Стаття в газету: Усi рiзнi — усi рiвнi

Який загадковий свiт у своïй грандiознiй картинi поєднання
людських всесвiтiв. Кожен iз нас вiдрiзняється один вiд одного
зовнiшнiстю, темпераментом, кольором шкiри, здiбностями i найголовнiше
своïм внутрiшнiм свiтом. Я такий же, як i всi, i я нi на кого не
схожий. Я один-єдиний такий. Мiй внутрiшнiй свiт неповторний, яким
би вiн не був. Так само є неповторним свiт тих, хто поруч зi мною.
Людина має не тiльки бiологiчну суть, а ще й соцiальну (полiтична
тварина так образно висловився Арiстртель). Ми не можемо жити поза
суспiльством, не створюючи держави. Ми постiйно потребуємо
спiлкування, мине можемо бути самотнiми. А той, хто не живе в
суспiльствi, той або надлюдина, або морально недорозвинена iстота
(Арiстотель). Ми пов'язанi один з одним тисячами невидимих ниток,
здавалося б, очевиднi речi слiд належним чином сприймати, та
наступає якийсь момент i комусь захочеться обiрвати цi нитки. Так
починаються вiйни.
Проблема усi рiзнi усi рiвнi стара як свiт. Стiльки зусиль було
докладено до вирiшення проблеми щодо поєднання рiвностi й
iндивiдуальноï свободи. Згадаймо Бiблiю: ми створенi за образом i
подобою Божою, отже, ми рiвнi. Ми маємо вуха, але не чуємо.
Тiльки в XX столiттi ми пережили двi свiтовi вiйни. Експеримент з СРСР
теж не вдався, не вдалося тодi створити суспiльство Рiвностi й
Братерства. Яке вже там братерство, коли Росiя стала первой средi равних
(Й.Сталiн).
На мою думку, захiднi демократiï правильно вирiшили створювати в
себе громадянське суспiльство, яке дає кожному простiр для
самовираження, самореалiзацiï поза державою, яка схильна нехтувати
особистiстю. Людина приречена на свободу, постiйно знаходячись у
ситуацiï вибору. Створюючи себе, ми створюємо свiт. Обираючи
себе, ми обираємо все людство. Усе надзвичайно просто i
надзвичайно складно: Царство небесне в нас самих. Людина створена для
добра, добро запрограмоване в нiй, iнакше людство вже давно б загинуло.
Дiйснiсть буде такою, якою зроблять ïï зусилля мiльйонiв
людей. Треба зовсiм небагато духовноï роботи над собою, щоб стати
терпимим i сприймати кожного таким, яким вiн є. Ми громадяни
одного свiту. Ми рiвнi. Свiт у наших руках. Всесвiт один i той же для
всiх. Мудрi слова були колись сказанi Сенекою: Я пишаюся не тим, що я
громадянин Риму, а тим, що я громадянин свiту. Ми є унiкальними й
неповторними. Ми часточка загального. Ми рiвнi. Про це слiд думати,
говорити, писати. Саме з таким пiдходом, залишаючись рiзними й рiвними,
ми зможемо захистити це крихiтне життя у Всесвiтi Землю.
Упродовж багатьох вiкiв наш народ переживав злети й падiння, славу й
гнiт, але дух спрямований був на одне бути вiльним. XX столiття принесло
найскладнiшi випробування. Пiсля незначного перiоду вiдродження 20-х
рокiв вiдразу почався сталiнський терор. Украïнцiв пакували в
спецпереселенськi вагони та вiдправляли невiдь куди. I тужили мiльйони
людей, наповнюючи плачем нескiнченнi простори Сибiру. Як маленька
свiчечка на втiху невiльникам залишалася украïнська мова . Вона
озивалася то невольничими скаргами безневинно покараних хлiборобiв, то
десь у в'язницi вишуканим вiршем, що виривався з-пiд пера, мов пташка, i
невiдомо як, але випурхував на волю.
Душогуби украïнськоï нацiï чатували поруч. Коли стало
зрозумiло, що всю Украïну на Соловки та в Сибiр не перевезеш, стали
нищити нацiональну школу, ховати за переписаними книжечками справжню
iсторiю. Компартiйнi лакузи придумали навiть теорiю про злиття
(асимiляцiю) всiх народiв, коли буде один народ радянський. А ще
говорили, що й мови всi змiшаються, i всi будуть розмовляти однiєю
мовою. Здогадуєтеся якою? Звичайно ж, росiйською. Тодi це був
тяжкий злочин перед багатьма культурами, не тiльки перед
украïнською. Народ пройшов випробування на свою не-знищеннiсть у
роки Вiтчизняноï вiйни, мiльйони синiв i доньок вiддали життя за
рiдний край. Та душогуби боялися, щоб народ знову не розправив плечi,
треба було остаточно поставити його на колiна. Знайшли зручний спосiб
почали переселяти росiян туди, де йшла якась новобудова чи починала
працювати шахта.
Як би ми не оцiнювали творчiсть вiдомого украïнського поета II. Г.
Тичини, та саме вiн написав пророчi слова: Я єсть народ, якого
правди сила нiким звойована ще не була. Нi триста рокiв братньоï
дружби, нi сiмдесят рокiв радянськоï iмперiï не поставили
народ на колiна. Тож ми, пiдростаюче поколiння, мусимо подбати аби
зберегти нашу землю, свiй рiд. Добро повертається добром.
Докладемо рук до вiдродження Украïни, хай добром будуть наповненi
нашi серця, i Украïна стане доброю матiр'ю для всiх ïï
громадян.