Твiр на тему повiстi Г. Квiтки-Основ'яненка Маруся

Як пояснює письменник Квiтка- Основ ‘яненко виникнення
задуму повiстi Маруся ? Квiтка-Основ'яненко почав писати
украïнською мовою в роки миколаïвського гнiту, коли
реакцiйними колами заперечувалася сама можливiсть створення
украïнськоï лiтератури. Квiтка виступив оборонцем рiдноï
мови й лiтератури не тiльки вiд чужих недругiв, а й вiд своïх
невiр. Своï мiркування про право украïнського народу на власну
художню лiтературу письменник висловив у Суплiцi до пана iздателя. Як
свiдчив письменник, повiсть Маруся була написана з метою довести
зрiлiсть i досконалiсть рiдноï мови, розчулити читача; Захищаючи
якось достоïнство мови малоросiйськоï, я сказав, що мiг би
змусити оповiданням своïм плакати, не повiрили, я написав Марусю.
Письменник неодноразово пiдкреслював, що Маруся написана для заперечення
скептичних тверджень рiзних скализубiв та усезнаïв, нiби
украïнською мовою неможливо створити щось таке, що було б i
звичайне, i нiкчемне, i розумне, i полєзне.
Поставивши перед собою мету зобразити позитивного героя, автор звернувся
до добре вiдомого йому селянського життя, яке його приваблювало тим, що
там люди живуть i дiють не за вкладеними в них поняттями, а за власним
почутiм, розумом, розсудом.
i пояснiть, якi чесноти християнськоï моралi уособлює Наум
Дрот, батько Марусi.
Усi без винятку персонажi повiстi простi, благороднi, душевнi люди,
скромнi, правдивi й самовiдданi, покiрливi й богобоязливi.
Усiма можливими чеснотами надiлений Наум Дрот, батько Марусi. Вiн був
щирим парубком у селi. Слухався батька й матерi, поважав старших,
товаришам своïм ,був справжнiм другом. Був чесний, нi пiвслова
нiколи не збрехав, не пив i п'яниць не терпiв. Вiрив у Бога, ходив до
церкви не тiльки у великi снята, а й маленькi. Допомагав бiдним i
грошима, i доброю порадою. Дружину свою поважав i любив, як свою душу.
Не було мiж ними нiколи не тiльки бiйки, а й нiякоï лайки. Коли
дружина його журилася, що Бог не дав ïм дiтей, вiн утiшав
ïï, умовляючи, що все робиться по волi Божiй: Чоловiковi треба
трудитися до самоï смертi; дасть Бог дiточок дiткам зостанеться; а
не дасть. Нiщо не наше, усе Боже. Такою ж чесною, роботящою,
богобоязливою виховав Наум свою дочку Марусю. Дiзнавшись про
ïï кохання до Василя, вiн, люблячи дочку i бажаючи ïй
щастя, не погоджується одружити ïï з коханим, бо, добре
знаючи життя, розумiє, що на Марусю, коли вона одружиться з
Василем (а його не мине солдатчина),i тяжка доля солдатки.
Мудрiсть i батькiвська доброта Наума розкриваються в сценi, коли
вiн,зваживши на всi обставини, погоджується на шлюб Марусi й
Василя.
Втративши єдину доньку, Наум не вдався в тугу, продовжував
працювати, не лiнуватись, роздаючи зароблене старцям Божим, сповiдуючи
думку: Грiх лежати , доки здужаю, i робити, i бiдним подавати.
У повiстi Маруся Квiтка-Основ'яненко постiйно звертався до народноï
творчостi . Фольклорне походження має портрет Марусi, який
змальований у вiршах народноï творчостi: Висока, прямесенька, як
стрiлочка, чорнявенька, очi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку,
личком червона, як що у саду цвiте, носочок … прямесенький, а
губоньки як цвiточки розмиють, i мiж ними зубоньки неначе жарнiвки, як
одна на ниточцi нанизанi. I iм'я героïнi, i ïï
зовнiшнiсть, вдача, передають народнi уявлення про красу i якостi
людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся до дiла
невсипуща. Поетична й лiрична душа Марусi щиро розкривається в
коханнi до Василя. Милується своïм Василечком, як ясочка,
червонiє, як калина, трiпочиться, як тая рибонька, коли б ïй
крила, полетiла на край свiту! Вражає щирiсть почуттiв Марусi,
коли вона звертається до батькiв, благаючи не розлучати i з
Василем: Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матiнко моя рiднесенька
моя, перепiлочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моïм
Василечком.
Надзвичайно поетично описує Квiтка народнi обряди: сватання,
весiлля дiвчини-нареченоï. Широке використання побутового
матерiалу, постiйне звернення до народноï творчостi надають повiстi
нацiонального колориту, внаслiдок чого Маруся
стала для iнших народiв вiдкриттям нового мальовничого краю та його
доброю,
працьовитого й волелюбного народу.