Чому вчать нас картини пекла й раю в поемi Энеида Iвана Котляревского

У своєï бурлескно-травестийной поемi класик
украïнськоï лiтератури И. П. Котляревский створив художню
картину цiлiсного миру, подавши ïï в жартiвливому ракурсi.
Переспiвуючи знамениту Энеиду Вергiлiя, письменник дає вiдповiдь
на два основних питання будь-якоï релiгiï: походження людини й
життя пiсля смертi. За веселим бурлескним оповiданням про мандри
троянцев дуже виразно розкривається тема неподiльностi способiв
життя й смертi. Iз цiєï теми безпосередньо випливає ще
одна — тема грiха i його спокути, що подається докладно в
картинах пекла й раю, куди попадаються люди пiсля смертi за волею
Добродiï. Але розвиваючи цю тему, Котляревский показує
парадоксальнiсть людських взаємин з Богом: той самий рай
перетворюється в шаржований вiдгомiн людського безладдя й
грiховностi:

• Тут чистий був розгардiяш:
• Лежи, спи, ïли, пий, веселися
• Кричи, мовчи, спiвай, крути,
• Рубайся — так i дадуть палаш

Але ми розумiємо, що цi свята, якi здебiльшого обходили людей при життi, — це велике роздолля, дане ïм заслужено, тому що вони праведно у свiтi живали. I далi автор перераховує, хто ж гiдний потрапив у рай: це бедние, божевiльнi, безпомiчнi, диви чеснi, непорочнi, сироти, що людям допомагати любили, старшина правдива, т.д. Приступаючи до детального зображення пекла, Котляревский значно вiдкидається вiд язичеського подання про нього. Вiн малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборiв: на них грiшники караються за конкретнi людськi пороки. Письменник намагається викрити ïх як можна ширше. Iнодi ми навiть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричнiй формi викривав автор. Вiн замальовує всi сфери людського життя: тут каралися грiшники за полiтичнi провини (що людям пiльги не давали, попи — знали церков що одну), економiчнi злочини (торговки, шмаровози, тi, хто поганий продавали товар), соцiальнi правопорушення (всi гайдамаки, всi злодiï, якi по правдi не судили, себе що самi вбивали), за моральнi недолiки (брехуни, обманювали що дiвок, паливоди й волоцюги, що продають себе на час), за вiдступництво вiд духовних норм (усе ворожки, чарiвники, що знали весь святий закон, а як же були на самотi, то молитовники ховали). Дiстається в пеклi й батькам, яких синiв не вчили, i мудрецям, якi не знали, звiдки узявся мир?, i лiкаревi, що чванився, як людей морив. Всiх оселив у пекло И. Котляревский: богатих i бiдних, старих i молодих, чоловiкiв i жiнок, тому що грiхи можуть заволодiти будь-якою душею — i тодi людин стає кандидатом вад.
Энеида була видана ще в 1809 роцi, але наскiльки ж актуальноï вона
залишається в усi роки свого iснування! На мою думку, саме завдяки
яскравому зображенню пекла кожне поколiння вiдчуває проекцiю
добутку на сучасну читачевi життя. На жаль, людськi грiхи здолати досить
важко — для цього потрiбно суспiльство з високими моральними й
духовними якостями, де саме життя знищить грiховнi недолiки. Думаю, що
письменник, сам, можливо, того не усвiдомлюючи, картинами пекла
проголошував поколiнням заклик до придушення такого суспiльства; саме
боротьбою, тому що подолання людських недолiкiв — це, на мою
думку, найтяжка боротьба
А потому кожний з нас, iдучи разом з Енеєм пеклом, повиннi
уважно заглядати й у свою душу: чи не нагадує його внутрiшнє
я когось iз мученикiв з тiєï сторони? Поема Энеида И. П.
Котляревского — унiкальний добуток украïнськоï
лiтератури по своєму жанрi, темою, художнiми особливостями. Де ще
зустрiнеш такий