Стилiстичнi особливостi загальних i власних iменникiв
Спiлкування мiж людьми вiдбувається переважно внаслiдок
використання загальних назв, якi ста-, новлять узагальненi найменування
предметiв (предметом у граматицi прийнято називати все те, до чого майже
в усiх випадках можна поставити запитання хто? або що?). Отже, загальнi
iменники це назви людей, тварин, речей, явищ, подiй тощо: поет, брат,
олень,. сонце, будинок, озеро, райдуга, свято. Загальнi iменники, як
правило, найважливiшi i семантично, i стилiстично (функцiонально) в
мовленнi кожного мовця.
Активно використовуються в усiх стилях мови i власнi назви прiзвища,
iмена, iмена по-батьковi. Нинi в свiтi майже 6 мiльярдiв людей, i кожна
людина має iмя та iншi власнi назви свого Я, якими
персонiфiкується, своєрiдно вирiзняється з-помiж усiх
iнших. Нерiдко тим самим iменем, прiзвищем називають велику кiлькiсть
осiб. У власних iменах украïнцiв з особливою виразнiстю подекуди
проступає ïхня нацiональна належнiсть саме до
украïнського народу з його
особливою нацiональною ментальнiстю, iнтелектом.
Власнi назви украïнцiв нiяк не вiдтворюють ïхньоï
сутностi: рис характеру, темпераменту, уподобань, професiï i под.,
але якщо когось називають, наприклад, Яковом, то це означає, що
йдеться про особу чоловiчоï статi.
На власнiй мовнiй основi упродовж усiєï украïнськоï
iсторiï сформувалась система власних назв (iмен i прiзвищ)
украïнцiв: Ждан, Неждан, Нечай, Третяк, Буян, Зима, Береза, Лев,
Орел, Сокiл; Горе, Захворiй, Непийво- да; Мирослав, Радослав, Володимир,
Всеволод, Рати- бор, Златослава, Зореслава, Мирослава та iн. Однак у
мовленнi переважають iмена iншомовнi, засвоєнi в рiзнi часи
переважно з давньогрецькоï i латинськоï мов, частково з
давньоєврейськоï та iн.: Iван, Олексiй, Михайло, Григорiй,
Петро, Федiр, Ганна, Олена, Катерина, Марiя та iн. Деякi з них на
украïнському мовному ґрунтi набули специфiчно
украïнського звукового оформлення: Алла i Алiна, Ганна й Анна,
Наталiя i Наталя i т. iн. Активно в украïнськiй мовi вживаються й
такi славетнi в свiтовiй iсторiï прiзвища, як Гомер, Данте,
Шекспiр, Сервантес, Гете, Пушкiн, Шевченко та iн.
В усно-розмовному мовленнi власними iменами узагальнено називають
(подекуди з iронiєю) осiб, якi наслiдують у чомусь iнших: Щось
немає серед наших поетiв нi Шевченкiв, нi Лесь Украïнок. Не
зродились поки що, хоча є в нас Лiна Костенко (3 газети).
Iз стилiстичною метою використовують назви Гiт- лер, Сталiн, Дон Кiхот,
Гобсек, Собакевич та iн. На знак неповаги чи презирства ïх пишуть з
малоï лiтери: гiтлери, Сталiни; гобсеки, дон кiхоти тощо.
Використання власних iменникiв нерiдко вiдображає певнi
реалiï, факти нацiональноï або всесвiтньоï iсторiï.
Наприклад, у 20-тi роки XX ст. були поширеними екстравагантнi, полiтично
зорiєнтованi iмена: Кармiя (вiд рос. Красная Армия), Кiм (вiд
Комунiстичний Iнтернацiонал молодi) i под. Стилiстично недоречними
(особливо у вимiрах сучасного сприймання) були б такi власнi назви, як
Матильда Iванiвна, Венедикт Йосипович, Вiлофор Степанович та iн. Вони
сприймаються гумористично чи навiть саркастично.
Основою стилiстики власних назв значною мiрою слугує ïх
розгорнута варiантнiсть. Наприклад, у Закарпаттi виявлено 70 варiантiв
iменi Ганна, серед них є i мiсцевi, дiалектнi: Аннуца, Анда,
Анцина, Аньча, Гани- зя, Ганiшка, Ганьча, Низя, Онизя, Онища та iн.
Кiлькiсть iмен, прiзвищ зростає, вiдображаючи динамiку життя,
змiни в ньому, появу нових соцiальних уподобань i особистих смакiв. З
позицiй власне стилiстичних у використаннi власних iмен людей повиннi
гармонiйно узгоджуватись i традицiя, i паростки нового в свiдомостi й
почуттєвiй сферi украïнського народу. Тiльки за
цiєï умови є можливим дотримання належноï етики й
естетики слова-iменi, досягнення його гармонiйноï спiвзвучностi з
украïнською мовленнєвою традицiєю, розумово-
почуттєвими уподобаннями украïнцiв.
