Сучасники

Категории

1.   1 ЄВген Маланюк

Оригинал

1
Максимовi Рильському
Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських пiль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вiчний бiль.
Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свiй там, ген-ген,
Серед похмуро-рiдних прерiй;
Ви — еллiн, схимник i Гоген!
Навколо — хащi й печенiги,
А в кельï — тишi нiжний спiв,
Реторти, циркуль, колби, книги,
I Ви — алхiмiк мудрих слiв.
Сiчень. 1923
По прочитаннi Синьоï далечiнi
2
Павловi Тичинi
На межi двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твiй сонячно-ярий оркестр —
I пiд сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.
I на древнiм, на скитськiм¹¹, на кров'ю залитiм просторi
Говорили могили, спiвали козацькi вiтри.
I у лiтери тайн степовiï складалися зорi,
Щоб пломiнним пророцтвом означить початок пори.
Так зродився ти з хвиль злото-синiх космiчних вiбрацiй
Метеором огнистим ударив в днiпровськi степи
I, здавалося,— врiс. I над плугом схилився до працi,
I вже мрiяло серце про сонцем налитi снопи...
Вили бурi iсторiï. Рвали й жбурляли вiдвiчне.
О, ти знав, що тодi не сонети й октави, о нi! —
Жорстко-ярим залiзом ти пiк одоробло пiвнiчне,
Й клекотiла душа твоя в гнiвнiм, в смертельнiм огнi.
Раптом... брязнуло враз! I ридально навiк розiрвалось...
I бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...вiд кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.
...в скривавлений Жовтень— ясна обернулась Весна.
I по синiх степах дикий вiтер повiяв примару,
Щоб журить i жахать... Замогильний доноситься спiв.
I вночi мертвий мiсяць освiтлить з-за сiроï хмари
Божевiльну Офелiю — знов половецьких степiв.
Листопад. 1924
________________________________
¹¹ Скитський – скiфський. Так писали за правописом 1929 року.