Сучасний етап розвитку автоматичноï зброï

У перiод мiж двома свiтовими вiйнами головнi зусилля конструкторiв
самозарядних пiстолетiв були спрямованi в основному на подальше
пiдвищення практичноï скорострiльностi
Черговий етап у розвитку стрiлецькоï автоматичноï зброï
вiдкрило винахiд чеським зброярем Алоизом Томишкой самовзводного ударно-
спускового механiзму. Завдяки йому перед першим пострiлом не були
потрiбнi додатковi манiпуляцiï по заряджанню зброï. Стрiлку
було бостаточно нажати на спусковий гачок, пiсля чого автоматично
зводився курок i вироблявся пострiл. Томишко створив свiй спусковий
механiзм перед першою свiтовою вiйною, але впроваджуватися вiн став
тiльки з кiнця 20-х рокiв, причому в першу чергу в нiмецьких
полiцейських i армiйських пiстолетах. Наприклад, в 1929 роцi,
самовзводним спусковим механiзмом оснастили полiцейський вальтер, а
через 9 рокiв пiстолет П-38, що став у нацистському вермахтi основною
моделлю для офiцерiв. Цей пiстолет i понинi залишається на
озброєннi западногерманского бундесверу пiд позначенням П-4. З
урахуванням сучасних вимог до офiцерськоï зброï його
модернiзували, трохи вкоротивши й полегшивши за рахунок використання в
конструкцiï легенiв аллюминевих сплавiв
У нашiй краïнi самозаряднимии пiстолетами вперше зайнялися
незабаром пiсля закiнчення громадянськоï вiйни. Справа в тому, що
незважаючи на чудовi бойовi якостi револьвера наган зразка 1895 року,
вiйськовi фахiвцi порахували бiльше перспективними пiстолети, як бiльше
скорострiльна офiцерська зброя
До революцiï в Росiï ïх нiхто не виготовляв i тому в ходi
були тiльки iмпортнi зразки. Iз цiєï причини радянським
конструкторам довелося починати снуля.
Першу вiтчизняну модель самозарядного пiстолета пiд 7.65 мм патрон
Браунiнга запропонував в 1920-1921 роках Коровин, працювали над подiбною
зброєю й iншими фахiвцями. Однак найбiльший успiх випав на частку
Токарєва. Його пiстолет ТТ (Тула, Токарєв) в 1930 роцi був
прринят на озброєння Червоною Армiєю. Порiвнюючи пiстолет
Токарєва iз кращими iноземними зразками, комiсiя вважає його
найбiльше приемлимим i пiдходящоï для прийняття на озброєння
при умовах:
1. Збiльшення влучностi
2. Полiпшення прицiльних пристосувань
3. Збiльшення безопастности
4. Полегшення спуска
5. Усунення iнших, вiдзначених у процесi випробування недолiкiв
Для роботи автоматики Токарєв вибрав принцип вiддачi стовбура з
коротким ходом, вiсiм 7.62 мм патроннов викладалися в коробчатий
магазин, котоорий вставлявся знизу в порожню рукоятку Прицiльнi
пристосування забезпечували поразка мети з вiдстанi 25 м. Бiльша дулова
енергiя (добуток маси кулi на квадрат початковоï швидкостi)
гарантувала гарну вбивчiсть i пробивальнiсть. ТТ протримався на
озброєннi бiльше 20 рокiв, за цей час виявилися деякi його
недолiки, зв'язанi насамперед iз застосуванням у бронетанкових вiйськах,
низькою живучiстю й вiдмовами через довiльне вискакування магазина.
Роботу над бiльше доконаною моделлю почали вже в 1938 роцi сам
Токарєв, Воєводiн, Ракiв i Коровин. Пiстолет Воєводiна
був трохи важче й крупнiше ТТ, але вигiдно вiдрiзнявся вiд нього п всiм
iншим характеристикам, — писав професор Болотин. — По
купчастостi бою вiн не уступав таким iноземним пiстолетам, як Парабелум,
Веблей-Скотт, Маузер-Астра, а по практичнiй скорострiльностi й
початковiй швидкостi кулi не мав собi рiвних. Однак випробування
воеводинского пiстолета завершили у квiтнi 1941 року й встигли випустити
тiльки малу партiю, що розподiлили серед вищого керiвництва
Червоноï Армiï
У роки другоï свiтовоï вiйни короткоствольное зброя пройшла
серйозну перевiрку. Системи, що витримали ïï, продовжили
службу, iншi довелося вiдправити у вiдставку. Досвiд вiйни породив i
новi тактико-технiчнi вимоги до пiстолетiв, зокрема ïм стояло
компактнiше, легше, надiйнiше й скорострельнее. Наприклад, у нашiй
краïнi 37-лiтнiй конструктор Макаров створив пiстолет пiд 9 мм
патрон. Збiльшення калiбру дозволило зберегти ту ж, що й ТТ, забiйну
силу при значному зменшеннi початковоï швидкостi кулi, отчого
виграла влучнiсть, так необхiдна для зброï самооборони. Дiя
автоматики ПМ було побудовано на найпростiшому принципi — вiддачi
вiльного затвора, застосування самовзводно-ударного механiзму дозволило
стрiлку швидше вiдкривати вогонь i вести його з високою
скорострiльнiстю. Використання короткого патрона привело до зменшення
розмiрiв зброï. В 1951 роцi пiстолет Макарова прийняли на
озброєння Радянськоï Армiï
В останнiй перiод творцi зброï стали всi частiше застосовувати такi
новинки, як, наприклад, легкi сплави й пластмаси, шедшие на виготовлення
корпусiв, фабрикацiю стовбурiв методом кування замiсть розповсюдженого
здавна свердлiння, додання спусковiй скобi форми, що сприяла веденню
вогню з обох рук , широке поширення одержали мiсткi, 12-15 заряднi
магазини
У створеннi нових зразкiв зброï самооборони, що вiдповiдають всiм
вимогам сучасностi, досить превстигли заподногерманские фiрми. одна з
них, Хеклер i Кох, випустила целую обойму вiйськово-полiцейських
пiстолетiв, у конструкцiï яких були реалiзованi самi останнi
досягнення науки й технiки
Так, корпус П 9-З, розробленого фахiвцями цiєï фiрми в 1970-
1972 роках, майже повнiстю складався iз пластмаси, металевими залишилися
хiба що штампованi деталi, що скрiплюють його окремi елементи
З'явився в 1979 роцi в полiцейських западногерманских земель
Баварiï И Нижньоï Саксонiï П-7 вiдрiзнявся новим, досить
оригiнальним пристосуванням, що помiтно прискорило пiдготовку до першого
пострiлу
В останнi роки в армiях деяких краïн одержали поширення
багатозаряднi пiстолети. Наприклад, в Iталiï з 1976 року
виробляються 12- i 13-заряднi беретти моделей 81 i 84. Магазинами, що
вмiщають 15 патронiв оснащують пiстолети ЧЗ-75 зразка 1975 року
чехословацькi майстри. З настiльки ж мiсткими сховищами
боєприпасiв випускають свою модель П-226 зразка 1983 року
пiдприємства Швейцарськоï компанiï ЗИГ.
Вiд європейських виробникiв стрiлецькоï зброï
намагаються не вiдставати ïхнi заокеанськi колеги. Так з 1971 року
вiдома американська фiрма Смит-Вессон стала постачати полiцiю 14-
зарядними пiстолетами 559, а в сiчнi 1985 року почалося
переозброєння офiцерського корпуса армiï США новою службовою
зброєю, створеною iталiйською компанiєю Пьетро Беретта. Це
був пiстолет моделi 92Ф, що одержав стандартне для американських
збройних сил позначення М-9. Армiя й флот одержать 315.9 тис.
екземплярiв такого пiстолета, причому бiльшiсть буде изготовленно вже
американскимии заводами
У фiльмах про велику вiтчизняну вiйну наших червоноармiйцiв звичайно
озброюють пiстолетами-пулеметими ППШ, а нiмецьких солдатiв —
неодмiнно кутастими МП. Вкакой-Те мерi це справедливо, адже цей вид
автоматичноï зброï, розрахованого на пiстолетнi патрони й
стральбу чергами, був одним iз самих масових. Але з'явився-те вiн не
наприкiнцi другоï свiтовоï вiйни, а 76 рокiв назад.
Уже в 1914 роцi майже всi армiï випробовували недостачу легкоï
автоматичноï зброï, навiть переробляли станковi кулемети в
ручнi, котрими можна було оснастити окремого пiхотинця. Особливо дефiцит
такоï зброï вiдчували вiйська Iталiï, оскiльки
ïï солдатам доводилося дiяти в гiрськi умовах
Найперший пiстолет-кулемет створив в 1915 роцi iталiйський iнженер
Ревелли. Вiн зберiг у своïй конструкцiï багато рис звичного
станкача — спаренi 9-мм стовбури, якi впиралися казенниками в
затильник iз двома рукоятками, у яких був змонтовано пусковий пристрiй,
що забезпечує ведення вогню з кожного стовбура по черзi або з обох
разом. Для роботи автоматики Ревелли використовував вiддачу затвора, чий
вiдкiт уповiльнювався тертям затворних виступiв у пазах стовбурноï
коробки
Випуск новоï зброï досить швидко налагодили на заводах фiрми
Вилар-Пероза i Фиат, i до кiнця 1916 року ïм оснастили вже багатьох
пiхотинцiв i екiпажi вiйськових дирижаблiв. Однак незабаром з'ясувалося,
що пiстолет-кулемет Ревелли важкий, громiздкий, йому властивий надмiрна
витрата боєприпасiв, а точнiсть стрiлянини залишала бажати
кращого. Зрештою iталiйцi припинили випуск двоствольних монстрiв
Нiмеччина хоча й вiдстала вiд супротивникiв у часi, зате випередила його
якiсно. Запатентований винахiдником Шмайссером у груднi 1917 року
пiстолет МП-18 (машинен пiстолi зразка 1918 року) являв собою продуману
до дрiб'язкiв конструкцiю, що пiзнiше копiювали в багатьох
європейських краïнах. Принцип автоматики був подiбний
iталiйському, але без затримки вiдкоту затвора тертям, що дозволило
спростити пристрiй зброï. Зовнi МП-18 нагадував укорочений карабiн,
зi стовбуром закритим металевим кожухом. Стовбурна коробка розмiщалася у
звичнiй дерев'янiй ложi iз традицiйним цивьем i прикладом. Барабанний
магазин, запозичений вiд пiстолета Парабелум зразка 1917 року, умiщав 32
патрона. Спусковий механiзм забезпечував стрiлянину тiльки в
автоматичному режимi, тому МП-18 виявився досить марнотратним. Його
навiть доводилося обслуговувати стрiльцем i пiдношувачем 2384 патронiв,
що споряджав i подавав у боï магазини. До кiнця бойових дiй
зульская фабрика Бергмана виготовила 17 тис пiстолетiв-кулеметiв, якi
iнодi називали його iм'ям, бiльша частина яких, щоправда, не встигла
потрапити в дiючу армiю
Пiзнiше в конструкцiю МП-18 вносили вдосконалення. Так, в 1923 роцi
таллинский Арсенал робив ïх iз сороказарядним механiзмом, через 8
рокiв бельгiйськi вiйськовi прийняли митральетту — аналог
нiмецькоï моделi, але iз прямим коробчатим магазином на 32 патрона
й прицiлом, розрахованим на ведення вогню на 100 i 1000 метрiв. У самiй
Нiмеччинi пiстолет-кулемет модернiзували в 1928-1929 роках, замiнивши
барабанний магазин коробчатим, ємнiстю 20 i 32 патрона Наприкiнцi
першоï свiтовоï вiйни зацiкавилися американцi, приступившись
до розробки своïх моделей пiд потужнi 11.43 мм патрони. Однак,
вигравши в одному , вони втратили iнше — застосування настiльки
сильних боєприпасiв привело до обважнення й ускладнення
конструкцiï. Флотському офiцеровi Блишу довелося виготовити для
нього спецiальний затвор, вiдхiд якого гальмувався тертям вилкоподiбного
вкладиша. У жовтнi 1917 року iнший офiцер Томпсон, скориставшись працями
Блиша, спроектував i випробував досвiдчений пiстолет-кулемет. Через ще
два роки вiн i iншi iнженери Айкхоф i Пейн доробили цю модель, успiшно
випробували неï в частинах морськоï пiхоти, i незабаром
ïï офiцiйно прийняли на озброєння. От тiльки …
державного замовлення так i не пiшло, i кiлька фiрм прийнялися робити
томпсони по приватних замовленнях, яких, до речi сказати, було
предосить.
В 1928 роцi з'явився новий зразок, з компенсатором на стовбурi, цивьем
замiсть рукоятки й зниженим до 600-700 пострiлiв у мiнуту темпом
стрiлянини, що зменшувало витрату боєприпасiв i позитивно
позначалося на влучностi. Тiльки через 10 рокiв пiстолети-кулемети
прийняли на озброєння екiпажi бойових машин, потiм ще раз
полiпшили, зробили технологичнее й пустили в масове виробництво. Деяка
кiлькiсть томпсонов у перiод другоï свiтовоï вiйни американцi
передали Червоноï Армiï
До середини 30-х рокiв пiстолетам-кулеметам повсюдно призначали роль
додаткового вогневого засобу й застосовували ïх в основному в
частинах жандармерiï й полiцiï. Тiльки пiсля вiйни 1932-1934
рокiв мiж Болiвiєю й Парагваєм, коли ця зброя вiдмiнно
показала себе у швидкоплинних сутичках на коротких дистанцiях, вуличних
боях i йому стали придiляти бiльше увагу