ДIДОНА ТА ЕНЕЙ

Великий муж дивився у вiкно, для неï ж цiлий свiт кiнчався
краєм його простоï грецькоï тунiки, що складками
скидалася на море, раптово скамянiле.
Вiн же
дивився у вiкно i зiр його тепер такий далекий був, що губи застигли
наче мушля, де на днi ховається гудiння, й виднокруг в бокалi був
нерухомий.
А ïï кохання
це тiльки риба може навiть здатна поплисти морем кораблю услiдi
розсiкати хвилi тiлом гнучко, i навiть може обiгнати його, однак в
думках вiн вже ступив на берег.
I море обернулось морем слiз.
Та, як вiдомо, саме в мить зневiри здiймається та дме погожий
зiтер.
I славний муж покинув Карфаген.
Вона стояла
перед багаттям, що його вояки пiд мурами мiськими розпалили, i бачила,
як в маревi багаття, що трiпотить мiж полумям i димом, безгучно
розпадався Карфаген Задовго до Катонова пророцтва.