Порiвняльна характеристики образiв Остапа та Андрiя за повiстю М. В. Гоголя
Росiйськомовний письменник украïнського походження —
народився в Сорочинцях Полтавськоï губернiï. З дитинства
майбутнього письменника вражає святкова пiднесенiсть
украïнських традицiй, мiстичнiсть вiрувань. Його цiкавила iсторiя
Украïни, видатнi постатi минулого. Цi теми скоро увiйдуть у
творчiсть Гоголя: збiрки Вечори на хуторi бiля Диканьки (1831), Миргород
(1835).
У 20-рiчному вiцi Гоголь ïде до Петербурга з метою робити благо,
стати корисним для суспiльства; був знайомий з Пушкiним, Жуковським,
друкувався у вiдомих журналах Петербурга. Петербурзький перiод життя
вносить у його творчiсть тему маленькоï людини (Шинель, Нiс). У
творах виразно звучить сатиричний, гротескно-обвинувачувальний голос
письменника (Мертвi душi , Ревiзор). Є в iсторiï
украïнського народу могутнiй i прекрасний перiод: це —
запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цiкавих творiв, i один з
найкращих — повiсть М. В. Гоголя Тарас Бульба , над якою
письменник працював майже десять рокiв. Змальовуючи героïчну
боротьбу украïнцiв за своє нацiональне визволення, автор
показує долi героïв у єдностi з народним рухом. Це були
кращi люди свого часу i вiрнi сини Украïни, мiцнi духом, багатi
розумом i глибоким патрiотичним почуттям.
Серед вiльного товариства запорожцiв-богатирiв центральне мiсце в
повiстi посiдають образи старого козака Тараса Бульби i двох його синiв
— Остапа та Андрiя, дуже несхожих i зовнi, i за своïми
характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще
змалювати козацьку дiйснiсть, примусити нас, читачiв, замислитися над
власним характером i вчинками.
Вперше ми зустрiчаємося з Остапом i Андрiєм на ïх
рiдному батькiвському подвiр'ï. Спочатку нас може бiльше
приваблювати образ Андрiя, бо порiвняно з суворим Остапом вiн бiльш
чутливий, нiжний. Навiть мати сильнiше жалiє i любить саме його.
Та ось iз сторiнок повiстi постає iсторiя життя кожного, i наше
ставлення поступово змiнюється. Ми розумiємо, що спiльнi у
братiв лише молодiсть, ïх свiжiсть, рослiсть, могутня тiлесна
краса, яка вразила навiть батька. Сам же Тарас зумiв прищепити синам
iнтерес до козацького життя, виховати в них хоробрiсть, спритнiсть. Але
цi якостi вдачi у братiв зовсiм рiзнi: хоч Андрiй i вiдзначався у бурсi
смiливiстю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися
завзяття й удавана мужнiсть: вiн вмiв вивертатися, хитрити, навiть
благати пощади. Зовсiм iнший — Остап , який ще з бурси видiлявся
ясним розумом i мiцною волею. Чесний i хоробрий, вiн постає перед
нами вiдданим товаришем: Вiн був добрий у такiй мiрi, в який можна було
бути з такою вдачею i в тодiшнiй час. Як тiльки юнаки потрапляють до
Запорозькоï Сiчi, вiдразу ж набувають доброï репутацiï у
козакiв: обидва спритнi, обидва смiливi,вояки. Але i тут ïх
хоробрiсть не однакова: Остап — спокiйний i завжди впевнений у
собi; за розумну хоробрiсть козаки цiнують його i недарма вибирають
курiнним отаманом пiсля загибелi Бородатого. А от хоробрiсть Андрiя
виявляється безрозсудливою та безцiльною; вiн мало
замислюється над тим, за що кидається у бiй.
Остап твердо знає, заради чого вiн живе, веде боротьбу; його
надихає безмежна любов до рiдноï землi й товаришiв, ненависть
до ворогiв i прагнення захищати вiтчизну. Ось що робить Остапа справжнiм
героєм! У Андрiя ж немає щироï любовi до батькiвщини i
друзiв, i тому слiпе кохання до дочки ворога швидко перетворює
його на зрадника. Вiн забуває святi почуття вiрностi вiтчизнi та
товариству: А що менi батько, товаришi, вiтчизна! … нема у мене
нiкого!. I ось стоïть вiн, боягузливий, нiкчемний, перед судом
свого батька. Ганебним було його життя, ганебна i його смерть… 1
тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, пiсля якого вiн
потрапляє у полон. Терплячи нелюдськi страждання, вiн навiть не
простогнав; гiдною й величною була його смерть.
Прочитавши повiсть, я замислився над тим, як власнi iдеали i мета
людини вiдбиваються на ïï долi. Перед нами два брати, сини
одних батькiв, однiєï землi. Але наскiльки вони рiзнi, бо
рiзнi у них святинi! Ми переконуємося, що лише щира любов до
вiтчизни, чесне служiння ïй возвеличує людину, а пiдступнiсть
i малодушнiсть робить ïï нiкчемною. Я впевнений, що, як i
мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає
прагненням бути схожим на нього. Андрiй же, крiм огиди, нiчого в серцi
не викликає; i ми розумiємо, що вiн — лише принизливий
виняток з численноï армiï украïнських синiв —
захисникiв нашоï славноï Украïни.
