Стилiстичнi функцiï антонiмiв

Антонiмiя (протилежнiсть) слiв формується протилежнiстю ïх
лексичного значення.
Антонiми (грец. anti проти i onyma iмя) пари слiв, якi семантично
протилежнi одне одному.
Антонiми належать до тiєï ж самоï частини мови,
становлять замкнене попарне обєднання слiв: життя смерть,
чоловiчий жiночий, говорити мовчати, завжди нiколи. Це лексичнi
рiзнокореневi антонiми, тобто слова iншого звукового складу i з
протилежною семантикою. Менш типовi однокоре- невi (лексико-граматичнi,
словотвiрнi) антонiми-, логiчний алогiчний, iнiцiативний
безiнiцiативний, мобiлiзацiя демобiлiзацiя, надiя безнадiя.
Слова з не виступають антонiмами лише тодi, коли з цим префiксом вони
набувають нового, протилежного значення: воля неволя, друг недруг. Парнi
слова бiлий небiлий, холодно нехолодно не є антонiмами: першим
словом позначається наявнiсть певноï ознаки, а другим
заперечується.
Слова-антонiми, як i майже всi iншi повнозначнi слова, бувають
полiсемантичними (багатозначними). В антонiмiчну пару таке слово входить
iз якимсь одним лексичним значенням. Унаслiдок цього утворюються
найрiзноманiтнiшi за своєю семантикою сполучення слiв: свiжий хлiб
черствий хлiб (антонiмiчнi словосполучення), але: свiжий вiтер
(холодний) теплий вiтер; свiжий огiрок (не пiдданий обробцi) солоний
огiрок; свiжий погляд (оригiнальний) i застарiлий погляд не антонiми, бо
протилежного значення в цих поєднаннях слiв немає, в усякому
разi воно маловиразне.
Антонiмiчний ряд слiв формується лише тодi, коли обидва слова
(антонiми), будучи повнiстю семантично протилежними, все ж мають якусь
спiльнiсть, бо вказують:
на наявнiсть або вiдсутнiсть певноï ознаки: розквiт занепад,
веселий сумний, мовний позамовний, народний антинародний;
на початок дiï або стану чи ïх припинення: увiмкнути
(електоролампочку) вимкнути, заснути прокинутись, зацвiсти вiдцвiсти,
зайти вийти;
на бiльший чи менший вияв ознаки (бiльше менше): далекий близький,
великий малий, широкий вузький, спека мороз, ускладнювати полегшувати,
пiзно рано;
на вiк: молодий старий, сучасний минулий;
на простiр: пiвнiч пiвдень, схiд захiд, лiвий правий, широта довгота,
горизонтальний вертикальний;
на смаковi вiдчуття: солодкий гiркий, свiжий сухий;
на стать: чоловiк жiнка, батько мати, хлопець дiвчина, спiвак спiвачка;
на iнтелектуальнi, морально-етичнi й естетичнi властивостi особи:
розумний дурний, щедрий скупий, дружнiй ворожий, жорстокий нiжний,
любити ненавидiти.
Найбiльше антонiмiв серед iменникiв (початок кiнець, радiсть горе),
прикметникiв (гострий тупий), дiєслiв (нагрiвати охолоджувати).
Зовсiм мало антонiмiв серед займенникiв (всi нiхто, всякий нiякий) i
прийменникiв (вiд до, пiд над).
Антонiмами не бувають:
власнi iменники: Микола, Олена, Львiв, Украïна та iн.;
iменники, що позначають конкретнi предмети: стiл, вiкно, рука, сталь,
море, вино та iн.;
усi числiвники: один, девять, пятсот та iн.;
бiльшiсть займенникiв: я, вiн, цей тощо;
галузевi (мовознавчi, хiмiчнi тощо) термiни, серед них i
вузькоспецiальнi: фонема, афiкс, сполучник, розчин i т. iн.;
прикметники: голубий, зелений, червоний, материн та iн.;
дiєслова: копати, читати, майструвати тощо.
Окрему групу становлять контекстуальнi
антонiми. Наприклад, тiльки в певних реченнях
слова чорний тендiтний, землянка хата можуть тлумачитись як антонiми: У
мужички руки чорнi, в панi рученьки тендiтнi; В мужика землянка вогка, в
пана хата на помостi (Леся Украïнка).
Антонiми належать до важливих i оригiнальних художньо-зображувальних
засобiв мови. ïх стилiстичнi функцiï широкi, розгалуженi.
Антонiмами формується антитеза мовний зворот, вислiв, у якому
рiзко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведiнки особи
тощо з метою посилення враження вiд мовленого сказаного чи написаного.
Тому антонiми широко використовуються в художньому, науковому,
публiцистичному та iнших стилях мови; зовсiм обмежено вдаються до них в
оцiфiцiйно-дiловому мовленнi, а також i в народнiй творчостi: I любов, i
гнiв у тому гомонi морськiм (М. Рильський); Навiть трудно розказати, що
за лихо стало в краю люди мучились, як в пеклi, пан втiшався, мов у раю.
Пан гуляв у себе в замку, у ярмi стогнали люди (Леся Украïнка);
Брехня стоïть на однiй нозi, а правда на двох (Нар. творчiсть).
Отже, антонiми становлять досить численну групу лексем семантично
контрастних, протилежних, водночас широко вживаних i стилiстично
виразних, здебiльшого наснажених очевидною емоцiйнiстю.