Чому в галереï мертвих душ Плюшкин зображений останнiм

Найбiльш значним добутком, роботу над яким Гоголь розглядав як справу
всього свого життя, стала поема Мертвi душi , де вiн розкрив життя
Росiï iз всiх ïï сторiн. Головним прагненням автора було
показати, що iснуючi крiпосницькi порядки, торгiвля людьми не тiльки
несуть iз собою безправ'я, темряву, зубожiння народу й розкладання
самого помiщицького господарства, вони спотворюють, гублять, позбавляють
людяностi саму людську душу
Тема духовного омертвiння, взаємовиключна природа душi i придбання
розкривається, насамперед, у зображеннi помiсного дворянства.
Причому, малюючи образи помiщикiв, Гоголь показує й ту соцiальну
основу, що сформувала ïхнi характери, — у першу чергу,
дворянський паразитизм, що сформувався на ґрунтi феодально-
крiпосницького ладу. Цей паразитизм представлений у двох формах:
безцiльного дозвiльного iснування й жадiбноï корисливостi. Виходячи
iз цих двох форм, письменник створює рiзнi, не схожi один на
одного характери, що є численними варiантами соцiального занепаду
й духовного омертвiння. Так, i Манилов, i Ноздрев звикли жити за рахунок
крiпакiв. Але в обох ця звичка проявляється по-рiзному.
У Манилова вона здобуває форму безхарактерностi, вiдверненоï
мрiйностi. Ноздрев же, навпаки, демонструє зовнiшню енергiю,
участь у рiзних бiйках, пиятиках. Однак спосiб життя обох однаково
безцiльний i марний. Подiбнi й разом з тим рiзнi також характери
Коробочки й Собакевича, якi зануренi в турботливе господарювання. Але
ïхня дiяльнiсть позбавлена всякого гуманного змiсту, а тому так
само егоïстична, як iснування Ноздрева й Манилова. Змiст
ïхнього життя зводиться лише до накопичення й корисливостi, що
приводить у пiдсумку до духовного спустошення. Так, примiтивного розуму
Коробочки вистачає тiльки на те, щоб пiдмаслити засiдателя й
вигiднiше продати сало, мед або прядиво. На вiдмiну вiд Коробочки, що
нiяк не може зрозумiти змiст чичиковской негоцiï, Собакевич вiдразу
ж вникає в суть пропонованого дiлка i заламує за мертвi душi
по сту рублiв за штуку, по-купечески розхвалюючи свiй товар. Пiдозрiлий
i похмурий Собакевич сполучить у собi риси торгаша, злiсного реакцiонера
з воiстину первiсною дикiстю. Повного духовного занепаду досягає в
добутку Плюшкин, що з'єднав у собi риси обох паразитичних форм,
якi в його образi пiдсилилися до цiлковитоï нiсенiтницi й гротеску
Жадiбно стерегет свого багатства, Плюшкин звертається в якусь дiру
на людствi. Прагнення до постiйного нагромадження приводить до
зворотного результату: всi матерiальнi блага, зiбранi за рахунок працi
селян, гинуть, викликаючи руйнування самих селян, а потiм i руйнування
всього господарства. Таким чином, кожний з помiщикiв, яких
вiдвiдує Чичиков, демонструє усе бiльше глибокий ступiнь
духовного падiння. I якщо фiгури Манилова, Коробочки або Ноздрева
викликають смiх, то образи Собакевича й Плюшкина вже стають страхаючими.
Автор прагне провести основну думку: прихильнiсть до власностi
вбиває в людинi головне — прихильнiсть до людей, природнi
людськi прагнення. Саме тому так незначна фiгура Плюшкина, у якого
розрив з навколишнiм свiтом дiйшов настiльки, що не можна навiть
зрозумiти, до якоï пiдлоги вiн належить
Ще бiльшоï правдоподiбностi картини духовного зубожiння й
омертвiння автор досягає шляхом зображення губернського мiста i
його чиновникiв. Тут, на вiдмiну вiд життя в помiщицьких садибах, кипить
бурхлива дiяльнiсть i рух. Однак вся ця дiяльнiсть лише зовнiшня,
механiчна, що вiдкриває щиру духовну порожнечу. Гоголь
створює яскравий, гротескний образ мiста, збунтованого толками про
дивнi дiï Чичикова. …Усе прийшло в шумування, i хоч би хто-
небудь мiг що-небудь зрозумiти… Пiшли толки, толки, i все мiсто
заговорило про мертвi душi й губернаторську дочку, про Чичикова й мертвi
душi, про губернаторську дочку й Чичикова, i все, що не є,
пiднялося. Як вихорь зметнувся дотоле, здавалося, що дрiмав мiсто! При
цьому над усiма нависло важке очiкування вiдплати. У розпал
загальноï метушнi поштмейстер дiлиться з iншими дотепним
вiдкриттям, що Чичиков — капiтан Копейкин, i розповiдає
iсторiю останнього Створюючи образ поступово деградуючоï
Росiï, Гоголь не упускає нi одного дрiб'язку й деталi.
Навпаки, вiн загострює на них увага читача, тому що впевнено, що
саме iз дрiб'язкiв i складається сутнiсть всiєï
навколишньоï дiйсностi; саме вони таять у собi джерело зла, тому й
здобувають у поемi грiзний символiчний змiст
У своєму добутку Н. В. Гоголь щонайкраще досяг мети, що формулював
у такий спосiб: …Я думав, що лiрична сила, який у мене був запас,
допоможе менi зобразити так… достоïнства, що до них займеться
любов'ю росiйська людина, а сила смiху, який у мене також був запас,
допоможе менi так яро зобразити недолiки, що ïх зненавидить читач,
якби навiть знайшов ïх у собi самому.
Крiпосники-дворяни, що довiдалися себе в рiзних особах нового твору
Гоголя, реакцион-ная критика злобливо засудили й автора, i поему,
обвинувачуючи Гоголя в тiм, що вiн не любить Росiю, що це глузування над
росiйським суспiльством. Прогресивний табiр, i серед них
Бєлiнський , уважали, що сатира Гоголя це сатира гарячого
патрiота, що полум'яно любив свiй народ. Гоголь був твердо впевнений у
великому майбутньому краïни, вiн розумiв, що в народi схованi
величезнi можливостi й сили, щоб змiнити вигляд Росiï. Саме глибока
любов до Росiï, почуття тривоги за долi свого народу харчували
нещадну сатиру Гоголя в зображеннi дворянско-кре-постнического миру.
Гоголь писав у своєму щоденнику: Буває час, коли не можна
спрямувати суспiльство або навiть все поколiння до прекрасного, поки не
покажеш всю глибину його теперiшньоï мерзенностi. Портретна галерея
Мертвих душ вiдкривається Маниловим
По натурi Манилов увiчливий, добрий, увiчливий, але все це прийняло в
нього смiшнi, виродливi форми. Вiн нiкому й нiчим не доставив користi,
тому що життя його зайняте дрiбницями. Слово манiловщина стало
загальним. Прекраснодушнiсть сама вiдмiтна риса Манилова. Вiдносини мiж
людьми йому представлялися завжди святковими, без зiткнень i противоре-
чий. Життя вiн зовсiм не знав, реальнiсть у нього пiдмiнювалася
порожньою фантазiєю, i тому вiн на все дивився крiзь рожевi
окуляри. Це єдиний помiщик, що подарував мертвi душi Чичикову.
Слiдом за Маниловим Гоголь показує Коробочку, одну з тих матiнок,
невеликих помiщиць, якi плачуться на неврожаï, збитки й тримають
голову трохи набiк, а тим часом набирають потроху деньжонок у
пестрядевие мiшечки, розмiщенi по ящиках комодiв. Коробочка не має
претензiй на високу культуру, як Манилов, вона не вiддається
порожньому фантазуванню, всi ïï думки й бажання вертяться
навколо господарства. Крiпаки для неï, як i для всiх помiщикiв,
товар
Тому Коробочка не бачить рiзницi мiж душами живими й мертвими. Коробочка
говорить Чичикову: Право, батько мiй, нiколи ще не траплялося продавати
менi небiжчикiв. Чичиков називає Коробочку дубинноголовой. Це
влучне визначення цiлком висвiтлює психологiю помiщицi,
типовоï представницi дворянського крiпосницького суспiльства.
Типовий образ Ноздрева. Це людина на всi руки. Його захоплює
п'яний розгул, буйнi веселощi, карткова гра. У присутностi Ноздрева
жодне суспiльство не обходилося без скандальних iсторiй, тому автор
iронiчно називає Ноздрева iсторичною людиною. Балаканина,
хвастощi, брехня самi типовi риси Ноздрева. По оцiнцi Чичикова, Ноздрев
человек-дрянь. Вiн тримає себе розв'язно, нагло й має
страстишку напаскудити ближньому. Собакевич, на вiдмiну вiд Манилова й
Ноздрева, пов'язаний з господарською дiяльнiстю. Собакевич кулак i
хитрий пройдисвiт. Гоголь нещадно викриває жадiбного накопичувача,
якого омедведила система крiпосного права. Iнтереси Собакевича обмеженi
Його цiль життя це матерiальне збагачення й смачна ïжа. Меблi в
будинку Собакевича: стiл, крiсла, стiльцi нагадували самого
хазяïна. Через зовнiшнiсть, через порiвняння iз предметами
домашнього побуту Гоголь досягає величезнiй яскравостi й
виразностi в описi характерних рис героя. Галерею мертвих душ
завершує Плюшкин, у якому дрiб'язковiсть, незначнiсть i
вульгарнiсть досягають граничного вираження. Скнарiсть i пристрасть до
накопичення позбавили Плюшкина людських почуттiв i привели його до
дивовижного калiцтва. У людях вiн бачив тiльки розкрадачiв його майна.
Сам Плюшкин вiдмовився вiд суспiльства, нiкуди не ходив i в гостi до
себе нiкого не запрошував. Вiн вигнав дочку й прокляв сина. У нього люди
вмирали як мухи, багато хто його крiпаки значилися в перегонах. Плюшкин
всiх своïх селян уважав тунеядцами й злодiями. У главi про Плюшкине
ширше, нiж в iншi, зачiпається селянське питання
Уже зовнiшнiй вигляд села говорить про важку й безпросвiтну частку
крiпакiв, про ïхнє повне руйнування. Глибокий занепад усього
крiпосницького укладу життя Росiï найбiльше реально вiдбився в
образi Плюшкина. Образи Гоголя вiдрiзняються глибокою типiзацiєю i
є правдивим узагальненням громадських порядкiв. Письменник сам
глибоко й чудово почував загальнолюдську широту створених ïм типiв.
Гоголь писав: Ноздрев довго не виведеться з миру. Вiн скрiзь мiж нами й,
може бути, тiльки ходить в iншому каптанi. Гоголь намалював у своïй
поемi похмуру й страшну картину крiпосного суспiльства, що незручно до
керiвництва нацiональним життям, суспiльства, позбавленого елементарного
подання про чеснiсть i громадський обов'язок, опустошен-ного й духовно
мертвого Вся передова, мисляча Росiя, читаючи поему, розумiла
ïï назву так, як зрозумiв Герцен: Мертвi душi це жах i ганьба
Росiï. Високу оцiнку Гоголевi дали його сучасники. Пiзнiше
Чернишевський писав: Давно вже не було у свiтi письменника, що був би
так важливий для свого народу, як Гоголь для Росiï.