ДIДОНА ТА ЕНЕЙ

Великий муж дивився у вiкно, для неï ж цiлий свiт кiнчався краєм його простоï грецькоï тунiки, що складками скидалася на море, раптово скамянiле.
Вiн же
дивився у вiкно i зiр його тепер такий далекий був, що губи застигли наче мушля, де на днi ховається гудiння, й виднокруг в бокалi був нерухомий.
А ïï кохання
це тiльки риба може навiть здатна поплисти морем кораблю услiдi розсiкати хвилi тiлом гнучко, i навiть може обiгнати його, однак в думках вiн вже ступив на берег.
I море обернулось морем слiз.
Та, як вiдомо, саме в мить зневiри здiймається та дме погожий зiтер.
I славний муж покинув Карфаген.
Вона стояла
перед багаттям, що його вояки пiд мурами мiськими розпалили, i бачила, як в маревi багаття, що трiпотить мiж полумям i димом, безгучно розпадався Карфаген Задовго до Катонова пророцтва.