одержує менш 250 Мм опадiв у рiк.
Однак длит. посух не буває, тому що равнинность материка й
невелика довжина iз С. на Ю. благоприятствуют проникненню вглиб вологих
вiтрiв як iз С., так i з Ю. Улiтку (грудень лютий) над сильно нагрiтою
А. установлюється Австрал. мiнiмум тиську, у до-рий iз IЗ. —
З. i С. втягується вологий екваторiальний мусон, що приносить
опади на узбережжя (бiльше 1500 Мм у рiк при 67 вологих мiсяцях)
. Пiвденнiше 22њ ю. ш. вони ськорочуються* йерхнии ряд-icpincptiiJpu до
300 Мм у рiк з 45 дощовими мiсяцями, на зап. узбережжя до 250
Мм. На Ю. материка проходить серiя антициклонiв, що
обумовлюють лiтню сухiсть юго-зап. частини А., рiвнини Налларбор i
Викторианських гiр. На рiвнинах Мур-Рея й Дарлинга лiтнi посухи
зм'якшуються конвективними (див. Конвекцiя) Опадами. На В. вiтри
з Тихого ок. несуть прогрiтий над теплим Вост. — Австрал. плином
вологе повiтря. Його пiдйом по схилах гiр обумовлює орографич.
опади, особливо ряснi мiж 16 i 19њ ю. ш. У Кернсе випадає
найбiльша кiлькiсть опадiв в А. 2243 Мм. Лiтнiй максимум
опадiв простежується до С. вiд лiнiï Сiдней мис Пiвнiчно-
Захiдний. Узимку (червень серпень) спаднi струми висотних антициклонiв
досягають охолодженоï поверхнi материка; над Центр. А. чiтко
виражений Австрал. максимум тиську. вiтри, Що Вiдтiкають вiд нього,
несуть сухий континентальний тропич. повiтря на С. i С. — З., iз
чим зв'язаний сухий сезон на материку пiвнiчнiше 15њ ю. ш. Над Пiвденною
А. випадають циклонич. дощi на лiнiï полярного фронту мiж помiрними
й тропич. возд. масами (у Перте за червень серпень випадає 494
Мм опадiв 55% рiчних) . На вост. узбережжя до Ю. вiд Сiднея дощi
розподiленi рiвномiрно протягом року, пiдсилюючись восени з
активiзацiєю циклонич. дiяльностi на полярному фронтi.
Залежно вiд термобарич, умов i характеру зволоження в А. видiляються
пояси субекваторiального, тропич. i суб-тропич. клiмату. Б. Вододiльний
хр., що затримує теплi А вологi вiтри з Тихого ок.,
загострює розходження в ступенi зволоження вост. узбережжя й
внутр. р-нiв А. i вiдокремлює океанич. сектори у всiх поясах. Пояс
субекваторiального клiмату до С. вiд 20њ ю. ш. характеризується
постiйно високими темп-рами (2028њС) i чергуванням лiтнiх вологих i
зимового сухого сезонiв. Майже цiлком лежить у внутрима-териковом
секторi, лише на С. — В. узбережжя видiляється бiльше
вологий океанич. сектор. Найбiльшу площу займає пояс тропiчного
(пасатного) клiмату мiж 18њ i 30њ ю. ш. iз секторами континентальним
пустельним (центр) i напiвпустельним (на 3., С. i В. до 145њ в. буд.) i
морським (на вост. узбережжя й навiтрянi схили гiр) з жарким вологим
летом i теплою менш вологою зимою. Пояс субтропич. клiмату включає
Юж. А. ; у ньому видiляються сектори юго-зап. средиземноморський з
жарким сухим летом i прохолодною вологою зимою, юго-вост. мусонний,
рiвномiрно вологий протягом року, i континентальний зi зростаючоï
до центра посушливiстю, аж до пустельного на В. рiвнини Налларбор. Див.
таблицю основних клiматичних показникiв.
Внутрiшнi води. З пануванням пустельного й напiвпустельного клiмату
зв'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг рiчного
стоку 350 Км3 (менше, нiж на iн. материках) . Шар стоку на
бiльшiй частинi А. ок. 50 Мм у рiк, лише на навiтряних схилах Б.
Вододiльного хр. 400 Мм i бiльше. 7% площi А. належать басi.
Тихого ок., 33% площi басi. Iндiйського ок. 60% терр. материка займають
областi внутр. стоку з рiдкими тимчасовими водотоками (лементами ) .
Найбiльш численнi й довгi лементи належать басi. оз. Ейр ( Куперс-
Лемент, Дайамантина й iн.) . Стiк у лементах спостерiгається лише
пiсля епизодич. лiтнiх злив. На карстовiй рiвнинi Налларбор поверхневий
стiк вiдсутнiй. Бiльшiсть рiк зовнiшнього стоку короткi, з невиробленим
поздовжнiм профiлем i нерiвномiрним режимом стоку, су доходно лише в
низов'ях, має переважно дощове харчування. Паводки у
вiдповiдностi. с сезоном дощiв у бiльшостi рiк лiтнi, лише в Юж. А. -
зимовi, а на Ю. — В. осiннi. Найбiльш повноводнi й рiвномiрнi по
стоцi рiки, що починаються в. Б. Вододiльному хр., самi непостiйнi рiки
зап. узбережжя, що стiкають iз напiвпустельних прибережних плато.
Найбiльш багатоводна рiка А. Муррей (Марри) iз гл. припливом Дарлинг
самою довгою рiкою А. (дл. 2740 Км) , Але менш
повноводноï. Рiки Вост. А. мають бiльшi запаси гiдроенергiï,
однак вода використовується гл. обр. для зрошення земель. Найбiльш
важливi гидроенерге-тич. i iригацiйнi спорудження є на pp. Муррей,
Маррамбиджи й Лак-Лан (Новий Пiвденний Уельс) , Орд i Суон (Зап. А.) ,
Бердекин (Квинсленд) . Велике гидротехнич. стр-у ведеться в Снiжних
горах для перекидання вод Сноуи-Ривер у систему Муррея, що дозволить
зросити бiльшi масиви земель у гл. с. — х. р-нах А.
На терр. А. багато древнiх озерних улоговин, що заповнюються водою лише
пiсля епизодич. дощiв. Бiльшу частину року вони покритi глинясто-
солончаковою кiркою. Найбiльш великi озера А. — Ейр, Торренс,
Амадиес, Герднер. Бiльшi ськупчення дрiбних озер (до 400) на Ю. —
З. А. — рiвнина Солоних озер.
Особливiсть А. -ïï багатство пiдземними водами, що
ськапливаются на глуб. 1,52 Км. Бiльше 15 артезiанських басi.
займають синеклизи фундаменту. Великий Артезiанський басi. у Центр.
низм. самий великий у свiтi (пл. 1736 тис. Км1) . Пiдземнi води
— важливе джерело водопостачання посушливих р-нiв, але через
сильну мiнералiзацiю придатнi гл. обр. для потреб пром-сти й транспорту
й для обводнювання пасовищ.
Животний мир. Своєрiднiсть тваринного миру А. дозволяє
видiлити ïï в особливу Австралiйську область. Фауна А.
вiдрiзняється стародавнiстю, високим ступенем ендемизма,
вiдсутнiстю копитних, приматiв i хижих (крiм дикого собаки динго,
завезеноï людиною) . На материку збереглися представники фауни
мезозою й третинного часу, у т. ч. бiльшiсть обитающих на землi
сумчастих, а також найбiльш древнi зi ссавцiв — однопрохiднi
яйцекладущие єхидний i качкодзьоб. Мн. тварини А. винищенi в
результатi полювання й змiни ландшафту внаслiдок хоз. дiяльностi людини.
Завезення кроликiв, що знищують значит. частина пасовищ, сприяв
ськороченню сумчастих. Зникли недо-рие види кенгуру, на гранi вимирання
сумчастий вовк, недо-рие види вомбатов. Природнi райони. На рiвнинах А.
чiтко виражена географич. зональнiсть субекваторiального, тропич. i
субтропич. поясiв. Положення бiльшоï частини А. у тропич. поясi
обумовлює переваг, розвиток ландшафтних зон цього пояса. Найбiльшу
площу займає зона пустель iз рiчною кiлькiстю опадiв до 200250
Мм. Але через iнтенсивний випар (200300 Мм у рiк) , з
високим iндексом сухостi (3 i бiльше) . Переважають ландшафти пiщаних
пустель iз епи-зодич. поверхневим стоком; виходить, запаси пiдземних вод
пiдтримують iснування злаковников. Плато й плоськогiр'я зайнятi
кам'янистими пустелями з рiдкими ксерофитними чагарниками, iз широким
розвитком релiктових латеритних кор. Совр. кори — сольовi, гл.
обр. кремiннi й гипсово-сульфатнi, займають найбiльшу площу в пустелях
Центр, басi., де широко розвиненi глинистi й глинясто-солончаковi
галофитние пустелi. На В. Центр, низм. з ростом зволоження й зниженням
iндексу сухостi до 2 зона чагарникових напiвпустель перемiняється
зоною тропич. рiдколiсь, сухих лiсiв i саван.
У субекваторiальному поясi А. до С. вiд 18њ ю. ш. лежить зона саван,
рiдколiсь i чагарникiв. Найбiльшу площу займають подзони опустиненних
саван i сухих саван, рiдколiсь i чагарникiв, у ландшафтах до-рих
провiдне мiсце належить саванам i рiдколiссям. На п-овах Арнемленд i Кейп-
Йорк, де iндекс сухостi нижче 2, видiляється подзона вологих
високотравних саван i саваннових лiсiв. У субтропич. поясi через рiзкий
кли-матич. розходжень секторiв найбiльш помiтна диференцiацiя
ландшафтiв. Iндекс сухостi пiдвищується вiд 2 i менш на
окраïнах материка до 3 i бiльше на рiвнинi Налларбор. Зональнi типи
ландшафтiв повторюються на зап. i вост. окраïнах субтропич. А.:
зони субтропич. вiчнозелених л&-соч i чагарникiв до центра
переходять через ландшафти рiдколiсь i чагарникiв у зону чагарникових
степiв. Рiвнина Налларбор зайнята зоною субтропич. напiвпустель i
пустель. Б. Вододiльний хр. єдиний зонально-орографич.
бар'єр А. Уздовж його навiтряних вост. схилiв простягаються лiсовi
зони: у субеквато-рнальном поясi до С. вiд 15њ ю. ш. постiйно-вологих
вiчнозелених лiсiв, мiж 15 i 28њ ю. ш. вiчнозелених тропич. лiсiв, менш
вологих, преiм. евкалiптових, до Ю. вiд 28” ю. ш. мусонних
субтропич. лiсiв, евкалiптових. На зап. подветренних схилах переважають
зони вiчнозелених ксерофитних рiдколiсь i саван. В Австрал. Альпах
найбiльше повно проявляється висотна поясность ландшафтiв.
Естеств. ландшафти А. сильно змiненi людиною. Охорона природи найкраще
поставлена в Юж. А. Охоронюванi терр. А, нац. парки й резервати,
становлять ок. 0,2% терр. Найбiльш великi нац. парки (площа бiльше 40
тис. Га 400 кя2) Маунт-Косцюшко в Австрал. Альпах, Уай-Перфилд i
Уилсонс-Промонтори в юго-вост. А., Еунгелла у Квинсленде.
В А. видiляються три природнi краïни, що збiгаються зi структурно-
морфологич. провiнцiями. ‘ Зап. Австралiйське плоськогiр'я —
цокольне плоськогiр'я зi слабко розвиненим поверхневим стоком, з
перевагою ландшафтiв тропич. пустель i напiвпустель; Центральна низовина
— краïна аккумулятивних низинних рiвнин, iз чiткоï
географич. зональнiстю, з наростанням континентальности клiмату до
внутр. р-нiв i змiною ландшафтiв рiдколiсь i саван у тiм же напрямку
напiвпустелями й пустелями; Великий Вододiльний хребет — гл.
вододiл i климатич. роздiл А. з перевагою гiрничо-лiсових ландшафтiв.
