Стилiстика i ïï пiдроздiли

Стилiстика як особлива галузь i система знань про мову має такi основнi пiдроздiли:
загальна теорiя i практика функцiонування мови;
вчення про стилi, жанри i форми мови;
вчення про функцiï всiх одиниць мови фонем (звукiв), морфем, слiв у складi речень, речень будь-якоï структури, еквiвалентiв речення i тексту в його найрiзноманiтнiших формах; вчення про емоцiйно-експресив- нi засоби мови, ïх стилiстичнi функцiï; вчення про такi комунiкативно- стилiстичнi якостi мовлення, як його нормативнiсть, точнiсть, логiчнiсть, образнiсть i т. iн.
Певною мiрою поширилась думка, нiби окремим роздiлом стилiстики є також вчення про мовну й мовленнєву синонiмiю, синонiмiку , яка начебто становить центральну проблему стилiстики. Таке розумiння внутрiшнього подiлу стилiстики, виокремлення в нiй ще одного роздiлу небезпiдставне, але, мабуть, недоцiльне, бо йдеться не про щось зовсiм iнше в стилiстицi, а лише про функцiï окремого рiзновиду мовних одиниць (щоправда, дуже поширених) про синонiмiю, синонiми як про одне з найбiльших багатств мови.
Користування мовною синонiмiєю суттєво залежить вiд спроможностi мовця дiбрати в конкретнiй ситуацiï мовлення найдоцiльнiший з усiх поглядiв синонiм. Це, крiм iншого, дає змогу висловлюватись варiантно, тобто синонiмiчно, отже, i найдоцiльнiше, найдоречнiше з погляду стилiстичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в iнших пливе, плине, упливає, бiжить, котиться, протiкає, мчить, мчиться, лине, ллє, струмить, струмує, струменiє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить, гуркає, гуркотить i т. iн.
Умотивованим видається вбачати в мовнiй синонiмiï не центральну проблему стилiстики, а тiльки одну з таких проблем, одну з основ стилiстичноï культури мовлення.
Матерiал мови рiзнобiчний: звуки, фонеми, морфеми, слова (ïх лексичнi значення i граматичнi форми), словосполучення, члени речення, речення та iн. Сутнiсть цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова i ïх стилiстика. Цiлком виправдано вести мову про стилiстеми-фонеми, про стилiстеми-морфеми, стилiстеми-слова, стилiстеми-речення i т. iн. Вiдповiдно розрiзняють i типи стилiстики: фонетична стилiстика ( ф оно с тилiс тик а) , морфемно-словотвiрна стилiстика, морфологiчна i т. iн.
Назви стилiстик рiзних типiв цiлком умотивованi, бо ïм вiдповiдають певнi конкретнi мовнi реалiï, одиницi. З усiх рiзновидiв стилiстики i витворилася стилiстика як окрема галузь лiнгвiстики, навчальна дисциплiна, обєктом якоï є комплекс функцiй усiх мовних одиниць.
Термiном стилiстика можна позначати й iнший подiл мови на ïï рiзновиди, кожному з яких властивий окремий обєкт вивчення. Наприклад, росiйський мовознавець Вiктор Виноградов (18951969) розрiзняє три рiзнi кола дослiджень у стилiстицi:
1) стилiстику мови як систему систем , або структурну стилiстику. Вона
      вивчає функцiональнi стилi мови (розмовний, науково- дiловий та
      iн.);
2) стилiстику мовлення.У нiй дослiджують семантичнi, експресивно-
      стилiстичнi особливостi мовлення в його уснiй i писемнiй формах (виступи-
      диспути, виступи на конференцiях, нарадах, лекцiï,
      консультацiï, доповiдi, бесiди i т. iн.; передовi статтi,
      науковi рецензiï, вiтальнi адреси тощо);
3) стилiстику художньоï лiтератури. Вона, зокрема, вивчає:
специфiчнi особливостi стилю певного лiтературного напряму (класицизму, романтизму, реалiзму та iн.);
iндивiдуальний стиль письменника чи навiть окремого художнього твору.
Один iз лiнгвiстiв-стилiстiв свiтового рангу французький учений Шарль Баллi (18651947) розрiзняв:
загальну стилiстику, яка займається стилiстичними проблемами мовноï дiяльностi взагалi, мiстить рекомендацiï, котрi однаково застосовнi до всiх мов;
часткову стилiстику, тобто стилiстику окремоï мови;
iндивiдуальну стилiстику , якою передбачається аналiз мовлення окремоï особи за його (мовлення) найбiльш визначальними рисами i за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй.
Теорiя i практика найумотивованiшого, найдоцiльнiшого користування мовою за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй становить обєкт i предмет лiнвiс- тичноï стилiстики.
Особливим рiзновидом стилiстики є лiтературознавча стилiстика. У нiй коментуються тi мовнi особливостi художнiх творiв, якими формується ïх своєрiднiсть i без яких немає художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвостi. В центрi уваги лiтературознавчоï стилiстики перебувають такi явища: тропеïчне вживання слiв, синонiмiка, ритмiка художнього вислову, мовленнєва iндивiдуальнiсть персонажiв, iншi визначальнi стилiстичнi ознаки художнього твору.
Лiнгвiстична i лiтературознавча стилiстики презентують собою фiлологiчну стилiстику.
Виокремлюють також iсторичну стилiстику, синхронну, стилiстику науковоï мови та iн. Кожнiй iз них властивi окремi й особливi стилiстичнi норми мови, дотримання яких передбачає використання кожноï мовноï одиницi з тiєю стилiстичною функцiєю, яка ïй насправдi властива i яка витворилась колективною мовленнєвою практикою.
Стилiстику однiєï мови завжди можна порiвняти iз стилiстикою iншоï. Тому iснують порiвняльна i зiставна стилiстики, якi важливi для вивчення iноземних мов, для теорiï i практики перекладiв з однiєï мови на iншу.
Кожен iз мовцiв у рiзному обсязi i з неоднаковою своєрiднiстю демонструє iндивiдуальну мовленнєву стилiстику, чим теж вирiзняється з-помiж усiх iнших носiïв певноï конкретноï мови, бо мовлення є однiєю з найсуттєвiших особливостей i виявом Я особистостi.