Шарль Бодлер починає ряд проклятих поетiв у Францiï

Пiзнiше до нього приєднаються Верлен i Рембо. Останнiй, котрий
взагалi не визнавав нiяких авторитетiв i попередникiв скаже: Бодлер
— король поетiв, теперiшнiй Бог. Ïх називали жахливими
дiтьми, цих напiвбожевiльних людей, якi лякали сучасну ïм Францiю
антисоцiальнiстю й аморальнiстю своïх книжок i дивували мир силою
своєï поезiï
Творчiсть Бодлера не можна розглядати у вiдривi вiд дiяльностi групи
Парнас. Пiсля революцiï 1848 р. французький романтизм роздiлився на
романтизм для народу, гаслом якого став принцип, сформульований В. Гюго:
Мистецтво заради Прогресу, i чисте мистецтво або Мистецтво заради
Мистецтва.
Кр другому напрямку примикали поети Леконт де Лиль, Теофиль Готьє,
Жозе-Марiя де ередиа, Ф. А. Сюлли-Прюдом. Вони й створили
об'єднання Парнас i почали випускати альманах Сучасний Парнас (
Moderne Parnasse). Вiд назви цього видання пiзнiше народиться термiн
модернизм через збiг основних вимог парнасцев iз завданнями мистецтва ХХ
сторiччя
Назва угруповання (Парнас — гора в Грецiï, де по легендах
жили нiмфи на чолi iз заступником мистецтв Аполлоном) говорить про
бажання поетiв вiддiлитися вiд життєвоï суєти й вiд
проблем буденностi. Епоху прагматизму, що прийшла на змiну епосi
революцiï, вони вважали ворогом мистецтва й затверджували абсолютну
волю художника вiд потреб юрби, не крiм моралi й религий. Будь-яка
тенденцiйнiсть, на ïхню думку, є протилежнiй природi
мистецтва, тому вони рiшуче вiдверталися вiд яких-небудь соцiальних
проблем, не бажаючи перетворювати таïнство поезiï вплакат.
Засновник чистого мистецтва, Теофиль Готьє, затверджував:
Прекрасним є тiльки те, що нiкому й нiчому не служить; все корисне
— потворне. Його збiрник Емалi й камеï (1852)
пiдтверджує це гасло. Важко сказати, про що вiн; можна тiльки
затверджувати — про щось прекрасному. Готьє працював над
збiрником бiля двадцяти рокiв, обточуючи кожний окремий добуток до стану
вишуканого ювелiрного виробу Поезiя Симфонiя в бiлому мажорi
передає гру пiвтонiв, поєднує в єдине цiле
музику, колiр i слово й створює унiкальний поетичний живопис
Леконт де Лиль в Варварських поемах (1878) реальну дiйснiсть iнакше, як
темне iснування не називав, а земна куля порiвнювала з тупим i
ненаситним звiром, що кружляє своєю безглуздою орбiтою.
Леконт де Лиль прославився як поет-анiмалiст. Створювати скульптурнi
портрети екзотичних тварин (Слони, ягуар i iн.) йому подобалося набагато
бiльше, нiж мати справи слюдьми.
Скептицизм i ненависть парнасцев до вульгарного у своєï
прагматичности миру роздiляли Ш. Бодлер i Г. Флобер. Лiдер романтичного
руху мистецтво заради Прогресу, Гюго, не сприймав ïхньоï
естетичноï платформи, але поважав як видатних художникiв i зi
спiвчуттям ставився до ïхнього конфлiкту з утилiтарним миром
Шарля Бодлера бачили на паризьких барикадах в 1848 р. Революцiя
прилучила його можливiстю зруйнувати старий мир. Пiзнiше Бодлер
згадував: …моє сп'янiння 1848 року. Чим воно було? Смаком до
помсти. Єдина втiха вiд руйнування. Лiтературне сп'янiння. Долею
Бодлера стала безмежна самiтнiсть посерединi держави, що проходило фазу
вульгарностi. Не слiд сприймати участь Бодлера у вуличних боях пiд час
революцiï серйозно. Сучасна шваль вселяє в мене жах, —
скаже вiн пiд час перемоги у Францiï демократiï. Соцiум,
взагалi, був ворогом Бодлера, ворогом його похмуроï й
дивовижноï поезiï
Основнi особливостi стилю Бодлера формувалися пiд сильним впливом
поезiï е. Аллана По, у якому поет знайшов рiдну собi душу.
Американець По ранiше, нiж француз Бодлер, вiдчув страшну для мистецтва
силу утилiтарно настроєноï маси, вiдчув i сприйняв дiйснiсть
як Ад. Таким же шляхом пiшов Бодлер. Його Квiти зла i Бiблiя пороку (яку
й дотепер не дозволене публiкувати в бiльшостi краïн миру)
вiдтворять кола Ада сучасноï дiйсностi