Про блудний грiх

Чому всi православнi царства впали? Вiрнiше, тi царства , у яких православ'я використовували для того ж, чого в будь-якому iншому випадку використовують “вiру в народнi /нацiональнi/ богiв”, тобто, по-славянски, ЯЗИЧЕСТВО.
По властиво ж православному щирому вiровченню, жодне царство в iсторiï не звалилося нiколи “просто так”, без якогось ДУЖЕ IСТОТНОÏ ВАДИ в САМIЙ ЙОГО ПIДСТАВI.
Якщо ж у тiло саме “православного царства” був прийнятий потужний такий “еротичний момент” вiдносно демона воєн…, i якщо царства цi увесь час своє на землi тiльки й робили що у вiд носiннi його розпалювали себе в хтивостi …, те зовсiм ло гично, що це нiяк не могло тривати “до без кiнця”; повинне було пiти й покарання за БЛУДНИЙ ГРIХ.
До якоï ж пори взагалi людожерська ця картинка “не наших” i “наших” /наведена вище/ могла виправдуватися “Христом” i “Євангелiєм”?!
Чи думають про це всi тi, хто сьогоднi знову б хотiв “застосувати православ'я” у якостi “пiдстави” для “НАШИХ”? Немає; вони це iгнорують . Вони навiть самi так говорять. Взагалi, ця наука “про Iгнорування” — зовсiм особлива тема, i отут ïï не освiтити. Але от, Зробивши блудний грiх, треба вiдразу ж його, до того ж, i проiгнорувати. Начебто й “нiчого не бувало”. Це — теж одне iз правил “православноï соромливостi”, у порiвняннi з без?стижим фашизмом.
Безпосередньо пiсля падiння православного царства в Росiï, уже в емiграцiï, православний фiлософ Iльïн вихваляє вiйну в цiлому рядi статей, що стали сьогоднi майже що iдеологiєю росiйського нацiоналiзму. (Тобто, як бачимо ми, навiть у такiй ситуацiï думки його були зверненi в iншому зовсiм напрямку…) И справдi: якщо послухати Iльïна, те росiяни таке величезне мiсце повиннi придiляти нацiональноï своєï як би … “вичурности”…, що всi не?росiяни повиннi дивитися на них як на “богiв”. Зрозумiло, що такого не буде. Тому буде вiйна . Але по Iльïну, i вiйна виробляють у душi те саме “добре”, “свiтле” героïчний початок, що взагалi тiльки є … /Людськi втрати по обидва боки iгноруються: вiйна заради богiв , а тому й початок — “Божественне”…/ Взагалi, у вiдношеннi Iльïна, напередоднi написання цiєï статтi, вiдбулася от така iсторiя:
Мiй друг, що був кришнаит, але пiсля, що прозрiв до iстини православ'я в саме ДОГМАТИЧНОМУ ÏÏ АСПЕКТI (маючи поки дуже вбоге подання про аспект також iсторичному… ) був повинен писати реферат по фiлософiï, де фiгурував i Iльïн. Вiддавши належне Iльïну у всiм iншому, вiн просто … зi здивуванням вiдзначив цей мiлiтаристський момент. (Сусiдство iз заповiддю Христа “Блаженнi миротворцi” у його головi поки що нiяк не укладалося…) Я ж його ще бiльше здивував, коли сказав, що Iльïн не говорить нiчого для православ'я “екстремального”, “маргiнального”, “крайнього”…, але навiть є самим типовим представником цього русла й духу. Замилування вiйною в православних завжди було В ЦЕНТРI. I коли православнi роблять це <роблять ЦЕ>, те … просто входять у дух <”ВХОДЯТЬ У ДУХ”! >, у якому вже НIЧОГО IНШОГО НЕ БАЧАТЬ, iгнорують … як глухарь, такующий перед самкою… (Уж, така ïх “дама серця”…) Без воєн неможливий розвиток . Це сьогоднi вже говорять навiть простi православнi “тетеньки”, що прийшли на могили до полеглих своïх синiв i чоловiкiв. Може бути, ïм i виднiше… Але от, згадаємо ще один раз те iстинно православне вiровчення, по якому також i вiйни не вiдбувалися нiколи “просто так”. I якщо вiйна агресивна , те народ цей залишений Богом, тому що вiн сам залишив Бога, i в цiй жорстокостi своєму вiддався демонам, що вiдповiдають його агресивним страстям, щоб згодом самому ж пiзнати на собi весь жах i спустошення агресiï. Якщо ж вiйна ця оборонна , то вона покарання за грiх. (А “Бог, кого любить, того й карає”) У древнiх росiйських лiтописах писали: “Прийшли поганi на нас по грiхах нашим”.
- СТОРОНА, ЩО ОБОРОНЯЄТЬСЯ, У ЮГОСЛАВСЬКIЙ ВIЙНI НЕ В ПРАВI
      “ВИКОРИСТОВУВАТИ ПРАВОСЛАВ'Я” ХОЧА Б УЖЕ ТОМУ, ЩО В
      НЕÏ НЕМАЄ ОТ ЦЬОГО УСВIДОМЛЕННЯ ВЛАСНОÏ
      СВОЄÏ ГРIХОВНОСТI як причини вiйни.
А звiдси — i всi вже iнше, чому вона це робити не в правi.
Ми навiть зараз уже можемо продовжити ту фразу, що перервали перед подглавкой про югославську вiйну: “…Косова поля не можуть забути вони в точностi так само, як жiнка — перший оргазм. Хочуть повторення ще. I за всяку цiну”.
Простите мене, люди добрi, за таке СУСIДСТВО СВЯТ I ГРIШНОГО, котре буяє в цiй статтi! Не я це разом поставив. Таке вуж це саме буття: прелюбодейно-зубасте, котре навiть i всi те святе, що попадає в нього, прагне негайно роздерти вiдповiдно до його “own device”, тобто, власним його ПРИСТРОЄМ iз властивим йому поданням про добро й зло й “тiм, що треба” (або, по Бiблiï, “i надiйшли з ним як хотiли” [Мф. 17:12]) . <Бути може, тому iсторично обмеженi одкровення вiд Бога? > А вищезазначений нами рецепт досягнення при ньому всього його “успiху” єдиний — не лише для народiв i “етносiв” як “спiвтовариств людей”, але й для спiвтовариств звiрiв , зграï хижакiв, де той же “успiх” — у виглядi тих же двох пунктiв — / але вже по теорiï еволюцiï Дарвiна / досягається тим, хто:
1.) Вчасно сполучиться один з одним;
2.) Вчасно покаже один одному впасти.
Саме так “трансформуються” отут тi 2 Початки. Варто знати, що iншого й немає нiчого в буттi - якщо, звичайно ж, немає й справдi йому нiчого зовсiм Iншого, Внемирного, Третього (”Бога нi”) …, i цей наочний його ОБРАЗ ЗВIРА треба знати в особу.
Так … не харчуйте в собi образ звiра цей … хоча б православ'ям!
P. S. I ще два завершальнi штрихи, без яких картина була б не повною.
Неприкриття, вiдкритiсть того, про що ми зараз говорили, така, що … цi демонiчнi iстоти зображенi на гербах держав . Лише подивитеся на цi герби, щоб дати вiдповiдь на такий от по-детски найпростiше питання: Iстота “ангельського” або демонiчного порядку на них намальовано? (Дитинки, хто зображений на гербi?)
“…Не хижий звiр, орел двоголовий…” — пам'ятається, ще при комунiстах заучували вiршик про радянський герб. Правда, геральдику й самих комунiстiв часом дорiкають у масонськiй спрямованостi… Але як би те не було, вiд звичайних тих ОБРАЗIВ ДЕМОНIВ, видимо, було не по собi навiть ïм!
I от, пiсля падiння православного царства Росiï (венчавшегося тим самим ОБРАЗОМ ДЕМОНА) , пiсля ПАДIННЯ Й БIЛЬШОВИЦЬКОГО ЦАРСТВА (находившегося “пiд п'ятоï”, як затверджують, масонства…) , — замiсце того взагалi, щоб хоч якось ЗАДУМАТИСЯ ПРО ПРИЧИНИ ПАДIННЯ того й iншого /так немає ж; все це … проiгнорували! /…, поспiшили як можна скорiше повернути Образ Хижака, без якого, як видимо, стало, у свою чергу ж, “не по собi” (i те, i iнше вже … РАЗОМ УЗЯТЕ!) .
От i дивиться на нас … двоголовий виродок-мутант (на який ми, мабуть, — i це в ядерне-той час — повиннi все рiвнятися…) , що нестямно висунув мову й вцепившийся петушиною хваткою — чи те в “скiпетр”, а чи то “державу”, а чи то що-небудь ще, що при “iсторично рiзних умовах” йому вставлять у пазур… (От, ракети “СС” не вистачала…) (”Iкона”!)
Коли Христу пiднесли римський динарий, те Вiн вiдповiв: “Чий образ? ” — в оригiналi ж, “ЧИЯ IКОНА? ” — зображена? [Мф. 22:20]. Чия iкона? Що робить звiр на гербi? — Показує впасти. Як правило. Часто пазурi й меч.
Iнодi ж двi пащi . Лiворуч i праворуч. Усiм.