Стаття Кулiша про Котляревського в Основi

Не може бути сумнiву, що Чернишевський мав тут на увазi передусiм Шевченка, про якого вiн докладно писав на початку рецензiï, а також Марка Вовчка, творчiсть якоï критик оцiнював надзвичайно високо.
Стаття Кулiша про Котляревського в Основi мала широкий резонанс. Не всi подiляли думки Кулiша, як видно, не подiляла i редакцiя Основи в цiлому. В наступному другому числi журналу з'являється редакцiйна стаття Iван Петрович Котляревський (Основа, 1861, 2). У цiлому вона складається з матерiалiв О. В. Те-рещенка, полтавця, який особисто знав автора Енеïди, а в той час працював у Петербурзi в Публiчнiй бiблiотецi, збираючи матерiали до бiографiï письменника. У редакцiйному вступi до цих бiблiографiчних матерiалiв є, по сутi, дуже обережна й делiкатна критика статтi Кулiша. Обговорюючи важливiсть бiографiï письменника, редакцiя мимоволi дає оцiнку й статтi в попередньому номерi журналу: Але життя Котляревського таке повне й знаменне, що, знаючи його поверхово, не можна вiрно з'ясувати багатьох проявiв його суспiльноï дiяльностi й легко помилитися при оцiнцi його особи як людини й громадянина. Тут, по сутi, мiстився натяк на помилковiсть оцiнки Кулiшем Котляревського саме як людини й громадянина щиро шанованоï особи минулого часу.
Ми вже не раз у попереднiх роздiлах використовували бiографiчнi вiдомостi О. Терещенка. У кiнцi цiєï статтi йшла мова про популярнiсть Енеïди, яку багато читачiв цитує напам'ять. Закiнчувалася стаття в Основi знову ж таки прихованою полемiкою з Кулiшем: Тим часом критика тепер проголошує над самим Котляревським i над його Енеïдою суворий осуд. Хто ж помилився? Хто бiльше має рацiï: чи суспiльство, яке ставиться до особи поета та його твору з повагою й любов'ю, чи критика, що пiддала його особу, й твори Котляревського беззаперечному осудовi? На це ми спробуємо дати свою вiдповiдь у наступнiй статтi. Кiнчалась стаття позначкою: Буде продовження, але нi в одному з наступних чисел продовження не з'явилось, i причина цього нам лишилася невiдома. Незгоду з Кулiшем виявив i П. Мокрицький, друг i приятель Шевченка, в нотатцi з приводу концерту на честь Шевченка в Петербурзi. Мокрицький дивується: …Навiщо порушується прах давно покiйного Котляревського, малоросiянина з дивним талантом, чия пародiя Енеïда вважалась завжди найбiльш вдалою з пародiй i яка свого часу була вивчена напам'ять всiма украïнцями; чиï Наталка Полтавка i Москаль- чарiвник граються десятки рокiв на театрi i досi не наскучили. Загальна симпатiя публiки марно не дається; украïнська приказка твердить Громада великий чоловiк; вона не видає книжок, а читає, приглядаючись 262.
Але Кулiш, вiрний своєму характеровi, на голоси критикiв не зважав. Наступного року вiн видав своïм коштом твори Котляревського, але думки своєï про письменника не змiнив. Характерно, що в пiдзаголовку Енеïди вiн зберiг термiн перелицьована, що був у перших двох виданнях, здiйснених без вiдома автора, i не подав термiну переложена, що з'явився в першому авторському виданнi (1809) i повторений у посмертному повному виданнi Енеïди, пiдготовленому самим автором. Публiкуючи в Основi комедiю Гоголя Простак, П. Кулiш висловлює припущення, що вона, можливо, написана ранiше, нiж п єси Котляревського, а порiвнюючи ïï з Мо-скалем- чарiвником, вiддає перевагу першому творовi, вiдступаючи навiть од сказаного в статтi про Котляревського в Основi.
Слiд нагадати, що з думкою Кулiша рiшуче не погодився такий вiдомий дiяч украïнськоï культури, як Михайло Максимович. Прочитавши вступну статтю до альманаху Хата (1860)Переднє слово до громади Кулiша, М. Максимович написав чернетку статтi По-лемическое обозрение малороссийской словесности. Уривки з неï опублiкував згодом В. Науменко 263. У цих уривках нема безпосередньоï полемiки з Кулiшем, але є суттєве заперечення Кулiшевi, що намагався применшити роль Котляревського. Основна теза статтi Максимовича: творчiсть автора Енеïди щiльно пов'язана з попередньою украïнською лiтературою XVIIXVIII столiть i разом з тим є початком новоï лiтератури: Рiч звичайна, що з початком нового перiоду в життi народу з'являються новi прагнення в його словесностi, при яких вона, не задовольняючись попереднiми своïми формами, з'являється в нових. Але коли ж це було в нас у Малоросiï, щоб раптом прийшлось не до смаку все, що написано у нас, починаючи з Нестора? Такого крутого повороту у смаках не було нi в тому поколiннi малоросiян, в якому з'явився первоначальник новоï нашоï словесностi Котляревський, нi в поколiннях дев'ятнадцятого столiття.
На доказ цих слiв М. Максимович наводив пiснi козака Климовського, I. Шумлянського, Б. Хмельницького, Головатого. У кiнцi XVIII столiття почався новий перiод в iсторiï Украïни. I. Максимович пiдсумував своï думки: Тодi ж почався новий перiод i для словесностi малоросiйськоï перiод зростання писемноï або книжноï словесностi, що почався з Енеïди Котляревського, надрукованоï 1798 року.