Виклад сюжету книги Р. Г. Скринникова Борис Годунов
У книзi Борис Годунов (М.: Наука, 1978) ïï автор, професор Р.Г. Скринников, малює панораму життя Росiйськоï держави
наприкiнцi XVI — початку XVII в. У центрi опису полiтичних,
економiчних i соцiальних подiй фiгура росiйського царя Бориса Годунова (
1552 — 1605 ) — одного з найбiльших полiтичних дiячiв
середньовiччя. По вiдкликаннях сучасникiв, Годунов мав видатнi здатностi
державного дiяча
Особистiсть Бориса Годунова привертала увагу iсторикiв, письменникiв,
поетiв, музикантiв. Почавши службу пересiчним дворянином, вiн став царем
величезноï держави. Життя Бориса супроводжувало багато драматичних
подiй як в iсторiï Росiï, так i в приватному життi, i
насамперед його переслiдувало обвинувачення в причетностi до
трагiчноï загибелi в Угличi малолiтнього царевича Дмитра. Годунова
багато iсторикiв ( крiм В. О. Ключевского ) уважали батьком
крiпосництва. Ключевский називав Бориса людиною розумним i талановитим,
у якому загадково уживалось добро зi злом
И от цю загадковiсть особистостi пануючи Бориса намагаються розгадати й
сучаснi iсторики, що мають у своєму розпорядженнi масу документiв
i свiдчень того Неясного Часу
У книзi Скринникова 13 глав
Роздiл 1 — Початок шляхи. Один з героïв iсторичноï
трагедiï А. С. Пушкiна, боярин Василь Шуйский, виразив презирство
до худорiдному Годунову вбивчою фразою: учорашнiй раб, татарин, зять
Малюти…
Але предки Годунова не були нi татарами, нi рабами. Вихiдцi з Костроми,
вони здавна служили боярами при московському дворi. Невисоке службове
становище й незнатнiсть, можна сказати, урятували Годунових у днi
опричнини. Спорiднення з боярами, що настiльки високо цiнувався колись,
могло тепер погубити кар'єру служивоï людини. В опричний
корпус зараховувалися незнатнi дворяни, вони й одержували всiлякi
привiлеï. Iнших позбавляли маєткiв i висилали. Дмитро Годунов
пережив всi випробування й потрапив в опричний корпус
Бояри вимагали скасування опричнини. Цар Iван шукав примирення iз
земщиною. I отут переляканi ватажки опричнини вперше вдалися до масових
страт. Справи про зраду множилися день у день. Хвиля терору винесла на
поверхню таких авантюристiв, як Малюта Скуратов i Василь Брудноï
Останнiми жертвами опричнини стали ïï творцi. Загинули боярин
Басманов, оружничий В'яземський, ясельничий Зайцев. Серед вищих
палацових чинiв уцелел лише один постельничий Борис Годунов .
У звичайний час начальник внутрiшньоï палацовоï стражи був
непомiтною фiгурою. В обстановцi змов i страт вiн виявився серед
близьких радникiв пануючи. Природно, глава опричнини Малюта Скуратов
шукав дружби й заступництва впливового постiльничий. Керуючись
полiтичним розрахунком, Скуратов видав дочку за племiнника Дмитра
Годунова. Так Борис виявився зятем впливового шефа опричникiв
Скуратови й Годунови намагалися за всяку цiну порiдниться iз царською
сiм'єю. I ïм удалося женити спадкоємця престолу на
Євдокiï Сабуровоï. (Сабурови й Годунови належали одному
роду.)
Замолоду Борис Годунов не одержав достатнього утворення. Сучасники не
могли простити йому поганого знання Священного писання. Так що по мiрках
XVI в. Годунов був малоосвiченою людиною
Не зумiвши зберегти спорiднення iз царевичем Iваном (Євдокiю
свекор заслав у монастир), вони вирiшили затвердитися при дворi його
молодшого брата — царевича Федора. Вступаючи в п'ятий шлюб, цар
Iван IV оголосив, що має намiр женити молодшого сина. Дмитро
Годунов поспiшив посватати царевичевi свою племiнницю Ирину Годунову.
Федiр розумово неповноцiнна людина, казавшийся надзвичайно
нежиттєздатним. Але всi цi пороки не мали великого значення в очах
Годунових.
Опрична армiя була реорганiзована. Приймачем опричнини став двiр. У
зв'язку з переходом на двiрську службу Дмитро Годунов одержав
пiдвищення. Цар подарував йому думний чин окольничего. Одержимий
пiдозрами цар Iван Грозний наказав стратити своïх самих довiрених
радникiв — Василя Розумного й Бориса Тулупова. Перше послеопричное
уряд упав
Переворот принiс Борисовi Годунову прямi вигоди. За якесь безчестя вiнодержав вотчину страченого Тулупова.
Пiд кiнець життя при царi майже не було бояр. Виключення було зроблено
для одних Годунових. Цар постiйно покладав на Годунових турботу про
молодшого сина: вiдправляючись у вiйськовi походи, вiн залишав Федора
пiд них доглядом
Положення Бориса було почесним, але воно обмежувало його дiяльнiсть
стiнами палацу. Коли однi його однолiтки служили в наказах i
дипломатичних вiдомствах, а iншi воювали, Борис осягав таємницi
палацових iнтриг
Наприкiнцi Ливонской вiйни в царськiй сiм'ï вiдбулися подiï,
що круто змiнили долю Годунових. У листопадi 1581 р. Iван Грозний
посварився зi старшим сином i в припадку гнiву побив його заодно з
вагiтною дружиною. Вiд страшного нервового потрясiння й побоïв
царевич Iван злiг i незабаром умер
Надламаний горем, Iван IV не насмiлився надiйти з молодшим сином так
само круто, як зi старшим. А угоди не допомагали. Федiр i чути не бажав
про розлуку iз дружиною. Ирина Годунова далеко перевершувала чоловiка по
розуму й була набагато практичнее його. За роки замiжжя вона придбала
над Федором бiльшу владу. Але цар все-таки знайшов спосiб виразити
своє негативне вiдношення до шлюбу Федора з Годуновой. Не питая
iлюзiй щодо здатностi Федора до керування, цар Грозний надiйшов так, як
надходили московськi князi, залишаючи трон малолiтнiм спадкоємцям.
Вiн залишав сина i його сiм'ю на пiклування вiрних людей, iмена яких
назвав у своєму заповiтi
Заповiт Грозного завдало смертельного удару честолюбним задумам
Годунових. Як найближчих родичiв Федора вони були готовi взяти кермо
влади у своï руки. I в той момент, коли залишалося зробити один
крок, на ïхньому шляху з'явилася непереборна перешкода, споруджена
волею пануючи, Iвана — регентська рада
Роздiл 2 — Пора випробувань. Цар Iван IV помер у березнi 1584 р.
Борисовi бракувало знатностi, щоб зайняти високий пост. Але в
остаточному пiдсумку призначення на пост конюшого, проведене всупереч
ясно вираженоï волi Iвана Грозного, увело Годунова в коло
правителiв держави
Починається боротьба за владу. Розбрат мiж Микитою Романовим i
Мстиславским привернув загальну увагу. Ставши приймачем захворiлого
Романова, Годунов повiв боротьбу iз Мстиславским з подвоєною
енергiєю. Зiткнення завершилося вiдставкою самого знатного зi
членiв регентськоï ради
Земщина не простила Годунову його опричного минулого. I вiн усе гострiше
почував немiцнiсть свого положення. Багато хто вважали Бориса не бiльш
нiж тимчасовим правителем. Тим часом Федiр Иоаннович мав слабке
здоров'я. Вiн болiв i ледь не вмер у перший же рiк царювання. Борис
прекрасно розумiв, що кончина Федора привела б до швидкоï
катастрофи його кар'єри
Доля Годунових, здавалося, висiла на волоску. Борис усе бiльше
затверджувався в намiрi шукати порятунку за рубежем. Пiд тиском земщини
Борис розпустив двiрську охорону й тим самим втратився можливостi
пiдтримувати порядок i контролювати положення в столицi. Табiр його
прихильникiв танув на очах
У Годунових усюди були очi й вуха. Правитель вчасно довiдався про плани
змовникiв, але не в змозi був перешкодити ïхнiм дiям i лише оточив
себе численною охороною
Московськi безладдя спонукали Годунова до рiшучих дiй проти
боярськоï опозицiï
Роздiл 3 Гонiння на бояр. Росiя зазнає важкоï поразки в
Ливонской вiйнi. Нав'язанi ïй мирнi угоди не гарантували тривалого
й мiцного миру. Зокрема Швецiя виношувала плани нових завоювань у
Росiï. Але розбрат через Ливонских землi заважав супротивникам
Росiйськоï держави об'єднати свого зусилля
Боярський уряд початок зi знищення тарханних привiлеïв великих
землевласникiв. На словах ця мiра продиктована була турботою про
дворянство, щобiднiє. На дiлi вона вела до збагачення головним
чином скарбницi. Вибившись наверх, Борис постарався забути про
своє скромне походження й не вiдразу зважився на пiдтримку дворян
. Поворот у його внутрiшнiй полiтицi був прискорений розбратами з
боярською аристократiєю й занепадом дворянського ополчення.
Податная вперше провела чiтку грань мiж вищими, привiлейованими, станами
феодальних землевласникiв i нижчими, податним, станом залежних селян
Роздiл 4 — Установа патрiаршества. Антифеодальнi повстання, звади
мiж боярами й повною недiєздатнiстю пануючи Федора послабили
самодержавну систему керування. Розбрат мiж свiтською й духовною владою
й скинення митрополита Дионисия збiльшили кризу. Монастирi не бажали
миритися з настанням на ïхньому привiлеï. Виявившись у
скрутному станi, уряд прагнуло згладити протирiччя й уникнути зiткнень
iз керiвниками церкви. Борисовi Годунову вдалося звести на митрополичью
кафедру свого ставленика Iова. Але новий митрополит не мав авторитет.
Бояри й духiвництво не простили йому опричного минулого
Борис бажав будь-якими засобами усталити престиж Iова. Без авторитетного
керiвництва церква не могла повернути собi той вплив, яким користувалася
в колишнi часи. Тим часом соцiальна обстановка вимагала вiдродження
сильноï церковноï органiзацiï. У такiй ситуацiï
свiтська влада запропонувала заснувати в Росiï патрiаршество
Сучасники розцiнювали реформу церкви як перший великий успiх Бориса
Годунова. Полiтика пiднесення нацiональноï церкви задовольнила
марнославство пiдданих i принесла Годунову деяку популярнiсть. Роздача
знову заснованих церковних постiв схилила на його сторону вищих
iєрархiв церкви
Перший полiтичний успiх був особливо дорiг Борисовi. Смуга тяжких
тривог, принизливого безсилля й нищiвних невдач, здавалося, iшла
впрошлое.
Роздiл 5 — Зовнiшньополiтичнi успiхи. Уряд Годунова продовжило
зовнiшньополiтичний курс Iвана Грозного в балтiйському питаннi. Але воно
втримувалося вiд активних дiй у Прибалтицi, поки iснувала небезпека
сполучника Польщi й Швецiï. Як тiльки ця небезпека втратила
реальний характер, Росiя негайно нанесла Швецiï удар. Вона мала
намiр повернути собi захопленi шведами росiйськi землi й вiдродити
нарвское мореплавання. Росiйське командування використало для настання
всi були в його розпорядженнi сили. Лагiдний цар Федiр самоособисто
повiв вiйська в настання. Цариця, що керувала чоловiком, Ирина
супроводжувала його вiд Москви до Новгорода
У сiчнi 1590 р. росiйськi полки просунулися до Нарви. Бiля Нарви
воєвода князь Дмитро Хворостинин розгромив назустрiч шведськi
загони, що виступили. Керiвництво облогою ворожоï мiцностi взяв у
своï руки Борис Годунов .
Обережнiсть, що робила Годунова невразливим на фронтi полiтичних iнтриг,
не виправдала себе в днi вiйни. За умовами перемир'я, укладеного пiд
стiнами Нарви, шведи повернули захопленi ними ранiше росiйськi фортецi
Iвангород i Копорье. Росiя вийшла на морське узбережжя мiж рiками Нарвою
й Невою. Але опанувати портом Нарвою й вiдновити нарвское мореплаванье
ïй не вдалося
Шведський король Юхан III не бажав визнати свою поразку у вiйнi з
Росiєю й готувався до реваншу. Швецiя зосередила на росiйськiй
границi до 18 тис. солдат. Кримське ханство, що розташовувало пiдтримкою
Османськоï iмперiï, кинуло в настання до 100 тис. вершникiв
Росiйське командування, одержавши вiдомостi про чисельнiсть ворожоï
армiï, вiдмовилося вiд намiру зупинити неï на Оцi й вiдвело
полки iз прикордонних змiцнень до Москви. Удень вiдбувся бiй, а вночi
татари вiдступилися
Борис жадав слави великого воєначальника. Але як i при облозi
Нарви, Годунов не виявив у вiйнi з татарами нi рiшучостi, нi
енергiï. Проте вся слава перемоги дiсталася йому. Столиця й двiр
ушановували його як героя, переможця
Зiткнення на росiйсько-шведськiй границi тривали ще протягом року, пiсля
чого воєннi дiï змiнилися мирними переговорами
Тявзинский мир 1595 р. завдав шкоди економiчним iнтересам Росiï,
нуждавшейся в розширеннi торгiвлi iз Захiдною Європою. Московська
дипломатiя пiшла на поступки Швецiï через невiрну оцiнку
ситуацiï, що зложився в Схiднiй Прибалтицi У правлiння Бориса
Годунова держава вперше змогла видiлити бiльшi сили для завоювання
Сибiру. Знаменитий похiд Єрмака послужив лише початком
великоï сибiрськоï епопеï. Стрiлецькi загони, посланi за
Урал в 1584-1585 р., не зумiли закрiпитися там. В 1587 р. росiяни
вибудували недалеко вiд столицi ханства Кашлика мiсто Тобольськ. Щоб
остаточно затвердитися за Уралом, царськi воєводи вибудували на
Обi безлiч острожков. Приєднання Сибiру мало найважливiше значення
для iсторичних доль Росiï
Роздiл 6 — Угличская драма . Молодший син Грозного, царевич
Дмитро, вигин в Угличi опiвднi 15 травня 1591 р. Iз часiв Н. М.
Карамзина обвинувачення Годунова в убивствi царевича Дмитра стало свого
роду традицiєю
Слiдчi матерiали свiдчили про непричетнiсть Бориса до смертi царевича.
Однак правитель не простив угличанам страху, пережитого ïм у
травневi днi. Родичi царевича Дмитра пiддалися переслiдуванням пiсля
його смертi. Багатьох холопiв стратили. Сотнi жителiв Углича
вiдправилися в посилання в Сибiр. Страхом можна пояснити й такий
символiчний жест, як страта великого дзвона в Угличi: дзвону урiзали
вухо i в такому водi вiдiслали в посилання Всибирь.
Глава 7 — Правитель держави. Опозицiя була розгромлена, питоме
князiвство в Угличi лiквiдовано. Гостра полiтична криза залишилася за.
Годунови використали ситуацiю, щоб усталити своя влада
Вiдданий своєму численному клану, Борис наводнив родней Боярську
думу. У руках членiв його сiм'ï виявилися найважливiшi вiдомства
— Конюший наказ i Великий палац
Годунову вдалося усталити свiй престиж i помножити особистий стан.
Багато земель дiсталися йому вiд скарбницi з посадою конюшого. Трохи
пiзнiше вiн одержав у керування Важскую землю, по територiï рiвну
князiвству
Годунов привласнив собi безлiч пишних титулiв. Падiння могутнього
канцлера Андрiя Щелкалова остаточно передало всi нитки керування в руках
Годунова, що поспешили привласнити собi новi чини
Опiкуни пануючи Федора, призначенi Грозним, зникали з особи землi один
за iншим. У живi залишився один Богдан Бєльський, що животiв у
сiльському посиланнi
Богдан Бєльський був близьким родичем Годунова i його давнiм
соратником по опричнiй службi. Борис мiг би користуватися його дружбою.
Але боротьба навколо трону розпалювалася. Учорашнi заступники й друзi
Годунова — Щелкалов, Романови, Бєльський — стали його
ворогами
Глава 8 — Заповiднi i визначенi роки. Наприкiнцi XVI в. у життi
росiйських селян наступили драматичнi змiни. Вони втратили ту обмежену
волю, що гарантував ïм Юр'єв день
До початку 80-х рокiв значна частина сiльського населення або
розбiглася, або вимерла. Село нагадувало величезний пустир. Селяни орали
лише частина тiєï рiллi, що кормила ïх колись. Пiд вагою
катастрофи старий порядок змiни хазяïв у Юр'єв день повнiстю
розладнався. У правлiння Годунова крiпосний режим став уперше здобувати
чiткi форми
Своïми дiяннями цар Iван Грозний здобув недобру славу. Вiн обклав
народ важкими податями. Царськi збирачi пускали селян по мирi, викачивая
недоïмки. У самi голоднi роки Грозний не побажав вiдкрити перед
народом, що бiдує, царськi житницi, повнi хлiби. Але своïм
Судебником Iван IV пiдтвердив Юр'єв день, i на його час довелися
останнi десятилiття селянськоï волi.
Зiграти лиховiсну роль крiпосника призначено було Борисовi Годунову.
Основи крiпосницького режиму були закладенi приказним вiдомством дяка
Андрiя Щелкалова. Змiстивши фактичного спiвправителя, Борис привласнив
плоди його багаторiчних зусиль. Через три роки пiсля вiдставки Щелкалова
Годунов надiлив його встановлення про п'ятирiчний строк розшуку селян у
форму закону. Система мер по впорядкуванню фiнансiв остаточно
переродилася в систему прикрiплення багатомiльйонного росiйського
селянства кземле.
Крiпосний закон 1597 р. був виданий вiд iменi пануючи Федора. Але Федiр
доживав останнi днi, i сучасники вiдмiнно знали, вiд кого виходив
iменний указ. Покрiпачення селян забезпечило Борисовi широку пiдтримку з
боку феодального дворянства
Глава 9 — Земський собор 1598 м. Цар Федiр умер 6 сiчня 1598р.
Древню корону — шапку Мономаха — надяг на себе Борис Годунов
, що одержав перемогу в боротьбi за владу
Виборча документацiя Годунова збереглася. До того ж iсторiя сходження
Бориса на престол докладно описана багатьма, але в нiй не вдалося
уникнути недомовок i протирiч
Збереглися двi соборних постанови про твердження Годунова в царському
чинi. Якщо вiрити датам, то обидва документи були складенi в те саме
час: у липнi й серпнi 1598 р. Однак грамоти дають неоднакове висвiтлення
деяких важливих моментiв виборчоï кампанiï Бориса й указують
рiзний склад його вибiрникiв. Крiм того, у кожнiй з них облiковий склад
собору не вiдповiдає пiдписам
Якщо є подiбнi постанови, пiдписанi рiзними особами, то можна
зробити висновок, що цi постанови виносилися не в те саме час
До якого ж моменту ставиться основний текст рiшення про обрання Бориса?
У грамотi сказано, що патрiарх Iов 9 березня 1598 р. запропонував
Земському собору скласти грамоту про твердження Бориса на царство. 1
квiтня Борис в'ïхав у царський палац. Виходить, затверджена грамота
була складена в березнi — початку квiтня 1598 р. На користь
цiєï дати говорить i те, що грамота день за вдень
описує виборчу кампанiю iз сiчня до початку квiтня, але повнiстю
замовчує про наступнi подiï
Так виявляється перша пiдробка у виборчiй документацiï
Годунова. Всупереч точним вказiвкам тексту, хтось довiльно змiнив час
ïï складання iз квiтня на липень, указавши цю дату в приписцi
до тексту грамоти
Друге рiшення про обрання Бориса позначений 1 серпня. На вiдмiну вiд
першого, вiн скрiплений пiдписами не тiльки церковникiв, але й всiх
свiтських чинiв, що брали участь ввиборах.
Ретельна перевiрка спискiв i пiдписiв виборцiв дозволяє припустити
iншу дату складання грамоти. Пiсля коронацiï, у перших числах
вересня, Борис подарував чинами багатьох знатних дворян, що брали участь
у виборах. I в списках i в пiдписах цi особи названi з тими чинами, якi
вони одержали у вереснi — груднi1598 р. Звiдси треба, що
канцелярiя склала списки учасникiв собору не в лютому 1598 р., а майже
рiк через.
Так факти виявляють другу пiдробку у виборчих документах Годунова. Мети
й мотиви цiєï пiдробки можна зрозумiти. Оточення нового царя
орiєнтувалося на процедуру обрання царем Федора Иоанновича.
Земський собор обрав його на трон рiвно за мiсяць його коронацiï.
Годуновская канцелярiя прагнула довести, що й Борис коронувався на
царство через мiсяць пiсля обрання на Земському соборi Цар Федiр не
залишив пiсля себе заповiту. Борис вiдмовився виконати волю покiйного
царя щодо постригу вдови-царицi й спробував закрiпити за нею трон
Оприлюднений у церквах текст присяги викликав загальне здивування.
Пiдданих змушували принести присягу на вiрнiсть патрiарховi Iововi й
православнiй вiрi, царицi Iринi, правителевi Борисовi i його дiтям. Пiд
видом присяги церкви й царицi правитель фактично зажадав присяги собi й
своєму спадкоємцевi
Є вiдомостi про те, що в обстановцi мiжцарiв'я керiвництво
Боярськоï думи й столичнi чини взяли на себе iнiцiативу скликання
виборчого Земського собору. Однак на воєводських посадах у
провiнцiï сидiли численнi недоброзичливцi Бориса, i вiн не бажав
допустити ïх до участi в соборi. За словами одного сучасника,
Годунов наказав перекрити дороги в столицю й затримати всiх осiб, що
ранiше одержали запрошення прибути Вмоскву.
Удова пануючи Федора, Ирина Годунова, вiдмовилася вiд влади на користь
Боярськоï думи. Слова царицi вiдповiдали полiтичним видам бояр, i
вона вимовила ïх, iмовiрно, на настiйну вимогу саме бояр
Незабаром удова Федора простим звичаєм, без церемонiй виïхала
в Новодiвочий монастир i прийняла там тихе й безмовне чернече
житiє. Так говорила офiцiйна легенда
У життi все було iнакше. Пiсля постригу старица Олександра Федорiвна не
тiльки не попрощалася з мирським життям, але й намагалася правити
краïною з монастиря: пiдписувала й розсилала по мiстах iменнi
укази. За спиною царицi-черницi стояв ïï брат — Борис
Годунов.
Правителевi не вдалося запобiгти постригу Ирини. Але вiн не збирався
поступатися позицiями. Коштуючи разом з нею на кремлiвському Червоному
ґанку, Годунов постарався переконати народ, що в Московськiй
державi все залишиться як було. Борис заявив, що бере на себе керування
державою, а князi й бояри будуть йому помiчниками
Зовсiм iнакше передане мовлення Бориса укладачами остаточноï
редакцiï виборноï грамоти. Годунов нiбито сказав, що
вiддаляється вiд справ, а правити державою буде патрiарх
Урядова канцелярiя намагалася сховати непояснене протирiччя в поводженнi
Годунова. Спочатку вiн намiрився правити краïною, а потiм усунувся
вiд справ. Чому?
Пiсля смертi пануючи Федора бояри перестали приховувати свою ворожнечу
до тимчасового правителя Годунову. Вони й чути не бажали про передачу
йому корони. У феодальнi традицiï, що засвоïли вiковi, головах
не укладалася думка про обрання царем не занадто знатного дворянина.
Найближчими родичами московського правлячого будинку були князья-
рюриковичи, серед яких першенствували принци кровi Шуйские.
Зовсiм iнакше передане мовлення Бориса укладачами остаточноï
редакцiï виборноï грамоти. Годунов нiбито сказав, що
вiддаляється вiд справ, а правити державою буде патрiарх
Урядова канцелярiя намагалася сховати непояснене протирiччя в поводженнi
Годунова. Спочатку вiн намiрився правити краïною, а потiм усунувся
вiд справ. Чому?
Пiсля смертi пануючи Федора бояри перестали приховувати свою ворожнечу
до тимчасового правителя Годунову. Вони й чути не бажали про передачу
йому корони. У феодальнi традицiï, що засвоïли вiковi, головах
не укладалася думка про обрання царем не занадто знатного дворянина.
Найближчими родичами московського правлячого будинку були князья-
рюриковичи, серед яких першенствували принци кровi Шуйские.
У дiйсностi головними ж супротивниками Годунова виступали не Шуйские, а
Романови. Опричнина й гонiння Годунова змусили князiвську знать схилити
голови. Шуйские не насмiлилися виступити з вiдкритими домаганнями на
корону й зволiли виждати
Боротьба за владу розколола Боярську думу. Борисовi навiть довелося
покинути своє кремлiвське подвiр'я й виïхати з мiста. Вiн
укрився в добре укрiпленому Новодiвочому монастирi
Протиборчi сторони всiма силами намагалися заручатися пiдтримкою
мiського населення. У Москвi велася агiтацiя проти Бориса. Активно
поширювався слух, начебто правитель отруïв благочестивого царя
Федора, щоб заволодiти короною. Неможливо було придумати обвинувачення
бiльше тяжке, чим царевбивство. Неможливо було знайти кращий засiб, що б
пiдняти проти Годунова посадские низи
17 лютого минув час жалоби по Федорi, i в Москвi призначали вибори
нового царя. Патрiарх i його наближенi, прийняли рiшення про обрання на
трон Бориса. У нарадi на патрiаршому подвiр'ï брали участь
духiвництво, бояри, дворяни, дiти боярськi, приказнi люди й всi чини
люди з Москви й всiй Росiянцi землi
Немає можливостi скласти бiльше точне подання про реальний склад
раннього Земського собору. Без сумнiву, на ньому були присутнi бояри
Годунови, ïхня рiдня — Сабурови й Вельяминови, а також деякi
молодшi чини Боярськоï думи . Нiхто iз супротивникiв правителя на
собор, природно не потрапився
Офiцiйнi документи намалювали картину одностайного обрання Годунова на
царство. Життя ж було досить далеке вiд iдилiï
Рiшення Земського собору на користь Бориса Годунова не могло вважатися
законним, оскiльки вищий державний орган — Боярська дума —
рiшуче вiдхилив його кандидатуру. Але й речення думи заснувати в
краïнi боярське правлiння також не пройшло. Розкол у верхах привiв
до того, що питання про престолонаследии був винесений з думних i
патрiарших палат на площу. Протиборчi партiï уживали всiх можливих
засобiв — вiд агiтацiï до пiдкупу
Вийшовши до юрби, правитель зi слiзьми на очах клявся, що й не мислив
зазiхнути на пренайвищий царський чин. Мотиви вiдмови Годунова вiд
корони неважко зрозумiти. По-перше, його бентежила нечисленнiсть юрби. А
по-друге, вiн хотiв покiнчити з обвинуваченнями його в царевбивствi. Щоб
вiрнiше досягти цiєï мети, Борис розпустив слух про свiй
швидкий постриг у ченцi. Пiд впливом умiлоï агiтацiï настрою в
столицi стали мiнятися
Патрiарх i члени собору постаралися використати успiх, що намiтився.
Переконуючи Бориса прийняти корону, церковники пригрозили, що зачинять
церкви й покладуть цiпки, якщо ïхнє клопотання буде
вiдхилено. З аналогiчними заявою виступили й бояри. Останнiми, як i
покладалося по чинi, висловилися дворяни
Загальний клич створив видимiсть всенародного обрання, i Годунов,
расчетливо вибравши зручну хвилину, великодушно оголосив юрбi про свою
згоду прийняти корону. Не втрачаючи часу, патрiарх повiв правителя в
найближчий монастирський собор i нарiк його на царство Пiсля обрання
нiщо не заважало Борисовi повернуться в столицю й надягти на себе
корону. У Кремлi патрiарх проводив Годунова в Успенський собор i там
благословив на царство в другий раз
Годунов не мiг прийняти вiнець без присяги в Боярськiй думi. Однак
старшi бояри не поспiшали з вираженням вiрнопiдданих почуттiв, що й
змусило правителя вдруге вийти в Новодiвочий монастир
19 березня Борис уперше скликав Боярську думу для рiшення справ, що
нагромадилися, що не терплять зволiкань. Таким чином, Годунов фактичний
приступився до виконання функцiй самодержця
1 квiтня Годунов у другий раз урочисто в'ïхав у столицю. Церемонiя
повторилася у всiх подробицях. Якийсь час через патрiарх велiв прочитати
перед священним собором грамоту про обрання Бориса, що доводить, що
правитель зайняв трон завдяки законному обранню й благословенню
патрiарха. Серед подписавших грамоту фiгурували однi духовнi особи
Переïзд Годунова в царськi апартаменти й спроби нав'язати Боярськiй
думi пiдписання затвердженоï грамоти загострили протистояння. Борис
не насмiлився вжити заходiв проти Боярськоï думи, але постарався
перешкодити ïï дiяльностi пiд прийменником погрози татарського
вторгнення
Спроби Бориса вiдправити головних бояр на татарську границю довго не
мали успiху. До початку травня полки були зiбранi, а бояри поставленi
перед вибором. Ïм стояло або зайняти вищi команднi пости, або
вiдмовитися вiд участi в оборонi границь i викликати на себе
обвинувачення в зрадi. У такiй ситуацiï керiвництво Боярськоï
думи зволiло на час пiдкоритися знову вибраному паную
У Серпухововi Годунов домiгся бiльших дипломатичних успiхiв. Кримськi
посли, що з'явилися з реченням про свiт, визнали за ним царський титул.
Офiцiйно поздоровила його зi сходженням на престол i англiйську королеву
Члени останнього Земського собору пiдписали затверджену грамоту вже
пiсля того, як Борис сiл на царство. Отже, вони не обговорювали питання,
кого обрати на трон. У них просто не було вибору
Багатовiкове панування боярськоï аристократiï визначило
полiтичну структуру Росiйськоï держави. Традицiï спорудили на
шляху Бориса до вищоï влади непереборнi перешкоди. Мiжцарiв'я
загрожувало в будь-який момент розв'язатися смутою. Але Годунову вдалося
уникнути потрясiнь, жодного разу не вдавшись до насильства. У полiтичних
iграх вiн не знав собi рiвних. Одержавши пiдтримку й столичне населення,
Борис без кровопролиття зломив опiр феодальноï знатi й став першим
виборним царем
Глава 10 — Хвороба. При коронацiï Борис обiцяв правити
милостиво й нiкого не стратити. Його добрi намiри не
здiйснилися. Героєм першого полiтичного процесу став близький
родич нового царя Богдан Бєльський
Забувши про обережнiсть, Богдан Бєльський без усякоï поваги
вiдгукнувся про Бориса. Чиновники злякалися, вiдкликали Бєльського
з армiï й вiддали пiд суд. Заколотника виставили до ганебного
стовпа й позбавили честi, вискубавши, волосся за волоссям, всю його
довгу бороду
Жертвою гонiнь став не тiльки Бєльський. Протягом трьох рокiв усi,
хто активно противився обранню Бориса, або пiддалися опалi, або були
зниженi вчинах.
У зовнiшнiх справах Годунов прагнув досягти тривалого мирного
перепочинку й розсунути схiднi межi держави
Годунов пiклувався про благоустрiй Москви, будiвництвi й змiцненнi
прикордонних мiст. При ньому в життя росiйськiй столицi ввiйшли нечуванi
ранiше технiчнi нововведення
Опанувавши короною, Борис викликав на свою голову обурення знатi. Однак
завдяки гнучкiй полiтицi йому вдалося згуртувати верхи навколо трону. У
той же час фатальноï для династiï Годунова виявилася ненависть
низiв. До того ж ще до коронацiï Бориса за рубiж стали надходити
вiдомостi об його важкоï хвороби
Глава 11 — Великий голод. Початок царювання Бориса здавалося
благополучним. Але те була тiльки видимiсть. Спроби нав'язати народу
крiпосницький режим натрапляли на глухий опiр мас, що пiдсилювалося рiк
у рiк. Лиха торкнулися й мiст. За роки розрухи посади прийшли в занепад
i збезлюдiли. Щоб вiдродити мiське життя, влади повиннi були вдатися до
екстрених заходiв
Полiтика Годунова вiдносно селянства носила чiтко крiпосницький
характер. Селяни стогнали пiд вагою державних податей. Податковий гнiт
розоряв село . На початку XVII в. сiльське господарство занепало. Цьому
сприяли й стихiйнi лиха, украй несприятливi погоднi умови. В 1603 р.
селянам нема чим було засiвати поля. Наступив страшний голод
До честi годуновской адмiнiстрацiï треба помiтити, що вона з перших
днiв оцiнила небезпека й всiма способами намагалася запобiгти масовому
голоду. Уряд не жалував засобiв на боротьбу сголодом.
Мiри уряду, може бути, i мали б успiх при короткочасному голодi. Але
повторний неврожай звiв нанiвець всi його зусилля
28 листопада 1601 р. був вiдновлений строком на рiк селянський вихiд у
Юр'єв день
Годунов уникав таких крокiв, якi могли викликати роздратування знатi,
однак не побоявся невдоволення дрiбного дворянства — самого
численного прошарку панiвного класу. В остаточному пiдсумку точно
розрахована полiтика Годунова нiкого не задовольнилася
Борисовi не вдалося завоювати народнi симпатiï. Насильство
помiщикiв i голод озлобили селянство. Охопленi повстанням територiï
оточували Москву з усiх бокiв. Нарештi почалися розбоï у
безпосереднiй близькостi вiд столицi
У цiлому народне повстання 1603 р. було рухом соцiальних низiв. Держава
не могла впоратися з ним без допомоги провiнцiйного дворянства. Коли
небезпека минула, дворяни зажадали вiд Годунова плати за послугу. Пiд
ïхнiм тиском Борис вiдмовився вiд поступок на користь селян i в
1603 р. анулював закон про тимчасове вiдновлення Юр'єва дня.
Повернення до старого крiпосницького курсу зробив неминучоï
селянську вiйну
Глава 12 — Григорiй Отрепьев i глава 13 — Катастрофа.
Випадний чернець Чудова монастиря Григорiй Отрепьев ( колишнiй галицкий
дворянин ) видавав себе за чудом царевича, що врятував, Дмитра, що
має всi законнi права на росiйський престол. Iснує думка, що
поява примари Дмитра було органiзовано боярами Романовими, що також
претендували на корону й стремившихся за допомогою самозванця усунути
Бориса Годунова.
Трирiчний голод i розруха ввергнули краïну в некерований стан.
Голод загострив соцiальнi протирiччя в краïнi. Народнi рухи
загрожували ниспровергнуть пiдвалини народженого, але ще не змiцнiлого
крiпосницького режиму
У такiй обстановцi пiд прапори Отрепьева (Лжедмитрия I ) зiбралося
близько 20 тис. найманцiв — усякий набрiд, мародери, притягнутi
спрагою наживи. Але вторгнення Лжедмитрия пiдтримало донське козаче
вiйсько
Отрепьев спiшно формував армiю з безупинно, що стiкалися до нього
козакiв, стрiльцiв i посадских людей. За словами очевидця, самозванець
став озброювати селян i включив ïх у своє вiйсько. Це збiрне
вiйсько Лжедмитрия було наголову розбите царськими воєводами в
битвi пiд Добриничами 21 сiчня 1605 р.
Однак, незважаючи на поразку Лжедмитрия, його влада визнали багато
пiвденних фортець Головною причиною смути був, звичайно, крiпосницький
курс правлячих верхiв. Обуревает страхом перед самозванцем, Годунов не
раз засилав у його табiр таємних убивць
Слухи про серйозну хворобу Бориса пiдтвердилися. Фiзичнi й розумовi сили
його швидко вгасали. 13 квiтня 1605 р. Борис раптово помер у
Кремлiвському палацi
Змовники пiдняли заколот, до них примкнули воєводи Басманов i
брати Голiцини
Дворянське ополчення в масi не пiдтримувало змовникiв, але новгородци й
псковичи, що переважали в армiï, не виявили великого бажання
боротися за справу Годунових. Уряд Федора Годунова — сина Бориса
— не змогло провести нову мобiлiзацiю, i його вiйськова опора
звалилася
Тим часом Лжедмитрий повiльно просувався до Москви, посилаючи гiнцiв з
листами до столичного населення
1 липня посланцi Лжедмитрия прибутку в Червоне село — багате
торговельне мiсце на околицях столицi. Ïхня поява послужила
поштовхом до давно, що назрiвало повстанню. Красносельци рушили в
столицю, де до них приєдналися москвичi. Юрба смiла стражу,
проникнула в Кита-мiсто й заповнила Червону площу
Народ увiрвався в Кремль i прийнявся громити двори Годунових. Повстання
дало вихiд невдоволенню низiв. Посадские люди рознесли двори багатьох
заможних людей i торговцiв, що нажилися на голодi
У правлiння Бориса Годунова в долях Росiï вiдбувся крутий перелом.
Фактичний приймач Iвана Грозного, Годунов розширив i усталив дворянськi
привiлеï. У краïнi затвердилося крiпосне право. Закони проти
Юр'єва дня забезпечили Борисовi пiдтримку феодальних
землевласникiв. Але проти нього повстали низи. Падiння династiï
Годунових послужило прологом до грандiозноï селянськоï вiйни,
потрясшей феодальна держава до пiдстави
От таким представляє професор Р. Г. Скринников сучасному читачевi
росiйського царя Бориса Годунова. Описуючи подiï Неясного часу,
автор книги намагається об'єктивно розiбратися в iнтригах
XVI — XVII вв. Вiн використає свiдчення сучасникiв Годунова,
росiян i iноземцiв, виписки з документiв ( грамот ) тiєï
пори, результати iсторичних розвiдок вiдомих росiйських iсторикiв ( В.
О. Ключевского, А. Н. Веселовского, Б. Д. Грекова й iн. ), численнi
архiвнi документи. Нерiдко автор досить далеко вiдходить вiд теми
дослiдження, викладаючи подiï, що мали мiсце далеко вiд Москви й
задовго до царювання Годунова. Докладно, наприклад, описана iсторiя
боротьби боярських пологiв за владу, а також версiï появи на Русi
Григорiя Отрепьева — Лжедмитрия I .
Книга видана в науково-популярнiй серiï Сторiнки iсторiï
нашоï Батькiвщини, отже, повинна бути зрозумiла й цiкава широкому
читачевi. Однак, менi здається, вона перевантажена показаннями
свiдкiв i описами другорядних подiй. Не дуже вдалий i мова книги: сумiш
розмовних зворотiв, сучасних жаргонних виражень, цитат iз середньовiчних
текстiв i цiлком сучасних казенно-канцелярських зворотiв
Все-таки книга досить цiкава. Можливо, якби вона була видана зараз ( а
не в 1978 р. ) багато оцiнок особистостi Годунова були б iншими.
Полiтичнi умови Росiï 70-х рокiв XX в., безумовно, позначилися на
характеристицi багатьох iсторичних моментiв ( вiйськовi справи Русi,
вiдношення з Ордою, роль церкви в полiтичному життi й т.п. ).
Завершує книгу список лiтературу ( правда, неясно який —
використаноï? Що рекомендує? ), де зазначенi всi основнi
дослiдження з росiйськоï iсторiï вiд Карамзина до…
Скринникова.
