Слово i словоформа

У мовознавствi донинi не зясовано питання про визначення поняття слово. Було запропоновано чимало визначень слова, однак кожне з них задовольняє лише частково, оскiльки вiдповiдає тiльки певному його аспекту. Унiверсального визна чення слова немає ще й тому, що в рiзних мовах свiту слово має неоднаковий вигляд. Проте, безперечно, слово є реальною одиницею мови i тому має своï ознаки. Слово — це основна, визначальна лексична одиниця мови й мовлення, найбiльш численна й масова, звiсно, якщо брати до уваги його iндивiдуальнiсть та однора- зовiсть у використаннi. За винятком службових слiв, кiлькiсть яких в украïнськiй мовi обмежується 200-250 одиницями, i генетичних (споконвiчних) вигукiв, що ïх не бiльше кiлькох десяткiв, усi iншi слова в украïнськiй мовi — сам ост iйнi. За своєю сутнiстю слова видiляються як автономнi одиницi, сформованi iз фонем (звукiв), якi утворюють фонетнко- фонологiчну сутнiсть слова; мають свою iндивiдуальну семан тику, або лексичне значення: мають певну сукупнiсть граматичних значень i певну систему граматичних форм (якщо слово морфологiчно змiнне). Кожне повнозначне слово виступає носiєм щонайменше двох граматичних зна чень, наприклад: слову зараз потенцiйно властиве прислiвникове значення ознаки дiï за часом i синтаксично обставинне значення часу; прикметникова словоформа теп лiший виступає носiєм таких морфологiчних значень: чоловiчого роду, називного (або знахiдного) вiдмiнка однини i значення вищого ступеня порiвняння; iменниковi сонце характернi такi морфологiчнi значення: вiднесенiсть до середнього роду, однинiсть (не має форми множини, змiнюється за вiдмiнками). Морфологiчно незмiнюване слово виступає тiльки словом в однiй формi — тiльки в одному фонетичному й морфологiчному варiантi. Iнша рiч, змiнюване повнозначне слово, яке завжди морфологiчно представлене певною системою словоформ, кожна з яких у реченнi виконує якусь синтаксичну роль. Змiнне слово — це завжди певна, чiтко визначена й диференцiйована система його словоформ. Слово в своïх словоформах реалiзує здатнiсть сполучатися з iншими словами, словоформами, виражаючи комплекс вiдтiнкiв думки, стилiстичних i функцiональних можливостей його. Те, що є в словi й у словосполученнi, зберiгається й у реченнi, але тiльки реченню властивi ознаки принципово iншоï сутностi: предикативнiсть, модальнiсть, iнтонацiя, смислова завершенiсть висловлення. Слова i словоформи вiдтворюються в мовленнi; словосполучення й речення — будуються за певними структурними схемами (зра зками). Парадигма слова — системний ряд форм вiдмiнювання чи дiєвiдмiнювання окре мого слова (або набiр таких форм). Конструкцiя (словосполучення, речення) — словосполука, якiй властивi певнi гра матичнi звязки, певна граматична будова. Член речення — це таке повнозначне слово чи словоформа, рiдше — сполучення слiв, яке виконує в ньому певну синтаксичну роль. Лексичне й граматичне значення члена речення завжди перебуваклъ у конкретному реченнi в певних вiдношеннях iз лексичним i граматичними значеннями iнших членiв речення. Термiн член речення поза конкретним реченням — це тiльки своєрiдне наукове поняття. Кожен iз членiв речення регулярно, закономiрно ототожнюється тiльки в реченнi, тiльки в реченнi заявляє про свою сутнiсть, синтаксичну неповторнiсть. Структура речень формується зi слiв i словоформ, якi є будiвельним матерiалом, а отже, i членами речення. Мiнiмальний обсяг речення — одне повнозначне слово, подекуди (з деякою умовнiстю) це може бути i службове слово. Порiвняйте, на приклад: — У нас тут курiнь… Курiнь? (. Гуцало); — Прослухаємо текст iз музикою? — Без (Розмовне).