Iдейно-тематичне багатство збiрки П. Тичини Сонячнi кларнети

Павло Тичина я митець народився в 1918 роцi збiркою Сонячнi кларнети,
яка принесла йому славу i визнання. Вона ознаменувала появу нового
таланту, яскравоï художньоï iндивiдуальностi. Н лiтературну
ниву вийшов поет-лiрик, котрий своєю майстернiстю, щирiстю i
задушевнiстю, Любов'ю до життя i людини примушує згадати iмена
свiточiв нацiональноï лiтератури — Шевченка, Франка, Лесi
Украïнки . П. Тичинi судилася доля генiя. Автор Сонячних кларнетiв
— увесь у провеснi украïнськоï революцiï, в
передчуттi наближення всеочищаючоï грози.
Образ сонячних кларнетiв — це не тiльки символ краси вiчно
юноï, сповне- , ноï барв i музики природи, а й втiлення
прагнень до сього сонячного, радiсного, життєдайного, овiяного
молодiстю. Образ сонця, як джерела життя на землi, сили, що дарує
людям радiсть, виражає мрiю поета про щасливе життя. А коли
спiвець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, вiн не падав у
розпач. Не вгасала його мрiя в перемогу свiтлого, гуманiстичного над
темрявою.
Лiричний герой збiрки — юнак, який багатий i щедрий душею, це
романтик, закоханий в красу свiту, в природу, в життя. Це уособлення
самоï молодостi, що лиш ступила на життєвий порiг i
чарує свiжiстю та чистотою почуттiв, благородними поривами.
Вiрш Ой не крийся, природо розкриває iдею єдностi людини i
природи. Настрiй лiричного героя перебуває в гармонiï з
природою: то сумний, то свiтлий прозорий, наче барви золотоï осенi.
Простий, звичайний краєвид у вiршi Гаï шумлять захоплює
митця чарiвнiстю гаю, рiчки, хмарки в небi. Читаєш — i в
уявi постають образи: гаï шумлять, дзвiн гуде, тихий шепiт трав,
хмарки бiжать, небо, край — як золото. Лiричний герой захоплений
красою рiдноï землi, приходом весни, запашноï, квiтами —
перлами закосиченоï. Шум гаïв — наче нiжно тоннi звуки
арф, тому i назва поезiï — Арфами, арфами. Весна
пробуджує глибокi думи , якими переповнене все довкола, думи про
грядущi боï, боï за людське щастя. У чистому повiтрi. —
передгрозова напруга: Буде бiй вогневий!. Цим почуття охоплене серце
героя, людини, закоханоï в рiдний край..
Там, де свiт повниться музикою, переливається барвами,
народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для
Тичини де любов — там краса, висока поезiя. Його вiршi Не дивися
так привiтно, О любо Iнно, Цвiт в моєму серцi приваблюють тихою
нiжнiстю мовою чистого i чесного серця. Молодiсть! Це така краïна,
в якiй людинi за життя доводиться побувати тiльки один раз. Тичина
одкриває ïï красу через величне i священне почуття
любовi. Тичина замислюється над фiлософською темою Людини i часу.
Пори року природи в Пастелях вiдповiдають порам людського життя. Осiнь
— пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодiсть.
Лiто — зрiлiсть, повнолiття. Природа , а з нею людина, живуть за
законами постiйноï змiнюваностi, плинностi, руху в часi i просторi.
Фiлософiя часу спирається в Тичинi на поетичне зiставлення
людського вiку з добою. У людини також свiй ранок, день, вечiр i нiч.
Перша постель дає чарiвний малюнок ранку. В природi, лкил
вiє чарами. людського ранку — дитинства. Воно оживає
казкою про зайчика, довiрливою безтурботнiстю, поезiєю
духовноï Пробiг зайчик. Дивиться — свiтанок! Сидить
грається, Ромашкам очi розтулює. Але назмiну цiй картинi
приходить iнша:

• А на сходi небо па хне.
• Пiвнiчний чорний плащ ночi
• Вогняними нитками сточують, Сонце.

Чорний i червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби свiтла i тем-ряви, добра i зла, навiюють думку про швид копликнiеть людського життя. Важливою темою збiрки є проблема, нацiонального вiдродження гвiками гнобленого и приниженого украïнського народу. Поема Золотий гемiн — вiра у нацiональне i соцiальне визволення рiдноï “Украïни Звiдси — пафос омрiяноï волi, повна вiдсутнiсть недружелюбного ставлення до iнших народiв. Поема — гiмн весняному сонцю, повносилою буття:

• Над Києвом — золотий гiмн,
• I голуби, i сонце!
• Внизу -
• Днiпро торкає струни.

Подiï весни i лiта 1917 року сколихали суспiльство. То 5ув золотий гомiн пробудження. Навiть предки встали з могил… жертву сонцю приносять. Народ вiрить у с воï сили:

• Зоряного ранку припади
• вухом до землi — iдуть
• Iдуть люди в своє майбутнє
• I всi спiвають, як вино:
• Я дужий народ,
• Я молодий!

Бiль i тривога за долю рiдноï землi постають в образi скорбноï матерi, який є традицiйним у творчостi багатьох поетiв свiту. Проходила по полю… — такими словами починається! закiнчується кожний iз вiршiв, тетраптих Скорбна мати . Проходила Мати Марiя i пильне око 53 не могло не затримати — чийсь труп в житах чорнiє… Лютує смерть в Украïнi:

• Не буть нiкол и раю
• У цим криааïiм краю,
• У краю, де навiть к вiти звiробою
• Iз кровi туг юрбою
• Зросли на полi бою…

Скорбна мати — це бiль i тривога аа долю Батькiвщини, де украïнськаГол-гофа.
У раннiй лiрицi П. Тичини життєрадiснiсть, краеа природнi людини,
залюб- ( ленiсть у чарiвний свiт перемежовується а багря яо-
кривавими вiдсвiтами, якi символiзують велику тривогу, нагадують лро
тяжкi випробування часу, про людськi трагедiï. Сонячнi кларнети
— книга поетичних шедеврiв П. Тичини, яка чарує, об-,.
лагороджує кожного, хто припаде до неï спраглими устами.