Твiр на тему повiстi Г. Квiтки-Основ'яненка Маруся

Як пояснює письменник Квiтка- Основ ‘яненко виникнення задуму повiстi Маруся ? Квiтка-Основ'яненко почав писати украïнською мовою в роки миколаïвського гнiту, коли реакцiйними колами заперечувалася сама можливiсть створення украïнськоï лiтератури. Квiтка виступив оборонцем рiдноï мови й лiтератури не тiльки вiд чужих недругiв, а й вiд своïх невiр. Своï мiркування про право украïнського народу на власну художню лiтературу письменник висловив у Суплiцi до пана iздателя. Як свiдчив письменник, повiсть Маруся була написана з метою довести зрiлiсть i досконалiсть рiдноï мови, розчулити читача; Захищаючи якось достоïнство мови малоросiйськоï, я сказав, що мiг би змусити оповiданням своïм плакати, не повiрили, я написав Марусю.
Письменник неодноразово пiдкреслював, що Маруся написана для заперечення скептичних тверджень рiзних скализубiв та усезнаïв, нiби украïнською мовою неможливо створити щось таке, що було б i звичайне, i нiкчемне, i розумне, i полєзне.
Поставивши перед собою мету зобразити позитивного героя, автор звернувся до добре вiдомого йому селянського життя, яке його приваблювало тим, що там люди живуть i дiють не за вкладеними в них поняттями, а за власним почутiм, розумом, розсудом.
i пояснiть, якi чесноти християнськоï моралi уособлює Наум Дрот, батько Марусi.
Усi без винятку персонажi повiстi простi, благороднi, душевнi люди, скромнi, правдивi й самовiдданi, покiрливi й богобоязливi.
Усiма можливими чеснотами надiлений Наум Дрот, батько Марусi. Вiн був щирим парубком у селi. Слухався батька й матерi, поважав старших, товаришам своïм ,був справжнiм другом. Був чесний, нi пiвслова нiколи не збрехав, не пив i п'яниць не терпiв. Вiрив у Бога, ходив до церкви не тiльки у великi снята, а й маленькi. Допомагав бiдним i грошима, i доброю порадою. Дружину свою поважав i любив, як свою душу. Не було мiж ними нiколи не тiльки бiйки, а й нiякоï лайки. Коли дружина його журилася, що Бог не дав ïм дiтей, вiн утiшав ïï, умовляючи, що все робиться по волi Божiй: Чоловiковi треба трудитися до самоï смертi; дасть Бог дiточок дiткам зостанеться; а не дасть. Нiщо не наше, усе Боже. Такою ж чесною, роботящою, богобоязливою виховав Наум свою дочку Марусю. Дiзнавшись про ïï кохання до Василя, вiн, люблячи дочку i бажаючи ïй щастя, не погоджується одружити ïï з коханим, бо, добре знаючи життя, розумiє, що на Марусю, коли вона одружиться з Василем (а його не мине солдатчина),i тяжка доля солдатки.
Мудрiсть i батькiвська доброта Наума розкриваються в сценi, коли вiн,зваживши на всi обставини, погоджується на шлюб Марусi й Василя.
Втративши єдину доньку, Наум не вдався в тугу, продовжував працювати, не лiнуватись, роздаючи зароблене старцям Божим, сповiдуючи думку: Грiх лежати , доки здужаю, i робити, i бiдним подавати.
У повiстi Маруся Квiтка-Основ'яненко постiйно звертався до народноï творчостi . Фольклорне походження має портрет Марусi, який змальований у вiршах народноï творчостi: Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвiте, носочок … прямесенький, а губоньки як цвiточки розмиють, i мiж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна на ниточцi нанизанi. I iм'я героïнi, i ïï зовнiшнiсть, вдача, передають народнi уявлення про красу i якостi людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся до дiла невсипуща. Поетична й лiрична душа Марусi щиро розкривається в коханнi до Василя. Милується своïм Василечком, як ясочка, червонiє, як калина, трiпочиться, як тая рибонька, коли б ïй крила, полетiла на край свiту! Вражає щирiсть почуттiв Марусi, коли вона звертається до батькiв, благаючи не розлучати i з Василем: Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матiнко моя рiднесенька моя, перепiлочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моïм Василечком.
Надзвичайно поетично описує Квiтка народнi обряди: сватання, весiлля дiвчини-нареченоï. Широке використання побутового матерiалу, постiйне звернення до народноï творчостi надають повiстi нацiонального колориту, внаслiдок чого Маруся
стала для iнших народiв вiдкриттям нового мальовничого краю та його доброю,
працьовитого й волелюбного народу.