Форма твору

Архетип (вiд грецького arche по чаток, походження i typos образ)
прообраз, первiсний образ, iдея. Архетип закладений в основу чут тєво-
настроєвих комплексiв, найяск равiше постає в мiфах,
фантазiях, снах, художнiй творчостi у виглядi стiйких мотивiв та
асоцiацiй. Архе тип прадавнiй взiрець, який iснує одвiчно у
свiдомостi людства i, пере даючись iз роду в рiд, вiд поколiння до
поколiння впродовж тисячолiть мотивує вчинки i дiï людини. У
ху дожнiх творах архетип це iдея, персонаж, акцiя, обєкт, випадок,
що охоплює найсуттєвiшi риси, якi є первiсними,
загальними, унiверсаль ними. Його розглядають як одне з невичерпних i
потужних джерел лiте ратури та мистецтва. Скажiмо, архе тип лiсу й землi
в повiстi Ольги Коби- лянськоï Земля, архетип степу у творчостi
Тараса Шевченка та вгена Маланюка. Архетипи притаманнi нацiональнiй
ментальностi й водно час людському родовi взагалi. Iнтерєр (вiд
латинського interior ближчий до середини) змалю вання на картинi чи в
художньому творi внутрiшнього простору спору ди, житла, у якому мешкають
персо нажi. Це може бути опис меблiв, кон центрацiя уваги на якихось
предме тах побуту, речах тощо. Iнтерєр конкретизує мiсце
подiй у творi, на* 836 очно iлюструє соцiальне становище
персонажiв, ïхню професiю, духовнi запити, звички й т. iн.
Композицiя (вiд латинського сот- positio складання; створення) зумовлена
змiстом побудова, розмi щення i спiввiдношення всiх його складових
частин, порядок розгор тання подiй i взаємодiï персонажiв. У
лiтературознавчих працях вжива ються й синонiми до цього термiна:
архiтектонiка (вiд грецького archi- tektonike архiтектура), структура
(вiд латинського structu ra будова, розмiщення, порядок), конструкцiя
(вiд латинського соп- structio побудова). Епiчний твiр може бути
цiлiсним з погляду побудови, а може членувати ся на окремi частини,
роздiли, глави. У XX ст. виник роман у новелах (Ю. Яновський Вершники,
О. Гон чар Тронка). Архiтектонiка драма тичного твору виявляється
в його подiлi на дiï (акти), картини, яви (сцени). Одним з
елементiв архiтектонiки драматичного твору є ремарки (вiд
французького remargue, вiд гетаг- guer примiтки) пояснення авто ра в
текстi пєси, що, як правило, по дається курсивом у дужках.
Зов нiшня структура лiричних творiв, ïх видима побудова,
полягає в подiлi тексту вiршiв на строфи (вiд грець кого strophe
поворот, змiна, коло), тобто повторюванi у вiршi поєднання кiлькох
рядкiв, повязаних мiж со бою певною системою рис, способами римування,
iнтонацiєю. Пролог (вiд грецького prologos, pro перед i logos
слово) початко вий епiзод твору, у якому автор пiдводить читача до
сприймання тво ру, повiдомляє про своï намiри. Епiлог вiд
грецького epilogos, (вiд ерi пiсля i logos слово) пiдсум кова частина
твору, у якiй розпо вiдається про подальшу долю голов них
персонажiв пiсля того, як основнi суперечностi мiж ними розвязалися,
iнодi через багато рокiв пiсля зобра жених подiй. Образом називають конкретно-
чуттєве художнє змалювання в ху дожньому творi людини (образи-пер-
сонажi), природи (образи-пейзажi), речового оточення (образи-речi). У
художньому творi функцiонують численнi образи. До образноï системи
входять образи-типи, образи-характе- ри, образи-символи, образи-деталi
то що. Основними з них є, як правило, об- рази-характери, образи-
персонажi, об рази-типи. Образи-картини природи, образи-речi, образи-
явища, образи-де талi, образи-переживання, образи-тро- пи, образи-
символи, персоналiзацiï по нять, явищ вiдiграють допомiжну роль.
Здебiльшого у центрi художньо- го зображення стоять людськi образи.
__________________ Лiтературознавство 837 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА
Образнiсть найхарактернiша властивiсть мистецтва, зокрема ху
дожньоï лiтератури. Лiтературний характер це творчо змальована
людська iндивiдуальнiсть у сукупно стi притаманних ïй рис. Пейзаж
(вiд французького paysage, вiд pays краïна, мiсцевiсть) жанр
живопису, який передбачає змалювання картин природи. У ху дожнiй
лiтературi це бачення письменником навколишнього свiту природи неба,
рiчки, озера, поля тощо та його впливу на душу люди ни. Пейзаж часто
виступає образною паралеллю до душевного стану персо нажiв. У
реалiстичних творах пей зажi вiдiграють значну композицiй ну роль.
Картинами природи розпо чинаються або закiнчуються нерiдко сюжетнi
перипетiï (I. Нечуй-Левиць- кий, М. Коцюбинський, I. Бунiн). У
пейзажних образах може втiлювати ся драматична колiзiя твору. Портрет
(вiд французького portrait портрет, зображення) у лiтера турному творi
змалювання зовнiш ностi персонажа: виразу обличчя, постатi, ходи, одягу,
манери трима тися, характерних жестiв тощо. Ос новне його призначення
дати чита чевi зорове уявлення про дiйових осiб. Портрет у лiтературному
творi виступає одним з найважливiших за собiв творення художнього
образу й несе в собi разом з iншими художнiми I прийомами вiдбиток
авторськоï iндивiдуальностi. Сюжет (вiд латинського subjectum
пiдкладене) довiльне розмiщен ня автором ланцюга зображених подiй. У
повiстi I. Нечуя-Левицького Микола Джеря фабула й сюжет тво ру
збiгаються, бо подiï розвиваються хронологiчно, послiдовно. У
новелi В. Стефаника Новина фабула iз сю жетом не збiгається, бо
твiр почи нається розвязкою. Не збiгається фа була iз
сюжетом у романi Панаса Мир ного та Iвана Бiлика Хiба ревуть воли як
ясла повнi?. Сюжет у цьому ро манi вибудований з порушенням хро
нологiчноï послiдовностi, про наро дження, дитинство Чiпки Вареника
читач дiзнається з екскурсiв у минуле. Експозицiя (вiд латинського
ехро- sitio виклад) частина художньо го твору, яка ознайомлює
читача з його головними персонажами, з умо вами й обставинами, якi
спричинили виявлення конфлiкту. Це тло, на якому будуть розгортатися
подiï. Завязка прояснює читачевi якiсь подiï та
ситуацiï, з яких починається конфлiкт протиборних сил у
творi. Розвиток дiï подальше загост рення конфлiкту мiж
персонажами. Кульмiнацiя (вiд латинського cul- men (culminis) вершина)
епiзод у творi, коли конфлiкт досягає най вищоï точки
напруження, пiсля якоï, як правило, настає розвязка. 838
Лiтературознавство Розвязка завершення кон- i флiкту. Типовий характер.
Тип. Характер, що узагальнює в собi iстотнi власти востi людей,
називають типовим ха рактером, типом. Прототип. Письменник у життi часто
зустрiчає людей, що стають прототипами його героïв, персона
жiв. Прототипом називають факт життя чи риси характеру, якi покла дено в
основу створення лiтературно го образу. Серед лiтературних характерiв
вирiзняють так званi загальнолюд ськi характери, ïх називають тра
дицiйними (свiтовими, вiчними): Прометей тип людини, здатноï
принести себе в жертву заради iнших людей, Дон Кiхот тип мрiйливого
iдеалiста, Обломов лiнивий чо ловiк, який, лежачи на диванi, скла
дає нездiйсненнi плани, Гобсек скнара, Мавка тип гармонiйного
поєднання природи i людини. Фабула (вiд латинського fabula байка,
переказ) хронологiчний ланцюг подiй, зображених у творi. Хронотоп (вiд
грецького chronos час i topos мiсце) частина текс ту, яка дає
можливiсть зрозумiти час i мiсце подiй, зображених у творi, хоч вони
прямо й не називаються. На приклад, у новелi Я (Романтика) М. Хвильовий
не паспортизує подiï, що вiдбуваються в Украïнi в часи
гро мадянськоï вiйни (1918-1920), але безкрайнi поля, де жеврiють
кур гани, мовчазний степ, будинок розстрiляних шляхтичiв, я пропа даю в
чека, з темного степу доно ситься глуха канонада та iншi численнi
подробицi вказують i дають зрозумiти, де й коли вiдбуваються подiï
в творi.