Синкретизм у системi членiв речення

Досить часто синкретизм простежується в системi членiв речення, що
також спри чиняється до двозначностi ïхньоï
iнтерпретацiï, трактування. З цiєï причини дехто iз
синтаксистiв схиляється до заперечення самоï наявностi саме
другорядних членiв речення, якi, окрiм iншого, далеко не завжди можуть
бути виявленi з допомогою iнди вiдуалiзованих, тiльки таких, а не iнших
запитань. До того ж, i це найбiльш суттєво, в низцi випадкiв якесь
слово або сполучення слiв може трактуватись неоднозначно,
неодночленореченнєво, а двозначно, допускаючи — з бiльшою чи
меншою вмотиво ванiстю — вiднесення якогось елемента речення
одразу до двох членiв речення. Розглянемо кiлька випадкiв синкретизму в
синтаксисi членiв речення. Наприклад, стосовно синтаксичноï
функцiï iнфiнiтива в реченнi: В iд цього шуму хлопець втратив
здатнiсть розмiрковувати. Якщо сполучення слiв втратив здатнiсть уживати
як синонiм до перестав, то всi три слова втратив здатнiсть
розмiрковувати слiд розглядати як ускладнений складений дiєслiвний
присудок; якщо ж дiєслово втратив вважати простим присудком, то
вiдповiдно додатком виявиться iменник здатнiсть, а неузгодженим
означенням до нього — розмiр ковувати. Iншi приклади синтаксичного
синкретизму на рiвнi членiв речення. Порiвняймо: На полонинi багато
гiрських квiт iв i Н а яблунi з явився перш ий цвiт. До члена речення на
полонинi цiлком природним видається запитання д е ? Це
зумовлюється лексичним значенням iменника полонина, який
поєднує в собi певне предметне зна чення, взагалi характерне
для iменника як частини мови, i значення певного простору. Словоформа
мiсцевого вiдмiнка на полонинi — це обставина мiсця. Яким же
членом речення виступає на яблунi? Це також обставина мiсця, на
вiдмiну вiд iменника полонина iменник яблуня означає предмет,
якому властивий малообємний вияв у просторi. Тому до члена речення
на яблунi логiчно поставити питання н а чому?- при цiлком можливому й
питаннi д е ? Або: Ваза з квiт ами ст оïт ь на вiкнi: ваза (яка?) з
квiтами — неузгоджене означення; стоïть (на чому? де?) на
вiкнi - 372 Синтаксис як роздiл граматики обставина мiсця. Поïхав
(куди?) до озера — обставина, оскiльки присудок поïхав
означає дiю, яка реалiзується в певному напрямi, i Пiд
‘ïхав (до ч о г о ?) до озера - дiєслово означає
однократну, результативну дiю з наближенням ïï до певного
обєкта - озера. Або: Дитина простягнула руки (до ч о г о ?) до
iграшки — додаток. Певну складнiсть становлять також випадки
розмежування обставин i додаткiв, виражених орудним вiдмiнком,
наприклад: Я знайомий i з кайлом, i з перам, i з багнетом (В. Сосюра)
— безсумнiвнi додатки, знайомий (з ч и м ?) i Буду ниву жать i
солдатом стояти бiля серця твого, Батькiвщино моя (В. Сосюра) —
стояти (я к ?) солдатом обставина способу дiï (як солдат, по-
солдатському); Зеленими ланами Приднiпров я йшли на захiд полки. —
Йшли (д е ?) ланами — обставина мiсця, ланами (якими?) Приднiпров
‘я — неузгоджене означення.