Стилiстика i ïï пiдроздiли

Стилiстика як особлива галузь i система знань про мову має такi
основнi пiдроздiли:
загальна теорiя i практика функцiонування мови;
вчення про стилi, жанри i форми мови;
вчення про функцiï всiх одиниць мови фонем (звукiв), морфем, слiв у
складi речень, речень будь-якоï структури, еквiвалентiв речення i
тексту в його найрiзноманiтнiших формах; вчення про емоцiйно-експресив-
нi засоби мови, ïх стилiстичнi функцiï; вчення про такi комунiкативно-
стилiстичнi якостi мовлення, як його нормативнiсть, точнiсть,
логiчнiсть, образнiсть i т. iн.
Певною мiрою поширилась думка, нiби окремим роздiлом стилiстики є
також вчення про мовну й мовленнєву синонiмiю, синонiмiку , яка
начебто становить центральну проблему стилiстики. Таке розумiння
внутрiшнього подiлу стилiстики, виокремлення в нiй ще одного роздiлу
небезпiдставне, але, мабуть, недоцiльне, бо йдеться не про щось зовсiм
iнше в стилiстицi, а лише про функцiï окремого рiзновиду мовних
одиниць (щоправда, дуже поширених) про синонiмiю, синонiми як про одне з
найбiльших багатств мови.
Користування мовною синонiмiєю суттєво залежить вiд
спроможностi мовця дiбрати в конкретнiй ситуацiï мовлення
найдоцiльнiший з усiх поглядiв синонiм. Це, крiм iншого, дає змогу
висловлюватись варiантно, тобто синонiмiчно, отже, i найдоцiльнiше,
найдоречнiше з погляду стилiстичного. Наприклад, в одних випадках про
текучу воду скажуть, що вона тече, в iнших пливе, плине, упливає,
бiжить, котиться, протiкає, мчить, мчиться, лине, ллє,
струмить, струмує, струменiє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить,
гуркає, гуркотить i т. iн.
Умотивованим видається вбачати в мовнiй синонiмiï не
центральну проблему стилiстики, а тiльки одну з таких проблем, одну з
основ стилiстичноï культури мовлення.
Матерiал мови рiзнобiчний: звуки, фонеми, морфеми, слова (ïх
лексичнi значення i граматичнi форми), словосполучення, члени речення,
речення та iн. Сутнiсть цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова i
ïх стилiстика. Цiлком виправдано вести мову про стилiстеми-фонеми,
про стилiстеми-морфеми, стилiстеми-слова, стилiстеми-речення i т. iн.
Вiдповiдно розрiзняють i типи стилiстики: фонетична стилiстика ( ф оно с
тилiс тик а) , морфемно-словотвiрна стилiстика, морфологiчна i т. iн.
Назви стилiстик рiзних типiв цiлком умотивованi, бо ïм вiдповiдають
певнi конкретнi мовнi реалiï, одиницi. З усiх рiзновидiв стилiстики
i витворилася стилiстика як окрема галузь лiнгвiстики, навчальна
дисциплiна, обєктом якоï є комплекс функцiй усiх мовних
одиниць.
Термiном стилiстика можна позначати й iнший подiл мови на ïï
рiзновиди, кожному з яких властивий окремий обєкт вивчення.
Наприклад, росiйський мовознавець Вiктор Виноградов (18951969)
розрiзняє три рiзнi кола дослiджень у стилiстицi:
1) стилiстику мови як систему систем , або структурну стилiстику. Вона
вивчає функцiональнi стилi мови (розмовний, науково- дiловий та
iн.);
2) стилiстику мовлення.У нiй дослiджують семантичнi, експресивно-
стилiстичнi особливостi мовлення в його уснiй i писемнiй формах (виступи-
диспути, виступи на конференцiях, нарадах, лекцiï,
консультацiï, доповiдi, бесiди i т. iн.; передовi статтi,
науковi рецензiï, вiтальнi адреси тощо);
3) стилiстику художньоï лiтератури. Вона, зокрема, вивчає:
специфiчнi особливостi стилю певного лiтературного напряму (класицизму,
романтизму, реалiзму та iн.);
iндивiдуальний стиль письменника чи навiть окремого художнього твору.
Один iз лiнгвiстiв-стилiстiв свiтового рангу французький учений Шарль
Баллi (18651947) розрiзняв:
загальну стилiстику, яка займається стилiстичними проблемами
мовноï дiяльностi взагалi, мiстить рекомендацiï, котрi
однаково застосовнi до всiх мов;
часткову стилiстику, тобто стилiстику окремоï мови;
iндивiдуальну стилiстику , якою передбачається аналiз мовлення
окремоï особи за його (мовлення) найбiльш визначальними рисами i за
найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй.
Теорiя i практика найумотивованiшого, найдоцiльнiшого користування мовою
за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй становить обєкт i
предмет лiнвiс- тичноï стилiстики.
Особливим рiзновидом стилiстики є лiтературознавча стилiстика. У
нiй коментуються тi мовнi особливостi художнiх творiв, якими
формується ïх своєрiднiсть i без яких немає
художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвостi. В
центрi уваги лiтературознавчоï стилiстики перебувають такi явища:
тропеïчне вживання слiв, синонiмiка, ритмiка художнього вислову,
мовленнєва iндивiдуальнiсть персонажiв, iншi визначальнi
стилiстичнi ознаки художнього твору.
Лiнгвiстична i лiтературознавча стилiстики презентують собою фiлологiчну
стилiстику.
Виокремлюють також iсторичну стилiстику, синхронну, стилiстику
науковоï мови та iн. Кожнiй iз них властивi окремi й особливi
стилiстичнi норми мови, дотримання яких передбачає використання
кожноï мовноï одиницi з тiєю стилiстичною
функцiєю, яка ïй насправдi властива i яка витворилась
колективною мовленнєвою практикою.
Стилiстику однiєï мови завжди можна порiвняти iз стилiстикою
iншоï. Тому iснують порiвняльна i зiставна стилiстики, якi важливi
для вивчення iноземних мов, для теорiï i практики перекладiв з
однiєï мови на iншу.
Кожен iз мовцiв у рiзному обсязi i з неоднаковою своєрiднiстю
демонструє iндивiдуальну мовленнєву стилiстику, чим теж
вирiзняється з-помiж усiх iнших носiïв певноï
конкретноï мови, бо мовлення є однiєю з
найсуттєвiших особливостей i виявом Я особистостi.