Порiвняльна характеристика Чипки й Григорiя

Твiр по романi Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла повнi ? .
Роман Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла повнi? не тiльки широко
охопив соцiальнi явища дiйсностi, а й дав теперiшню галерею образiв
селян i крiпосник^-крiпосникiв-панiв-крiпосникiв, що сприяла
багатогранному розкриттю своєрiдностi характерiв i поводження
головних персонажiв. Спробуємо розглянути образи цих персонажiв
— Чипки й Григорiя, i зрiвняти ïх.
Почали своє життя Чипка й Григорiй однаково: обоє з
бiдноï сiм'ï, де вже дуже давно не бачили добробуту.
Обоє одного вiку, але Григорiй — сирота. Разом жартують,
разом сумують, разом худобу пасуть, разом ïдять сухарi —
чорнi, як земля. Але прийшов час, коли необхiдно було кожному з них
вибирати свiй шлях. Пише Панас Мирний: Григорiй — не промах.
Зрозумiв, що досить за вiвцями ганятися — тому що невелика з них
користь…. Пiшов на заробiтки, проходячи повз магазини, роззявляв
рот, дивлячись на багатство. Заворушилася в Григорiя заздрiсть у серце
отруйною змiєю: Ах, як люди живуть! Уже тодi зароджуються
скнарiсть, крутiйство, якi зроблять згодом iз цiєï людини iндивiдуалiста-
власника. Але вмiв працювати Григорiй, умiв i любив: працює, як
хазяïн, завжди веселий, спокiйний. I тут вони однаковi iз Чипкой
— обоє господарюють, обоє працьовитi. Проте, не
однакова в них цiль у життi. У Григорiя цiль — женитися на
багачцi, щоб до свого добра додати ще й дружини, щоб вийшло одне, i
велике, а в Чипки цiль знайти правду, вiрно служити громадi. Вiдтодi
розходяться ïхнi шляхи: правдошукач Чипка не погоджується iз
психологiєю вола, що завжди робить те, що скаже хазяïн, i
потроху, не знайшовши вiдповiдi на своï питання, скачується
на слизький шлях. А Григорiй тихо й мирно живе у своєму теплому i
ясному, тихому й щасливому будинку, ростить детишек, не суне носа куди
не треба, тому що своя сорочка ближче до тiла. Та й Чипке радить: А
немає правди, то живи так, як i всi живуть. Отут найкраще й
показується дрiбновласницька психологiя Григорiя. Навiть його
дружина Христя засумувала пiсля Чипкиной сповiдi, пiсля його гарячих
слiв про неправду, що зараз панує на землi, але тiльки не
Григорiй. Говорив Чипка: А якби була правда, те цього б не було.. Я б
нiколи не став таким, яким ви мене бачите…. И нiчого не говорив
цей хазяïн, хоча й вiдчував у глибинi душi, яку правду говорить
Чипка. Зробився Григорiй перевертнем, сидiв тихо, нiкого не торкав, щоб
i його нiхто не тривожив. Не така доля судилася Чипке: не мiг мовчати ця
горда, непокiрлива людина, але пiшов не тим шляхом i згодом став
убивцею. Багато жорстокоï ненавистi в його словах: А всi люди, всi
люди. Вони в мене й батька вiдняли, людожери. Вони мене ще змалку
ненавидiли. Гнiв свiй палить у чарцi; там, у шинку й знаходить Чипка
собi друзiв: Лушню, Матню й Пацюка. Починається гарна життя. Чипка
бешкетує, пиячить. Так починається моральна деградацiя
особистостi Людина стає подiбний до звiра. Але згадаємо
голодну волю i повстання селян. Як героïчно поводиться Чипка, i як
поводиться Григорiй. Чипка, як теперiшнiй захисник iдей селянства,
пiдтримує односiльчан, особливо турбується за дiда Уласа, у
якого був пастушком разом iз Григорiєм, тому що пiдняли москалi
його. Тому й кричить вiн Григорiєвi: Ти бачиш? Кров безвинно
ллється… Дiда Уласа ледь живого пiдняли на вiтер. Не дамо!..
А що ж робить Григорiй? Григорiй не сказав на це нi слова на вiдмiну вiд
Чипки, i в чужий город, та й присiв за тином. Чипку ж було так побите,
що вiн устав — начебто iз хреста знятий, зате Григорiй прийшов
непошкоджений додому, так ще й почав вихвалятися перед Христею
своïм боягузтвом i пiдлiстю. Кому ж у цьому випадку ми вiддамо
перевагу: волоцюзi або хазяïновi, що зрадив найкращi почуття
людини? Звичайно ж, правдошукачевi Чипке, у якого в серце живе поруч iз
ненавистю до людей i щира любов. Добре господарюють Григорiй i Чипка на
своïх полях, мають гарнi будинки й хорших дружин. Але заздрить цей
невсипущий хазяïн колишньому гуляцi за те, що одержав Чипка з Галею
гарне придане. Тому й завжди скаржився йому про своï потреби, хоча
завжди значно перебiльшував, щоб розжалобити Чипку, щоб одержати
допомогу. Не потрiбнi Григорiєвi нi громада (та й на громаду
плюнь, — говорить вiн Чипке), нi правда, нiщо. Вiн прагне бути
осторонь вiд будь-яких суспiльних подiй, люто працює, керуючись
егоïстичними мотивами iндивiдуалiста-власника, внаслiдок чого
стає тим накопичувачем, що скнарiстю, крутiйством, а те й
пограбуванням свого бiльше бiдного ближнього згодом досягне положення
мироеда. Тому вiн позбавлений позитивного початку й не стiльки
протистоïть Чипке, скiльки оттеняет його образ
Цi образи двох селян, якi вийшли з одного середовища, дуже рiзнi
своïми характерами, iдеями й дiями. Iдуть вони рiзними шляхами,
хоча жоден з них не знаходить праведноï стежки. I нам все-таки таки
ближче стихiйний бунтар, невтомний правдошукач Чипка, чим господарський
власник Григорiй iз зачиненоï для людей душею. Хоча, можливо, i
залишається там крапля добра, тому що бажає вiн Чипке: Нехай
тобi Бог допомагає у всiм гарному, — тому що забирає
вiн Мотрю до себе доживати вiку, але все-таки таки недарма його дружинi
Христi бiльше близький Чипка зi своïм протестом