Мова як джерело стилiстичних знань
Мова є складною комунiкативною системою, у якiй, як i загалом у
свiтi, все має свою неповторну сутнiсть. Цим зумовленi особливостi
використання мови в iндивiдуальному мовленнi всiх ïï
носiïв. Завдяки мовi сформувалась людина розумна (homo sapiens).
Тiльки вона володiє мовою. Ïï мовлення є
всеосяжним засобом усвiдомлення й вираження всiх ознак людськостi в
людинi, засобом формування й вираження думок, свiдомостi i незмiрно
розвиненоï духовно-почуттєвоï сфери.
Органiчною i необхiдною складовою мови як комунiкативноï системи с
мовнi одиницi рiзнотипнi елементи мови (фонеми, морфеми, слова та iн.),
кожен з яких представлений певною мовною матерiєю i виконує
тiльки йому властиву функцiю (функцiï). Цим умотивовується
iснування мовних одиниць. На вивчення функцiï (функцiй) кожноï
з мовних одиниць зорiєнтована стилiстика.
Стилiстика (лiнгвостилiстика) роздiл науки про мову; лiнгвiстичне вчення
про функцiонування й використання мови.
Термiн стилiстика утворився вiд слова стиль (грец. stylos, лат. stilus
спочатку назва палички для письма, згодом певного способу письма). У
теперiшньому, найбiльш звичному розумiннi стиль мови (мовний стиль) це
рiзновид, одна з форм лiтературноï мови, манера мовного вираження у
рiзних сферах, умовах, формах (уснiй i писемнiй) спiлкування. В
украïнськiй мовi традицiйно виокремлюють такi стилi мови: розмовно-
побутовий, офiцiйно-дiловий, науковий, художнiй, публiцистичний, певною
мiрою конфесiйний i епiстолярний.
Стилiстикою охоплено всi мовнi структури, мовнi одиницi, серед яких
є повнозначнi (мають лексичне значення, вiд лат. потiпо називаю) i
релятивнi (службовi, вiдноснi, вiд лат. relativus вiдносний).
Значення кожного повнозначного номiнативного (називального) слова
єденотативним (лат. denota- tus позначений, визначений) значенням
або предметним, або означальним, значенням певноï дiï чи
стану, кiлькостi тощо. Натомiсть конотативне (лат. соп префiкс, що
вказує на єднання, спiльнiсть, i notatio позначення)
значення слова завжди до- повнювальне, це значення зменшеностi,
ласкавостi, згрубiлостi, зневажливостi тощо.
Слiв, якi б не мали значення, у мовi немає. Службовi слова
(прийменники, сполучники, частки) мають значення особливе, релятивне,
однобiчне, тiльки граматичне (морфологiчне чи синтаксичне або i
морфологiчне, i синтаксичне одночасно):
значення просторове: на столi, в столi, при столi;
єднальне чи протиставне значення: розумна й бiдна; розумна, але
бiдна;
значення стверджувальностi: Еге, моє серденько! (I. Нечуй-
Левицький);
. заперечне значення: Нi! Не робитиму цього/ т Особливим є
значення вигукiв слiв якi не таш- нi до повнозначних, нi до
службових, а тiльки ВI!1ШIЖать певне почуття:
Ой, яка ж незламна юнь' (П Тичи*чаКт>
Тим, що кожне слово в кожнiй мовi має Пет^Г чення або кiлька чи й
багато значень, пояснюєте ЗН^» ально-
комунiкативна, отже й стилiстична ЯСоДi' кожному словi.
отРєба в
Розрiзняють стилiстику загальнiï г~ практика однаково
стосується всiх лiтератупниуњРIЯ
1 часткову, тобто стилiстику певноï окремоï
мi!?1 1 раïнськоï, росiйськоï
тощо).
