Перехiд прикметникiв в iменники

Перехiд прикметникiв в iменники, або ïх субстантивацiя (вiд
латинсько го зиЬвiапiïиит iменник), вiдбу вається тодi, коли
прикметники втрачають власнi ознаки й викону ють функцiï iменникiв,
виступаючи в реченнi в ролi пiдмета чи додатка. Субстантивованi
прикметники вiд повiдають на питання хто? що? Субстантивацiя буває
п о в н о ю , коли прикметник постiйно вжи вається в ролi
iменника: набережна, лiсничий, пальне, ïдальня, учитель ська,
колискова, ставши власне iмен ником прикметниковоï форми. Сюди
належить велика група влас них географiчних назв i прiзвищ: Рiвне,
Лебедин, Львiв, Грозний, Гурïв, Коцюбинський, Пiдмогиль- ний.
Багряний, Стельмах та iн. При неповнiй субстантивацiï прикметники
поряд з власною функ цiєю (означення або iменна частина складеного
присудка) можуть вжива тися й у ролi iменникiв (пiдмета або додатка):
майбутнє, сучасне, прийдешнє, зовнiшнє, вчений,
старший, моло дий, посiвна, вiйськовий, пернатi, диспетчерська, пряма,
дотична. Сучасне завжди на дорозi з мину лого в майбутнє (О.
Довженко). Хiба минає все минуле? (Леся Ук раïнка ). Не
забувайте незабутнє… I не знецiнюйте коштовне. Не загубiться
у юрбi. Не промiняйте неповторне на сто ерзацiв у собi! Л. Костенко.
Старi правду кажуть: два хитрих мудрого не переважать (Нар. те.). В
останньому реченнi субстантиво ванi прикметники старi, два хитрих (хто?)
пiдмети, мудрого (кого?) додаток.