Самохiдно-артилерiйськi установки
Самохiдно-артилерiйська установка СУ-76М ( 1943-1945 гг.). Для установки76-мм пушки на шасi танка Т-70 довелося пiдсилити його ходову частину й
подовжити корпус. Шасi тепер мало шiсть опорних ковзанок. У переднiй
частинi розмiщалися вiддiлення керування (лiворуч), трансмiсiйне
(попереду праворуч) i моторне (праворуч за трансмiсiйним). Бойове
вiддiлення СУ-76 перебувало в кормовiй частинi корпуса, тому паливнi
баки були перенесенi вперед i встановленi по лiвому бортi. Сидiння механiка-
водiя виявилося мiж моторною групою й бензобаками. Моторний агрегат ГАЗ-
203 складався зi спарених шестицилиндрових бензинових двигунiв по 70 л.
с.
Схема бронювання СУ-76М
Бойове вiддiлення являє собою рубання, захищену двома бiчними й
переднiм броньовими аркушами. Рубання вiдкрите зверху й позаду. На
наступних модифiкацiях (СУ-76М) задня стiнка робилася вище й мала
дверцята. Для захисту вiд непогоди був брезентовий тент-дах. Пушка ЗИС-3
мала довжину стовбура 41,5 калiбрiв, клиновий вертикальний затвор,
механiзм напiвавтоматики. Осколково-фугасна граната гармати важила 6,2
кг, а бронебiйний снаряд — 6,3 кг. Початкова швидкiсть
бронебiйного снаряда — 662 м/сек. Гармата встановлювалася на
верстатi за броньовим щитом рубання. Противооткатние пристосування
укладенi в броньовий кожух. Така установка забезпечувала кути
горизонтального наведення по 15 градусiв улiво й вправо, а
вертикальноï — 5 градусiв (кут зниження) i 15 градусiв (кут
пiднесення). Боєкомплект складався з 60 унiтарних пострiлiв.
Тренований розрахунок мiг у мiнуту зробити 8-10 прицiльних пострiлiв.
Командир машини розмiщався в бойовому рубаннi праворуч вiд знаряддя,
навiдник — лiворуч, а заряджаючий — позаду. Всi самохiдки
оснащувалися приймально-передавальною радiостанцiєю й танковим
переговiрним пристроєм. Самохiдна установка виявилася цiлком
маневреноï, легко переборювала пiдйом до 30 градусiв, рiв до 2 м
шириною й вертикальною стiнкою — до 65 див. Незважаючи на iстотний
недолiк — слабке й неповне бронювання — СУ-76 добре
зарекомендувала себе на поле бою. Випуск СУ-76 тривав до самого кiнця
вiйни, причому рiвень його безупинно зростав. Причина полягала в
простотi конструкцiï, а, отже, порiвняноï легкостi
виготовлення. В 1945 роцi на базi СУ-76 була створена зенiтна самохiдна
установка ЗСУ-37.Вона була призначена для протиповiтряноï оборони
танкових пiдроздiлiв на маршi й у боï й була збройна
автоматичноï 37-мм зенiтною гарматою, що мала круговий обстрiл.
Гармата встановлювалася на тумбi в кормовому рубаннi, стiнки якого були
нижче, нiж стiнки бойового рубання СУ-76. Скорострiльнiсть гармати
становила 120 пострiлiв у мiнуту. ЗСУ-37 мала бойову вагу 11,5 т, екiпаж
складався iз шести чоловiк. Iншi характеристики залишилися такими ж, як
у СУ-76. Усього по 1945 р. було випущено близько 14300 СУ-76.
САУ СУ-122
15 квiтня 1942 року пленум артилерiйського комiтету Головного
артилерiйського керування (ГАУ) висловився за створення СУ пiдтримки
пiхоти, збройних 76-мм гарматою ЗИС-3 i 122-мм гаубицею М-30 зразка 1938
року. Улiтку були випробуванi деякi зразки нових самохiдок. По постановi
ГКО вiд 19 жовтня 1942 року промисловiсть повинна була виготовити до 1
грудня досвiдчену партiю СУ-122. До кiнця року промисловiсть випустила
25 СУ-122. Машина створена КБ Кировского заводу пiд керiвництвом Л.Е.
Горлицького . У роботi над СУ-122 брали участь конструктори Л.С.
Троянов, М.Н. Щукин i др.
Самохiдно-артилерiйська установка СУ-122 ( 1942-1943 гг.)
СУ-122 мала повнiстю закритий броньовий корпус, в амбразурi якого
встановлювалася гаубиця М-30. Силова установка, трансмiсiя, ходова
частина, минулого такими ж, як i в Т- 34-76. Горизонтальнi кути
наведення гаубицi по 10 градусiв, пiднесення — 26 градусiв,
зниження — 3 градуси. На останнiй серiï СУ-122 (iнодi ïх
називали СУ-122М) знаряддя встановлювалося в масцi. Першi два
артилерiйських самохiдних полки були спрямованi наприкiнцi сiчня 1943
року на Волховский фронт, де взяли участь у боях по проривi блокади
Ленiнграда. Вони складалися iз шести батарей по чотирьох СУ (усього 16
СУ-76 i 8 СУ-122). Досвiд боïв показав непридатнiсть СУ для
супроводу танкiв i пiхоти. Тому випуск СУ-122 на УЗТМ (усього випущено
близько 660 машин) тривав лише до осенi 1943 року.
Самохiднi установки СУ-85 i СУ-100Уже в 1943 роцi стало ясно, що пушка самохiдки СУ-76 недостатньо потужна
для боротьби з новими нiмецькими танками. I тодi радянськi фахiвцi
швидко створили СУ-85 на шасi Т-34, що залишалася основним засобом
боротьби з танками супротивника й безпосередньоï пiдтримки
своïх танкiв до появи СУ-100.
Самохiдно-артилерiйська установка СУ- 85-II (1943-1944 рр.) СУ-85
— дiтище групи конструкторiв на чолi з Л.И. Горлицьким . Самохiдка
озброювалася гарматою, аналогiчноï встановленоï пiзнiше на Т-
34-85. Уже восени 1943 року машини взяли участь у боях на Украïнi.
Усього заводи випустили 2650 СУ-85.
Самохiдно-артилерiйська установка СУ-100 ( 1944-1945 гг.)
Схема бронювання СУ-100
Важкi германськi танки з'являлися у всезростаючiй кiлькостi. Це зажадало
могутнiшого ïхнього винищувача, що й було досягнуто установкою 100-
мм пушки на шасi Т-34. У липнi 1944 року самохiдки СУ-100 прийняли на
озброєння, а у вереснi почалося ïхнє серiйне
виробництво замiсть СУ-85.
Важка самохiдна установка СУ-100В (1940 р.)
Схема бронювання СУ-100В
Корпус самохiдноï установки зварений iз броньових плит з бiльшими
кутами нахилу, у частковiсть, лобовий аркуш пiд кутом 50 градусiв до
вертикалi. Товщина лобових аркушiв збiльшена в порiвняннi iз СУ-85.
Надбудова, у якiй перебувало бойове вiддiлення, мала лобовий аркуш, що
був продовження аркуша корпуса. Бiчнi стiнки мали нахил в 20 градусiв.
Праворуч у рубаннi розташовувалася командирська башточка, пiдстава якого
виступало за габарити рубання. 100-мм пушка була пристосованим до
установки в САУ морським зенiтним знаряддям. Бронебiйний снаряд на
дальностi до 1000 м пробивав пiд прямим кутом броню до 150 мм, що на 60
вiдсоткiв вище бронепробивающего дiï снаряда СУ-85. СУ-100 була
однiєï з найдужчих i кращих самохiдних установок другоï
свiтовоï вiйни. Випуск ïх тривав до 1948 року, а потiм був
налагоджений у Чехословаччинi. Важка самохiдна установка СУ-152 Восени
1942 року на Челябiнськом Кiровськом заводi конструктори на чолi з Л.С.
Трояновим створили самохiдну установку СУ-152, а в лютому 1943 року
ïï стали випускати серiйно. СУ-152 брали участь у боях на
Курськiй дузi й добре зарекомендували себе в боротьбi з Тиграми i
Пантерами, за що солдати прозвали ïх звiробоями.
Схема бронювання СУ-152
СУ-152 виготовили на базi КВ-1С, розмiстивши гаубицю-пушку МЛ-20 зi
стовбуром довжиною 28,8 калiбру, поршневим затвором, на верстатi в
повнiстю броньованому рубаннi. Гармата мала горизонтальнi кути наведення
по 12њ, кут зниження 5њ i пiднесення 18њ. У боєкомплектi, що
складається з пострiлiв роздiльного заряджання, були бронебiйнi
(вага 48,8 кг) i осколково-фугаснi снаряди (43,5 кг). Ïхнi
початковi швидкостi вiдповiдно 600 i 655 м/с , скорострiльнiсть досягала
2,4 пострiли в мiнуту. Основнi характеристики базового танка по
рухливостi й захищеностi збереглися. Усього в 1943-м i початку 1944 року
було виготовлено 620 СУ-152.
Важкi самохiднi установки IСУ-122 i IСУ-152
Як тiльки наприкiнцi 1943 року з'явився важкий танк ИС-1, на його базi
вирiшили створити повнiстю броньовану самохiдну установку. Спочатку це
зустрiло деякi труднощi: адже корпус ИС-1 був вужче, нiж у КВ-1С, на
базi якого в 1943 роцi створили важку самохiдку СУ-152. Однак зусилля
конструкторiв Челябiнського Кировского заводу й артилеристiв пiд
керiвництвом Ф.Ф. Петрова увiнчалися успiхом. Уже до кiнця 1943 року
було випущено 35 нових IСУ-152. На початку 1944 року на тiй же базi була
створена важка самохiдна установка IСУ-122, збройна 122-мм польовою
гарматою зразка 1937 року, пристосованоï для установки в танку. А
коли колектив Ф.Ф. Петрова створив 122-мм танкову гармату зразка 1944
року, неï помiстили на IСУ-122, i машина одержала позначення IСУ-
122С. Пушка зразка 1937-го року мала поршневий затвор, а зразка 1944-го
року, з дуловим гальмом — уже клиновий напiвавтоматичний, що
дозволило збiльшити скорострiльнiсть iз 2,2 до 3 пострiлiв у мiнуту.
Бронебiйний снаряд обох систем вагою 25 кг мав початкову швидкiсть 800
м/с. Боєкомплект складався з пострiлiв роздiльного заряджання.
Важка самохiдно-артилерiйська установка IСУ-122 (1944 р.)
Схема бронювання IСУ-122
Трохи вiдрiзнялися кути вертикального наведення знарядь: на IСУ-122 -4њ,
+15њ, а на IСУ-122С -2њ, +10њ. Кути горизонтального наведення були
однаковi по 11њ. Бойова маса IСУ-122 — 46 т. IСУ-152 на базi танка
ИС-2 нiчим, крiм артсистеми , не вiдрiзнялася вiд IСУ-122. На нiй
застосували 152-мм гаубицю-пушку зразка 1937 року з поршневим затвором,
скорострiльнiсть, який становила 2,3 пострiли в мiнуту.
Важка самохiдно-артилерiйська установка IСУ-152 (1944р.)
Екiпаж обох машин складався з командира, навiдника, що заряджає,
замкового й механiка-водiя. Бойове рубання шестигранноï форми
повнiстю захищалося бронею. Знаряддя, що крiпилося на верстатi (на IСУ-
122С — у масцi) було змiщено до правого борта. У бойовому
вiддiленнi, крiм озброєння й боєприпасiв, перебували паливнi
й маслянi баки. Водiй сидiв попереду лiворуч вiд гармати й мав своï
прилади спостереження. Командирська башточка була вiдсутня. Командир вiв
спостереження через перископ у даху рубання, Важкi радянськi самохiднi
установки вiдмiнно зарекомендували себе пiд час вуличних боïв у
Берлiнi й при штурмi потужних фортифiкацiйних споруджень Кенiгсберга. В
50-х роках вони пройшли модернiзацiю: IСУ-152До оснастили приладами
нiчного бачення. Виробництво IСУ-122 завершилося в 1945 роцi (випущено
бiльше 2400), а IСУ-152 в 1946 роцi (бiльше 2800).
Важкий танк ИС-2
Потреба в могутнiшому, чим КВ , танку була викликана зрослою
ефективнiстю нiмецькоï протитанковоï оборони й очiкуваною
масовою появою на фронтi важких нiмецьких танкiв Тигр i Пантера. Роботи
над новою моделлю з весни 1942 року вела спецiальна група конструкторiв
(провiдний конструктор Н.Ф. Шашмурин ), у яку входили А.С.
Єрмолаєв, Л.Е. Сичев i др.
Тяхелий танк ИС-2 (1943 р.)
Схема бронювання важкого танка ИС-2
Восени 1943 року проект закiнчили й виготовили три досвiдчених
екземпляри машини. Пiсля випробувань комiсiя Державного Комiтету Оборони
запропонувала прийняти танк на озброєння, у груднi 1943 року
почалося його серiйне виробництво пiд позначенням ИС-1 або ИС-85 (ИС
— Йосип Сталiн). Танк мав 85-мм напiвавтоматичну гармату
конструкцiï Ф.Ф. Петрова й важив деяким бiльше КВ-1С (44 т), але
мав бiльше товсту броню, рацiонально розподiленоï по корпусi й вежi
(диференцiйовану товщину бронi). Корпус зварювався з литоï
лобовоï деталi й катаних аркушiв бортiв, корми, днища й дахи. Вежа
— лита. Установка малогабаритних планетарних механiзмiв повороту
конструкцiï А.И. Благонравова дозволила зменшити ширину корпуса ИС-
1 на 18 див у порiвняннi iз КВ-1С.
Важкий танк ИС-2 ( 1944-1945 гг.) Схема бортового бронювання важкого
танка ИС-2
Однак на той час 85-мм пушку встановили й на Т- 34-85. Було недоцiльним
робити середнiй i важкий танки з однаковим озброєнням. Колектив,
керований Ф.Ф. Петровим, представив розрахунки й схеми розмiщення в
танку 122-мм пушки. Петров взяв за основу корпусну 122-мм пушку зразка
1937 року iз трохи вкороченим стовбуром i встановив ïï на
колисцi 85-мм пушки. Наприкiнцi грудня 1943 року почалися заводськi
випробування танка з новою гарматою. Пiсля ряду вдосконалень (у тому
числi замiни поршневого затвора на клиновий для пiдвищення
скорострiльностi) 122-мм танкова напiвавтоматична гармата зразка 1943
року була прийнята на озброєння й установлена в ИС-2.
Другий досвiдчений зразок важкого танка ИС-2 (1942 р.)
Завдяки добре продуманим конструктивним рiшенням його розмiри в
порiвняннi iз КВ не збiльшилися, а швидкiсть i маневренiсть виявилися
вище. Машину вiдрiзняли легкiсть керування й можливiсть швидкоï
замiни агрегатiв у польових умовах. 122-мм пушка мала дулову енергiю в
1,5 рази бiльше, нiж 88-мм пушка Тигру. Бронебiйний снаряд важив 25 кг,
мав початкову швидкiсть 790 м/с i на дистанцiï 500 м пробивав броню
товщиною до 140 мм. Бойове хрещення ИС-2 одержали в Корсунь-
Шевченкiвськiй операцiï в лютому 1944 року. У другому кварталi 1944
року полiпшили прицiльнi прилади, уширили маску гармати. Iз середини
1944 року ИС-2 почали випускати з корпусом змiненоï форми —
тепер його лобова частина стала такий же, як i в Т-34. Механiк-Водiй
замiсть оглядового лючка одержав оглядову щiлину про триплекс. Танк
назвали ИС-2М. Пiсля вiйни в ходi капiтального ремонту танки одержали
трохи змiнений двигун танка Т-54, протипожежне встаткування, прилади
нiчного бачення й т.п. Боєкомплект збiльшили на 7 пострiлiв.
Кулемет у кормовiй нiшi вежi забрали. Зовнiшнiй вигляд танка змiнився за
рахунок появи так званих бортових бункерiв (ящикiв) i крил новоï
форми. На танк установлювалися бiльшi димовi шашки БДШ. Модернiзований
танк ИС-2М до середини 60-х рокiв не уступав по бойових якостях кращим
iноземним. Маса його досягла 48 т, але швидкiсть за рахунок
полiпшеноï трансмiсiï збiльшилася до 40 км/ч.
Важкий танк ИС-3
Радянськi конструктори в роки вiйни постiйно працювали над створенням
усе могутнiших важких танкiв. Особлива увага була придiлена посиленню
броньового захисту. Наприкiнцi 1944 року група конструкторiв на чолi з
Л.Н. Духовим i М.Ф. Балжи сконструювала танки ИС-3 iз зовсiм новою
формою звареного корпуса. Броньовi плити були встановленi пiд бiльшими
кутами нахилу до вертикалi й поздовжньоï осi, образуя в переднiй
частинi так званий щучий нiс. Товщина лобових аркушiв залишилася
тоï ж, що й на ИС-2, зате захист вежi й бортiв набагато збiльшився.
Нижнi бортовi гранi корпуса виконанi скошеними . Лита вежа
напiвсферичноï форми мала планетарний механiзм повороту з ручним i
електроприводами. За рахунок деякого зменшення клiренсу й вiдсутностi
командирськоï башточки загальна висота танка зменшилася на 30 див у
порiвняннi з ИС-2. Завдяки таким конструктивним рiшенням удалося iстотно
пiдвищити захищенiсть танка без значного збiльшення його маси
Досвiдчений важкий танк ИС-3 (1944 р.)
Схема бронювання важкого танка ИС-3
На танку ИС-3 була полiпшена система керування вогнем: тепер командир
танка мав незалежний вiд навiдника механiзм горизонтального наведення
вежi. Це зменшило час перекидання пушки на мету, виявлену командиром.
Нова установка зенiтного крупнокалиберного кулемета ДШК дозволяла вести
вогонь по лiтаках як заряджаючому, так i командировi. Командир для
спостереження користувався перископiчним приладом ТПК-1, установленим у
даху його люка. Механiк-Водiй розташовувався по осi корпуса й мав свiй
люк-лаз iз кришкою з оглядовими приладами, що вiдсувався убiк. У
силовому вiддiленнi встановлювався двигун В-11-ИС. Ходова частина й
трансмiсiя перейшли без змiн вiд ИС-2.
Важкий танк ИС-3 ( 1945-1946 гг.)
Схема бортового бронювання важкого танка ИС-3
Танк пройшов випробування наприкiнцi 1944 року й надiйшов у виробництво,
причому виробництво ИС-2 не знижувалося. Iз сiчня 1945 року вiн став
надходити у вiйська. ИС-3 був останнiм радянським танком, прийнятим на
озброєння в ходi Великоï Вiтчизняноï вiйни. Участi в
бойових дiях у Європi вiн не приймав. ИС-3, уперше показанi на
спiльному парадi союзникiв у Берлiнi в червнi 1945 року зробив сенсацiю.
Це була дiйсно видатна машина.
ИС-3 багато рокiв складався на озброєннi Радянськоï
Армiï. Наприкiнцi 50-х рокiв вiн пройшов модернiзацiю. Вага його
зрiс до 49 тонн.
Середнiй танк Т-44
З огляду на досвiд бойових дiй у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi, КБ А.А.
Морозова приступилося наприкiнцi 1943 р. до створення нового середнього
танка Т-44. У березнi наступного року в Нижньому Тагiлi виготовили
кiлька еталонних зразкiв, виробництво Т-44 було вирiшено почати на
колишньому Харкiвському заводi (наказ ГКО вiд 18 липня 1944 р.).
Середнiй танк Т-44 (1944 р.)
Предсерийний зразок середнього танка Т-44 (1944 р.) Харкiв був
звiльнений вiд окупантiв 23 серпня 1943 року й незабаром почалося
вiдновлення заводу, на який з Нижнього Тагiлу прибула група iнженерiв i
робiтникiв, верстати й iнструменти. У жовтнi 1944 року iз цехiв
харкiвського заводу, що одержав номер 75, вийшли першi танки Т-44. До
кiнця вiйни в Європi ïх було випущено 190 машин, але в
бойових дiях вони участi не прийняли. Випуск ïх припинився в 1947
роцi (усього зiбране 1823 одиницi). Т-44 розглядався як перехiдна модель
до iншого, бiльше сильному танку, над яким на овний хiд iшли роботи в
Нижньому Тагiлi. Вiд свого попередника Т-44 вiдрiзнявся компонуванням.
На ньому була здiйснена поперечна установка двигуна. Тим самим удалося,
зменшивши довжину корпуса, заощадити вага, а цю економiю звернути на
посилення броньового захисту. Удалося також збiльшити обсяг бойового
вiддiлення й полiпшити умови роботи екiпажа. Бiчнi стiнки корпуса стали
вертикальними. Товстий верхнiй лобовий аркуш, установлений пiд кутом 60
градусiв до вертикалi, був монолiтним. Механiк-Водiй мав оглядову щiлину
в лобовому аркушi, а також перископ на даху корпуса. Курсовий кулемет
жорстко змонтований праворуч. Механiк-Водiй веде з нього неприцiльний
вогонь.
Схема бронювання середнього танка Т-44
Середнiй танк Т- 44-100
Гусеничний рушiй Т-44 має iндивiдуальну торсiонну пiдвiску. Силова
передача механiчна, складається з гiтари, головного фрикцiона,
пятискоростной КП, бортових фрикцiонiв зi стрiчковими гальмами й
бортовими редукторами. За винятком гiтари й КП всi агрегати такi ж, як
на Т-34. Збереглося й основне озброєння. Полiпшено конфiгурацiю
вежi — вона стала бiльше обтiчноï.
В 1945 роцi були виготовленi два зразки танка, що одержав позначення Т-
44-100. У повнiстю змiнену вежу була встановлена 100-мм пушка Д-10Т
(боєкомплект — 36 пострiлiв). З гарматою спарений кулемет ДТ
(або ДТМ), а на даху люка заряджаючого (на даху вежi) на турелi
встановлювався зенiтний кулемет ДШК. Збережений був i курсовий кулемет.
Маса машини досягла 34 т, швидкiсть i iншi маневренi характеристики
залишилися колишнiми. Екiпаж складався iз чотирьох чоловiк. Зовнi танк
вiдрiзнявся вiд Т-44 не тiльки формою вежi, але й бортовими навiсними
6-мм екранами, що прикривали верхня частина рушiя. У цей час був уже на
виходi iз КБ танк Т-54 з таким же озброєнням, якому Т-44 уступав
по надiйностi й маневреностi i його виробництво припинили.
З 1961 року танки Т-44 проходили модернiзацiю, що полягала в замiнi
агрегатiв трансмiсiï й ходовоï частини на агрегати танка Т-54.
Зенiтного кулемета танк, що одержав позначення Т-44М, не мав. В 1963
роцi частина машин була модернiзована як командирськi . Вони
оснащувалися двома радiостанцiями, що привело до зменшення
боєкомплекту до 46 пострiлiв i зняттю курсового кулемета. Ця
машина вiдома як Т-44МК. При модернiзацiï в 1966 роцi (Т-44С) на
танк установили стабiлiзатор гармати у двох площинах. Був збiльшений
запас ходу. З 1965 року частина машин Т-44М була перероблена в
броньований тягач БТС-4.
