Слово i словоформа

У мовознавствi донинi не зясовано питання про визначення поняття слово.
Було запропоновано чимало визначень слова, однак кожне з них
задовольняє лише частково, оскiльки вiдповiдає тiльки
певному його аспекту. Унiверсального визна чення слова немає ще й
тому, що в рiзних мовах свiту слово має неоднаковий вигляд. Проте,
безперечно, слово є реальною одиницею мови i тому має
своï ознаки. Слово — це основна, визначальна лексична одиниця
мови й мовлення, найбiльш численна й масова, звiсно, якщо брати до уваги
його iндивiдуальнiсть та однора- зовiсть у використаннi. За винятком
службових слiв, кiлькiсть яких в украïнськiй мовi обмежується
200-250 одиницями, i генетичних (споконвiчних) вигукiв, що ïх не
бiльше кiлькох десяткiв, усi iншi слова в украïнськiй мовi —
сам ост iйнi. За своєю сутнiстю слова видiляються як автономнi
одиницi, сформованi iз фонем (звукiв), якi утворюють фонетнко-
фонологiчну сутнiсть слова; мають свою iндивiдуальну семан тику, або
лексичне значення: мають певну сукупнiсть граматичних значень i певну
систему граматичних форм (якщо слово морфологiчно змiнне). Кожне
повнозначне слово виступає носiєм щонайменше двох
граматичних зна чень, наприклад: слову зараз потенцiйно властиве
прислiвникове значення ознаки дiï за часом i синтаксично обставинне
значення часу; прикметникова словоформа теп лiший виступає
носiєм таких морфологiчних значень: чоловiчого роду, називного
(або знахiдного) вiдмiнка однини i значення вищого ступеня порiвняння;
iменниковi сонце характернi такi морфологiчнi значення: вiднесенiсть до
середнього роду, однинiсть (не має форми множини, змiнюється
за вiдмiнками). Морфологiчно незмiнюване слово виступає тiльки
словом в однiй формi — тiльки в одному фонетичному й
морфологiчному варiантi. Iнша рiч, змiнюване повнозначне слово, яке
завжди морфологiчно представлене певною системою словоформ, кожна з яких
у реченнi виконує якусь синтаксичну роль. Змiнне слово — це
завжди певна, чiтко визначена й диференцiйована система його словоформ.
Слово в своïх словоформах реалiзує здатнiсть сполучатися з
iншими словами, словоформами, виражаючи комплекс вiдтiнкiв думки,
стилiстичних i функцiональних можливостей його. Те, що є в словi й
у словосполученнi, зберiгається й у реченнi, але тiльки реченню
властивi ознаки принципово iншоï сутностi: предикативнiсть,
модальнiсть, iнтонацiя, смислова завершенiсть висловлення. Слова i
словоформи вiдтворюються в мовленнi; словосполучення й речення —
будуються за певними структурними схемами (зра зками). Парадигма слова
— системний ряд форм вiдмiнювання чи дiєвiдмiнювання окре
мого слова (або набiр таких форм). Конструкцiя (словосполучення,
речення) — словосполука, якiй властивi певнi гра матичнi звязки,
певна граматична будова. Член речення — це таке повнозначне слово
чи словоформа, рiдше — сполучення слiв, яке виконує в ньому
певну синтаксичну роль. Лексичне й граматичне значення члена речення
завжди перебуваклъ у конкретному реченнi в певних вiдношеннях iз
лексичним i граматичними значеннями iнших членiв речення. Термiн член
речення поза конкретним реченням — це тiльки своєрiдне
наукове поняття. Кожен iз членiв речення регулярно, закономiрно
ототожнюється тiльки в реченнi, тiльки в реченнi заявляє про
свою сутнiсть, синтаксичну неповторнiсть. Структура речень
формується зi слiв i словоформ, якi є будiвельним
матерiалом, а отже, i членами речення. Мiнiмальний обсяг речення —
одне повнозначне слово, подекуди (з деякою умовнiстю) це може бути i
службове слово. Порiвняйте, на приклад: — У нас тут курiнь…
Курiнь? (. Гуцало); — Прослухаємо текст iз музикою? —
Без (Розмовне).