Стилiстика прийменникiв

Службовi слова, якi в поєднаннi з повнозначними словами виражають
залежнiсть ïх вiд iнших слiв у реченнi або в словосполученнi,
називаються прийменниками. Вони використовуються для вираження
найрiзноманiтнiших вiдношень мiж синтаксично незалежним i залежним
словом у реченнi або в словосполученнi. Прийменники вживаються тiльки з
непрямими вiдмiнками iменних слiв.
Прийменники в украïнськiй мовi здебiльшого розподiляють на такi
групи:
первиннi простi прийменники. У рiзних фонетичних варiантах з урахуванням
властивих ïм функцiй таких прийменникiв бiльше, нiж 50: без, у
(в),вiд, для, мiж, ради, серед, к(iк),у (в), о, на, над, через, з(iз,
зi), пiд та iн;
первиннi складенi прийменники. У цiй групi 35 38 слiв: задля, з-за, з-
пiд, з-посеред, промiж, щодо та iн.;
вториннi простi прийменники. ïх у мовi понад 80: вглиб, вздовж,
близько, довкола, замiсть, зсередини, кругом, мимо, наперед, обабiч,
оддалiк, опрiч, опiсля, попереду, посерединi, праворуч, поряд, стосовно,
шляхом, вслiд, всупереч, назустрiч, наперерiз та iн.;
вториннi складенi прийменники. Вони утворюють найчисельнiшу групу бiльше
100 слiв: в iмя, за винятком, за рахунок, з боку, на випадок, на адресу,
на основi, на зразок, на кшталт, у бiк, у душу, в напрямi, у планi, в
галузi, в рамках, поза межами, близько вiд, незалежно вiд, подiбно до,
стосовно до, починаючи з, праворуч вiд, у напрямi, на шляху до, на (у)
противагу, зважаючи, незважаючи на, у вiдповiдь на, з огляду на,
вслiд(слiдом) за, нарiвнi з, паралельно з, поруч, у згодi з, у
спiвдружностi з та iн.
Кiлькiсть вторинних прийменникiв приблизна, розподiл ïх дещо
сумнiвний, хоча вiн простежується i в словниках: наприклад, слово
близько (див. СУМ) у реченнi Близько лiкоть, та не вкусиш (Номис)
виступає прислiвником, а в реченнi Рад був [Андрiй] жити близько
батька… (I. Франко) це ж слово вживається як синонiм до
бiля, коло (набуває функцiï прийменника при родовому вiдмiнку
iменника), а також: жити при батьковi.
Прийменник, будучи службовим словом, виражає певну низку
семантичних i стилiстичних вiдношень мiж повнозначними словами,
семантично скрiплює ïх синтаксично-пiдрядним звязком. Отже,
значення прийменникiв релятивне (вiдносне), його сутнiсть полягає
у вираженнi прийменником певних семантичних ”вiдношень мiж повнозначними
словами.
Прийменники, вступаючи у рiзнi вiдношення, звязки iз повнозначними
словами, разом з ними виражають семантико-синтаксичнi значення,
стилiстичнi функцiï, використовуються багатозначно: звернувся до
друзiв (обєктне значення), поïхав до мiста (значення мiсця),
вставав до зорi (значення часу), нагрiв до двадцяти градусiв (значення
мiри i ступеня). У складi речення iменник iз прийменником до
виступає обставиною (працював до ночi), додатком (пiдiйшов до
нього); зрiдка прийменник входить до складу головного члена речення
(Брат iз сестрою [пiдмет] поводилися ввiчливо).
Прийменникам властива значна динамiка розвитку, ïх стає
дедалi бiльше внаслiдок зневиразнення й ослаблення значення деяких
повнозначних слiв, переважно iменникiв i прислiвникiв, якi все частiше
використовуються iз службовою функцiєю.
Кожен прийменник якоюсь мiрою фонетично й стилiстично особливий, зовсiм
адекватно не може бути замiнений iншим. Особливо значеннєвi
стилiстично вториннi складенi прийменники, якi подекуди репрезентують
собою дещо архаïчне у мовi або мають публiцистичний чи виразно
книжний, нерозмовно-побуто- вий вiдтiнок: Дарунок згоди лiпший над
здобуток, що на вiйнi цiною кровi взято (Леся Украïнка) над
здобуток замiсть по-сучасному стилiстично зручнiшого вiд здобутку; пор.
також: розмовно-нормативне кровю взято. Отже, з часом деякi мовнi форми
змiнюються, минуле нерiдко контрастує iз сучасним, не
узгоджується з ним, однак талановито художнє й дотепер
залишається стилiстично вагомим. Про це свiдчать твори класикiв
украïнськоï лiтератури, зокрема Iвана Нечуя-Левиць- кого
(18381918), Панаса Мирного, Лесi Украïнки (18711913), Iвана Франка,
Михайла Коцюбинського.
Отже, з допомогою прийменникiв виражаються найрiзноманiтнiшi
‘вГднЬшення, семантичнi й морфолого- » синтаксичнi звязки мiж
повнозначними словами, мiж «членами речення i складниками одного
члена речення: «Кожен з нас трудар i воïн (В. Сосюра), кожен з
нйс складений пiдмет.
Частина прийменникiв, особливо вторинних i складених (у вiдповiдь на, у
звязку з, пiд впливом, незалежно вiд, незважаючи на, всупереч бажанню),
значеннєво вагома такою мiрою, що ïх можна загалом вважати
семантичними. Ця семантика вiдносна, особлива, часткова, бо лексичне
значення, наприклад, iменника (вiдповiдь, звязок та iн.) чи прислiвника
(близько, вглиб, вздовж i под.) при цьому послаблюється,
виконує службову функцiю.
Допомiжна синтаксична функцiя прийменника полягає в тому, що вiн
виражає певне вiдношення мiж повнозначними словами,
своєрiдно поєднуючи ïх в одне семантичне цiле, хоча й
словесно розчленоване. В цьому заявляє про себе й стилiстична роль
кожного прийменника. Його функцiя особливо очевидна тодi, коли вiн
уживається повторно, що найчастiше характеризує мовлення розмовно-
побутове, особливо фольклорно-пiсенне. Прикметникове означення при цьому
вживається пiсля пояснюваного iменника: За сльозами, за гiркими I
свiта не бачить; Пiшла в садок у вишневий (Т. Шевченко); За колодою, за
дубовою, Там козинiï роги (Нар. творчiсть).
Стилiстично увиразнюється художнiй текст i тодi, коли повтор
прийменника простежується в сполученнi iнших слiв (не тiльки в
сполученнях iменник прикметник): Iз города iз Глухова Полки виступали
(Т. Шевченко) сполучення iменник iменник, пояснювальне слово i пояснююче
(города Глухова); З весною вас, з вербою, з водою, з бiдою (О.
Довженко).
Отже, прийменники (як i сполучники, частки) завжди важливi
функцiонально: вони обєднують повнозначнi слова у всенародну
усвiдомлювану цiлiсть (речення) i завжди додають будь-якому сполученню
слiв певного стилiстичного значення, вiдтiнку.