Стаття Кулiша про Котляревського в Основi

Не може бути сумнiву, що Чернишевський мав тут на увазi передусiм
Шевченка, про якого вiн докладно писав на початку рецензiï, а також
Марка Вовчка, творчiсть якоï критик оцiнював надзвичайно високо.
Стаття Кулiша про Котляревського в Основi мала широкий резонанс. Не всi
подiляли думки Кулiша, як видно, не подiляла i редакцiя Основи в цiлому.
В наступному другому числi журналу з'являється редакцiйна стаття
Iван Петрович Котляревський (Основа, 1861, 2). У цiлому вона
складається з матерiалiв О. В. Те-рещенка, полтавця, який особисто
знав автора Енеïди, а в той час працював у Петербурзi в Публiчнiй
бiблiотецi, збираючи матерiали до бiографiï письменника. У
редакцiйному вступi до цих бiблiографiчних матерiалiв є, по сутi,
дуже обережна й делiкатна критика статтi Кулiша. Обговорюючи важливiсть
бiографiï письменника, редакцiя мимоволi дає оцiнку й статтi
в попередньому номерi журналу: Але життя Котляревського таке повне й
знаменне, що, знаючи його поверхово, не можна вiрно з'ясувати багатьох
проявiв його суспiльноï дiяльностi й легко помилитися при оцiнцi
його особи як людини й громадянина. Тут, по сутi, мiстився натяк на
помилковiсть оцiнки Кулiшем Котляревського саме як людини й громадянина
щиро шанованоï особи минулого часу.
Ми вже не раз у попереднiх роздiлах використовували бiографiчнi
вiдомостi О. Терещенка. У кiнцi цiєï статтi йшла мова про
популярнiсть Енеïди, яку багато читачiв цитує напам'ять.
Закiнчувалася стаття в Основi знову ж таки прихованою полемiкою з
Кулiшем: Тим часом критика тепер проголошує над самим
Котляревським i над його Енеïдою суворий осуд. Хто ж помилився? Хто
бiльше має рацiï: чи суспiльство, яке ставиться до особи
поета та його твору з повагою й любов'ю, чи критика, що пiддала його
особу, й твори Котляревського беззаперечному осудовi? На це ми
спробуємо дати свою вiдповiдь у наступнiй статтi. Кiнчалась стаття
позначкою: Буде продовження, але нi в одному з наступних чисел
продовження не з'явилось, i причина цього нам лишилася невiдома. Незгоду
з Кулiшем виявив i П. Мокрицький, друг i приятель Шевченка, в нотатцi з
приводу концерту на честь Шевченка в Петербурзi. Мокрицький
дивується: …Навiщо порушується прах давно покiйного
Котляревського, малоросiянина з дивним талантом, чия пародiя Енеïда
вважалась завжди найбiльш вдалою з пародiй i яка свого часу була вивчена
напам'ять всiма украïнцями; чиï Наталка Полтавка i Москаль-
чарiвник граються десятки рокiв на театрi i досi не наскучили. Загальна
симпатiя публiки марно не дається; украïнська приказка
твердить Громада великий чоловiк; вона не видає книжок, а
читає, приглядаючись 262.
Але Кулiш, вiрний своєму характеровi, на голоси критикiв не
зважав. Наступного року вiн видав своïм коштом твори
Котляревського, але думки своєï про письменника не змiнив.
Характерно, що в пiдзаголовку Енеïди вiн зберiг термiн
перелицьована, що був у перших двох виданнях, здiйснених без вiдома
автора, i не подав термiну переложена, що з'явився в першому авторському
виданнi (1809) i повторений у посмертному повному виданнi Енеïди,
пiдготовленому самим автором. Публiкуючи в Основi комедiю Гоголя
Простак, П. Кулiш висловлює припущення, що вона, можливо, написана
ранiше, нiж п єси Котляревського, а порiвнюючи ïï з Мо-скалем-
чарiвником, вiддає перевагу першому творовi, вiдступаючи навiть од
сказаного в статтi про Котляревського в Основi.
Слiд нагадати, що з думкою Кулiша рiшуче не погодився такий вiдомий дiяч
украïнськоï культури, як Михайло Максимович. Прочитавши
вступну статтю до альманаху Хата (1860)Переднє слово до громади
Кулiша, М. Максимович написав чернетку статтi По-лемическое обозрение
малороссийской словесности. Уривки з неï опублiкував згодом В.
Науменко 263. У цих уривках нема безпосередньоï полемiки з Кулiшем,
але є суттєве заперечення Кулiшевi, що намагався применшити
роль Котляревського. Основна теза статтi Максимовича: творчiсть автора
Енеïди щiльно пов'язана з попередньою украïнською лiтературою
XVIIXVIII столiть i разом з тим є початком новоï лiтератури:
Рiч звичайна, що з початком нового перiоду в життi народу з'являються
новi прагнення в його словесностi, при яких вона, не задовольняючись
попереднiми своïми формами, з'являється в нових. Але коли ж
це було в нас у Малоросiï, щоб раптом прийшлось не до смаку все, що
написано у нас, починаючи з Нестора? Такого крутого повороту у смаках не
було нi в тому поколiннi малоросiян, в якому з'явився первоначальник
новоï нашоï словесностi Котляревський, нi в поколiннях
дев'ятнадцятого столiття.
На доказ цих слiв М. Максимович наводив пiснi козака Климовського, I.
Шумлянського, Б. Хмельницького, Головатого. У кiнцi XVIII столiття
почався новий перiод в iсторiï Украïни. I. Максимович
пiдсумував своï думки: Тодi ж почався новий перiод i для
словесностi малоросiйськоï перiод зростання писемноï або
книжноï словесностi, що почався з Енеïди Котляревського,
надрукованоï 1798 року.