Стилiстика iнфiнiтивних речень

В усiх стилях i в обох формах мови уснiй i писемнiй за багатьох
мовленнєвих ситуацiй використовуй ються речення iнфiнiтивнi, по-
своєрiдному близькi до речень безособових.
Iнфiнiтивними називають односкладнi речення, якi мають синтаксично
незалежний iнфiнiтив у ролi головного члена: Тiльки зирнути, радо
заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський); Мовчать!
Взяти ïх офiцери вiдтiсняють солдатiв у куток (О. Довженко).
Iнфiнiтивнi речення, на вiдмiну вiд безособових речень, не допускають
вставлення до своєï структури модальних слiв (не) треба, (не)
можна, (не) варто i под., пор.: I вам, мамо, вчитися треба (М. Кулiш);
Коли б ще лиха собi не напитав, бо на кордонi не вiльно стрiляти (М.
Коцюбинський) обидва речення безособовi iз залежним вiд модального слова
iнфiнiтивом; Бути у нас субтропiкам чи не бути? (О. Гончар); Хiба ж
менi, мамо, цiлий вiк у чотирьох стiнах сидiти i свiту Божого не бачити?
(Панас Мирний) iнфiнiтив в обох реченнях синтаксично незалежний,
модального слова в них немає, його введення до складу речення не
допускається змiстом речення. Отже, це iнфiнiтивнi речення.
Трапляються й промiжнi випадки, коли вставлення модального сАова
можливе, але вiд цього змiнюється ко- мунiкативно-
стïiлiстична сутнiсть конструкцiï, пор.: Зняти головнi убори!
(О. Гончар) речення iнфiнiтивне, спонукально-наказове i Треба зняти
головнi убори. речення безособове, розповiдне.
За синтаксичним оформленням головного члена, а на цiй структурнiй основi
також i за стилiстичною функцiєю, iнфiнiтивнi речення подiляють на
двi групи: без частки би (б) iз часткою би (б).
. Iнфiнiтивнi речення без частки би (б). Вони найбiльш частотнi й
стилiстично рiзноманiтнi:
мають значення необхiдностi дiï-стану, ïï неминучостi,
невiдворотностi, неможливостi i под.: Бути Києву мiстом зразковим;
Анi пiти тобi, анi погуляти, анi чого забажати (Марко Вовчок);
iнфiнiтивнi речення спонукальнi: виражають наказ, прохання, пораду,
побажання або заклик що-не- будь зробити чи не робити: Патрони берегти!
Стрiляти лише по цiлi i напевне (I. Пiдсуха); Стояти тут! Нема шляхiв
назад (М. Бажан); Жити й працювати по-сучасному!;
iнфiнiтивнi речення iз значенням недоцiльностi дiï, ïï
зайвостi, недоречностi: Чим же було тут захоплюватись?;
iнфiнiтивнi речення, якими виражається сумнiв у доцiльностi
дiï, нерiшучiсть, непевнiсть, вагання: Хiба пiти самому в хату? (I.
Тобiлевич).
1. Iнфiнiтивнi речення з часткою би (б). Цими реченнями
виражається:
дiя бажана чи небажана: Вiдпочити б трохи, дух перевести (М. Стельмах);
побоювання або застереження з приводу здiйснення чи нездiйснення
певноï дiï: Тiльки б не програти змагання;
оцiнка певних дiй спiврозмовника: Тобi б не бригадою командувати, а банно-
пральним загоном (О. Довженко);
постiйна або часта схильнiсть особи (осiб) до певноï дiï-
вчинку: Вам тiльки б смiятись (М. Стельмах).
Стилiстика iнфiнiтивних речень досить розгалужена. Немалою мiрою це
пояснюється семантико-струк- турною своєрiднiстю ïх
структури, властивою цим реченням спонукальною чи питальною модальнiстю,
через що моделi iнфiнiтивних речень нерiдко використовуються з навчально-
виховною метою: Сидiти тихо!; Слухати уважно!; Переписати!; Розвязати!
та iн. або в державно-управлiнськiй сферi: Зобовязати!..; Виконати!., та
iн.
Отже, iнфiнiтивнi односкладнi речення (в шкiльному курсi мови ïх
вважають рiзновидом безособових речень) позначенi своєрiдною
структурою, семантичною сутнiстю, а на цiй основi також i неповторними,
суто iндивiдуальними комунiкативно-стилiстичними функцiями.