Сила новелiстичного таланта В. Стефаника

У другiй половинi 90-х XIX ст. вiдбулися особистi трагедiï
письменника — хвороба й смерть матерi, нещаслива любов до Е.
Калитовской. Все це поєднувалося iз загальнолюдськими трагедiями,
до яких був особливо чутливий В. Стефаник . Вiн прагне самотностi,
заходить у меланхолiю й розпач: менi смутно. Творче занепокоєння
жене його з мiсця на мiсце, i вiн поринає з головою в агiтацiйний
рух У Стефанике знову заговорив художник. У нього був свiй погляд на
письменницьку роботу. Є в ньому щось неоромантичное, тому що
подвластен був натхненню, своєму творчому демоновi, що заговоривши
в душi, не давав спокою. Був людиною генiальноï iнтуïцiï,
з надмiрною чутливiстю в сприйняттi навколишнього оточення, досить
вразливий на красу й горе людське. За типом створення Стефаник був
бiльше поет, чим прозаïк. Автор дуже довго йшов до своïх
героïв. Трагiчна подiя або факт. Цi питання найчастiше розглядало
В. Стефаник у своïх добутках. Письменник умiв вихопити з життя
трагiчна подiя, умiло змiцнити трагiчну ситуацiю. Його новели — це
сага про вiчне людське горе й безмежна радiсть, переткана словами.
Стефаник був художником, що вмiв побачити незвичайне у звичайних людях.
Його героï не тiльки страждають, а й пiднiмаються, ïхнього
слова звучать велично й пророчо.
Специфiка творчого мислення В. Стефаника. Вiн був здатний створювати
добутку в жанрi новели. Епiчний спокiй, терпiння й посидючiсть були
чужими його єству. Стефаник жив у сферi експресивного,
концентрованого мислення. А повiсть, роман виходили за межi його
фiзичних можливостей. Основнi прикмети стилю В. Стефаника. Це связность,
афористичность, з деякими переходами й недорозповiдями. Вiн зводить до
мiнiмуму зовнiшня дiя, зосереджуючи увагу на проекцiï ïï
в психологiï героя. Уникає Стефаник у новелах i деяких
композицiйних компонентах, зокрема розв'язки, що, завжди iснує в
пiдтекстi. Наявний однобiчний дiалог, зате яка складнiсть людських
почуттiв i страстей. Бiльшу вагомiсть носить значення мас у словi
Стефаника. Автор умiщає в скупi фрази лавину асоцiацiй, пiдтекстiв
i емоцiй. Художнi прийоми новелiста. Автор не розвертає метафор i
порiвнянь, епiтети вживає зрiдка. Вражаючоï сили деталi
застигають на сторiнках його добуткiв як слiпучi блискавки на
небокраï. Наприклад, вiка впали сгромом.