Чайка — новий етап у творчостi Чехова

Чайка була написана в Мелiховi. У цiй п'єсi Чехов вперше так
вiдверто висловив свою життєву i естетичну позицiю, показавши в
нiй людей мистецтва. Це п'єса про бентежних молодих художникiв i
про самовдоволено-ситому старше поколiння, охороняючому завойованi
позицiï. Це п'єса про кохання (Мало дiï, п'ять пудiв
любовi, — жартував Чехов), про нероздiленому почуття, про
взаємне нерозумiння людей, жорстокоï невлаштованостi
особистих доль. Нарештi, це п'єса i про болiсних пошуках iстинного
сенсу життя, загальноï iдеï, мети iснування, певного
свiтогляду, без якого життя — суцiльна мука, жах.
Прем'єра Чайки вiдбулася 17 грудня 1896 р. у Олександрiйському
театрi. Вже з самого початку дiï стало ясно, що п'єса
сприймається публiкою зовсiм не так, як припускали автор i
постановники.
На другий день пiсля прем'єри всi ранковi петербурзькi газети
повiдомляли про провал вистави; рецензенти вiдзначали грандiознiсть i
скандальнiсть провалу.
У лiтературi про Чехова поширене твердження, що причини провалу Чайки
перш за все полягали в невдалiй постановцi Олександрiйського театру:
Провал був неминучий, тому що вся стiйка система художнiх засобiв цього
театру, вiдповiдна стiйким ж, трафаретним формам драматургiï,
органiчно була чужа художньоï тенденцiï i матерiалу новоï
п'єси .
Постановка Чайки Московським художнiм театром (1898) вiдкрила публiцi
мистецтво Чехова-драматурга. Вистава пройшла з великим успiхом. Летюча
чайка стала емблемою МХАТу.
П'єса розвивається як полiфонiчне, багатоголосе твiр , в
якому звучать рiзнi мотиви, перехрещуються рiзнi теми , сюжети, долi,
характери. Всi героï спiвiснують рiвноправно: немає доль
головних i побiчних, то один, то iнший герой виходить на перший план,
щоб потiм пiти у тiнь. Очевидно, тому неможливо, та навряд чи й потрiбно
видiляти головного героя Чайки. Питання це не безперечний. Був час, коли
героïнею, безсумнiвно, була Нiна Зарiчна, пiзнiше героєм став
Треплєв. У якомусь спектаклi вперед висувається образ Машi,
в якомусь iншому всiх собою затьмарюють Аркадi-ну та Тригорiн.
Актриса Аркадiна переживає роман з письменником Тригiр'яним,
неодруженим у солiдних роках. Вони приблизно однаково розумiють речi i
однаково професiйнi кожен у своïй сферi мистецтва. Iнша пара
закоханих — син Арка-довжиною Костянтин Треплєв, який
сподiвається стати письменником, i дочка багатого помiщика Нiна
Зарiчна, яка мрiє про кар'єру актриси. Потiм йдуть як би
хибно побудованi пари закоханих, дружина керуючого маєтком
Шамраєва, закохана у доктора, старого парубка, Дорна, дочка
Шамраєва Маша, яка безнадiйно кохає Треплева. яка вiд вiдчаю
виходить замiж за нелюба. Навiть колишнiй статський радник Сорiн, хворий
старий, зiзнається, що вiн симпатизував Нiнi Зарiчнiй.
Раптово виникла зв'язок Тригорiна i Зарiчноï багато змiнила в життi
героïв п'єси. Зрада коханоï людини, вiрного друга,
вразила Аркадiну i принесла нестерпний бiль ще однiй людинi —
Трєплєву, який щиро любив Нiну. Вiн продовжував ïï
любити i коли вона пiшла до Тригорiна, i коли народила вiд нього дитину,
i коли була кинута ним i бiдувала. Але Зарiчна зумiла ствердити себе в
життi i пiсля дворiчноï перерви знову з'явилася в рiдних мiсцях.
Треп-лев радiсно зустрiв ïï, вважаючи, що до нього
повертається щастя. Але Нiна була як i ранiше закохана в
Тригорiна, благоговiла перед ним, проте не шукала з ним зустрiчi i
раптово виïхала. Не винiсши випробувань, Треплєв застрелився.
Любов, яка охопила майже всiх героïв, становить головна дiя Чайки.
Але сильнiше любовi виявляється вiдданiсть мистецтву. У
Аркадiноï обидвi цi якостi — жiночнiсть i талант —
зливаються воєдино. Тригорiн, цiкавий саме як письменник. У всьому
iншому вiн безвольне iстота i повна посереднiсть. За звичкою вiн
волочиться за Аркадiноï, але кидає ïï, коли
випадає нагода зiйтися з молоденькою Зарiчнiй. Можна пояснити собi
таке мiнливiсть почуттiв тим, що Тригорiн — письменник i нове
захоплення — свого роду нова сторiнка життя, що має шанс
стати новою сторiнкою книги. Почасти так воно i є. Ми
спостерiгаємо, як вiн заносить в записну книжку промайнула в нього
думка про сюжетi для невеликого оповiдання, що повторює в точностi
життя Нiни Зарiчноï: на березi озера живе молода дiвчина, вона
щаслива i вiльна, але випадково прийшла людина, побачив i вiд нiчого
робити знищив його. Символiчна сцена, в якiй Тригорiн показував Зарiчнiй
на чайку, вбиту Трєплєвим. Треплєв убив птицю —
Тригорiн вбиває душу Нiни.
Треплєв значно молодше Тригорiна, вiн належить до iншого поколiння
i в своïх поглядах на мистецтво виступає як антипод i
Тригорiна. i своєï матерi. Вiн сам вважає, що
програє Тригорiна у всьому: як особистiсть вiн не вiдбувся,
улюблена вiд нього йде, його пошуки нових форм були висмiянi як
декадентськi. Я не вiрю i не знаю, в чому моє покликання, —
говорить Треплєв Нiнi, яка, на його думку, знайшла свою дорогу. Цi
слова безпосередньо передують його самогубства.
Таким чином, правда залишається за середньоï актрисою Аркадi-
ноï, що живе спогадами про своï успiхи. Незмiнним успiхом
користується i ‘Григорiя. Вiн самодоволен i в останнiй свiй
приïзд до маєтку Сорiна навiть принiс журнал з розповiддю
Треплева. Але. як Треплєв зауважив, все це в нього показне: Свою
повiсть прочитав, а моєю навiть не розрiзав. Тригорiн поблажливо
оповiщає Треплева при всiх: Вам шлють уклiн вашi шанувальники
… У Петербурзi i в Москвi взагалi зацiкавленi вами. I мене
запитують все про вас . Тригорiн хотiв би не випускати зi своïх рук
питання про популярнiсть Треплева, хотiв би сам вiдмiряти ïï
мiру: Запитують: який вiн, скiльки рокiв, брюнет або блондин. Думають
всi чомусь, що ви вже немолодi . Так i бачаться тут панi з оточення
Тригорiна, це ïх розпитування вiн постарався ще бiльше знебарвити.
Тригорiн буквально ставлять надгробну плиту над людиною, яку до того ж
пограбував i в особистому життi.
Тригорiн вважає, що i невдале письменство Треплева — зайве
пiдтвердження того, що Треплєв iншоï долi недостойний: I
нiхто не знає вашоï справжнього прiзвища, тому що ви
друкуєте пiд псевдонiмом. Ви таємничi, як Залiзна Маска .
Iнший таємничостi вiн у Треплева i не припускає. Якщо
вслухатися уважнiше в характеристики героïв, в визначення, якi вони
дають один одному, то можна зрозумiти, що Чехов вiддає деяка
перевага життєвоï позицiï Треплева. Життя Треплева
багатше i цiкавiше тiєï млявою, рутинного життя, яку ведуть
решта героïв, навiть самi одухотворенi — Аркадiна i Тригорiн.
Цiлком очевидно, що всi симпатiï Чехова на сторонi молодого, що
шукає поколiння, тих, хто тiльки входить у життя. Хоча й тут вiн
бачить рiзнi, не зливаються шляху. Молода дiвчина, яка виросла в старiй
дворянськiй садибi на березi озера, Нiна Зарiчна, i недовчений студент в
пошарпаному пiджаку Костянтин Треплєв — обидва прагнуть
потрапити в чарiвний свiт мистецтва. Вони починають разом: дiвчина
грає в п'єсi, яку написав закоханий у неï талановитий
юнак. П'єса дивна, абстрактна, в нiй йдеться про одвiчне конфлiктi
духу i матерiï. Потрiбнi новi форми! — Проголошує
Треплєв .- Новi форми потрiбнi, а якщо ïх немає, то
краще нiчого не потрiбно!
У вечiрньому саду поспiшно збита сцена. Може бути, тут
народжується новий витвiр мистецтва … Але п'єса
залишається недоiгранной. Мати Треплева, знаменита актриса
Аркадiна, демонстративно не бажає слухати декадентський маячня.
Представлення зiрвано. Так оголюється несумiснiсть двох свiтiв,
двох поглядiв на життя i позицiй у мистецтвi.
Ви, рутiнеров, захопили першiсть у мистецтвi i вважаєте законним i
справжнiм лише те, що робите ви самi, а iнше ви гнiтить i душите!
— Повстає Треплєв проти матерi i процвiтаючого
письменника Тригорiна .- Не визнаю я вас! Не визнаю нi тебе, нi його!
У цьому конфлiктi проступає кризова ситуацiя в росiйськiй
мистецтвi i в життi кiнця XIX столiття, коли старе мистецтво
розладналося, а нове ще не налагодилося. Старий класичний реалiзм, в
якому наслiдування природi перетворилося на самоцiль (люди ïдять,
п'ють, люблять, ходять, носять своï пiджаки), виродився лише в
спритне технiчне ремесло. Мистецтво нового, прийдешнього столiття
народжується в муках, i шляхи його ще не яснi. Треба зображувати
життя не такою, як вона є, i не такою, як повинна бути, а такою,
як вона представляється в мрiях — ця програма Треплева
звучить поки як туманна i претензiйна декларацiя. Вiн зi своïм
талантом вiдштовхнувся вiд старого берега, але ще не пристав до нового.
I життя без певного свiтогляду перетворюється для молодого шукача
в ланцюг безперервних мук.
Втрата загальноï iдеï — Бога живого людини
роз'єднує людей перехiдноï епохи. Контакти порушуються,
кожен iснує сам по собi, поодинцi, не здатний до розумiння iншого.
Тому так особливо безнадiйно тут почуття кохання: все люблять, але всi
подобались i всi нещаснi.
Вся п'єса пройнята ловлення вiтру, тривогами взаємного
нерозумiння, нероздiленого почуття, загальноï незадоволенiстю.
Навiть самий, здавалося б, благополучна людина — вiдомий
письменник Тригорiн — i той таємно страждає вiд
невдоволення своєю долею, своєю професiєю, i по сутi i
вiн нещасливий i самотнiй.
Словом, до болю доходить тут вiдчуття загальноï невлаштованостi
життя. Чому ж у такому разi п'єса названа Чайка? I чому при
читаннi ïï охоплює i пiдкоряє особливе почуття
поетичностi всiй ïï атмосфери? Швидше за все тому, що Чехов
витягує поезiю з самоï невлаштованостi життя.
Чайка — мотив вiчного тривожного польоту, стимул руху, пориву
вдалину. Не банальний сюжет для невеликого оповiдання витягував
письменник з iсторiï з пiдстреленоï чайкою, а епiчно широку
тему гiркою незадоволеностi життям, що будить ловлення, тугу про краще
майбутнє . Тiльки через страждання приходить Нiна Зарiчна до думки
про те, що головне — не слава, не блиск, не те, про що вона колись
мрiяла, а вмiння терпiти. Умiй нести свiй хрест i вiруй — цей
вистражданий заклик до мужнього терпiнню вiдкриває трагiчного
образу Чайки повiтряну перспективу, полiт у майбутнє, не
замикає ïï iсторично окресленим часом i простором,
ставить не крапку, а три крапки у ïï долi.