Роль батькiвськоï науки в становленнi дiтей як особистостi. Дикий Ангел

Життя часом нелегке, вона повна турбот i тривог, турбот про близьких i
рiдних людей, про ïхню долю. Чесний i правдивий добуток саме про
таке життя написав Олексiй Коломиец. П'єса Дикий Ангел учить нас
жити по сьогоденню, жити так, як пiдлягає кожному громадяниновi
— по-людськи. Сам автор назвав ïï повiсть про сiм'ю.
П'єсу пронизує хвилювання за сiм'ю як осередок суспiльства.
О. Коломиец наголошує на те, яка вiдповiдальнiсть лягає на
плечi батькiв у вихованнi дiтей, як повиннi розвиватися взаємини
мiж родителями й дiтьми, коли вони вже стануть дорослими, самостiйними
Головний герой п'єси — Платон Ангел, батько чотирьох
дiтей, пенсiонер, учасник вiйни. Вiн чесна й принципова людина, хоча
здається, що iнодi навiть жестковат i дуже суворо з дiтьми, за що
його й прозвали Диким. Платон Микитович негативно ставиться до
несерйозних людей, людям-одноденкам, i дуже поважає тих, якi
спрямовуються в життя з думкою й поглядом про майбутнє родинне
щастя. У вiдношеннi до роботи розкривається увесь внутрiшнiй свiт
щирого трудiвника, тому що нiхто …не бачив, щоб батько
вiдпочивав… Увесь час щось робить. На кореспондента Клокова Платон
Микитович зробив негативне враження — не вийшло з нього показового
героя, занадто твердо вiн дивиться на життя, не вмiє прикрашати
ïï й викликувати патрiотичнi заклики. Найвища мета в життi для
нього — жити як потрiбно. Тому своïх дiтей Ангел виховував
саме так, щоб не було соромно за ïхнi вчинки й погляди. От чому
дiти Платона Микитовича сприймають як данiсть, як належний порядок, що
установлений у сiм'ï, дiти вiддають батьковi свiй мiсячний
заробiток, а батько ретельно записує це в зошитi. Доня Тетяна
помiтила: у батька почерк — букви, цифри — як макове зерно.
Глава сiм'ï не привласнює зароблених дiтьми грошей —
вiн тiльки мудро розподiляє витрати: Тут жив, тут одягався,
харчувався — i грошi в купу. Усе на одних правах.
Старший син Ангела Петро вибився в керiвники, але батькiвська наука не
пройшла даром: вiн такий же, як i батько, посидющий у роботi. На власнiй
дачi навiть скопiював рiдний батькiвський двiр i ввiв такi ж порядки.
Один раз Платон Микитович довiдався, що Петро готовий погодитися на
будiвництво житлового будинку в екологiчно невдалому мiсцi. Батько
залишився вiрний собi, наполiг на тому, щоб Петро зайняв iншу посаду:
вiн тепер рядовий iнженер. А то чимсь нагадував байдужого керiвника, для
якого майбутнє стає мрячним, прийде хтось iнший, нехай вiн i
вiдповiдає. Як бачимо, i в цьому випадку працi Платона Микитовича
здобувають перемогу: Кожного повинен бачити й за кожним доглядати.
Споконвiкiв так велено батькам! Це все вiрно, але нинiшнi часи
диктують своï життєвi принципи. Суворi вiдносини батькiв до
дiтей зараз явище не таке вже розповсюджене. На мiй погляд, не завжди
такий контроль принесе позитивнiсть у вiдносини батькiв i дiтей. Дуже
часто чуєш дорiкання на адресу школи, учителiв, що вони
неправильно виховують дiтей. Батьки обуренi! Чому учнi такi рiзнi:
будинку — однi, а в школi — iншi! А це тому, що одних
тримають у ïжакових рукавицях, не даючи самостiйно й смiло мислити.
Уводять своïх дiтей у певнi виховнi рамки (чимсь нагадують Ангела),
живуть за певними законами, стереотипам. I коли вдається
вислизнути з-пiд батькiвського контролю, починається щось
неймовiрне. Можуть i сигарети покурити за рогом школи, i пива пiсля
урокiв попити з горами-друзями. А будинку — знову хлопцi-зайчики!
Iншi, котрим усе дозволено, уже утомилися пустувати, вони прагнуть хоча
б за межами квартири, коли за ними нiхто не спостерiгає,
поговорити по душах, тому що нi з ким бiльше! Уявiть собi, як же це
важко! Потрiбно бути вiдмiнним актором, грати своє життя: кому на
бiса, кому бути зобов'язаним
Я не можу твердо сказати, як необхiдно виховувати нинiшню молодь.
Навiть досвiдченi психологи не дадуть однозначний рецепт. Лiкар,
призначаючи таблетки або мiкстури, виходить iз iндивiдуальних показникiв
хворого. Так i ми повиннi враховувати iндивiдуальнi здатностi, характер,
умови життя кожноï дитини. Я згодна з багатьма життєвими
основами Платона Ангела щодо виховання своïх дiтей. Але iнодi
вiдчувається певний деспотизм, нав'язування власноï думки. А,
може, воно помилкове, не потрiбне, шкiдливе? З його легкоï руки
можна й роботу помiняти, i особисте життя зламати, i навiть заробленими
чесною працею грiшми не розпорядитися! Це неправильно!
Кожна людина — творець свого життя. Вiн повинен самостiйно,
може, навiть набиваючи шишки на чолi, вибрати той єдиний шлях, по
якому буде йти. Не заважайте зайвою опiкою, диктатурою! Дайте можливiсть
спробувати реалiзувати себе в цьому життi. А коли потрiбно допомогти
радою, батькiвським плечем, грiшми, то будьте поруч!