Типи речень за метою висловлювання

Речення це осмислене, граматично та iнтонацiйно оформлене сполучення
слiв або окреме слово, що виражає вiдносно закiнчену думку.
Основною функцiєю речення є комунiкативна функцiя, тобто
повiдомлення iнформацiï та вираження емоцiй i волевиявлення мовця.
Вiдповiдно до мети висловлювання речення бувають розповiднi, питальнi та
спонукальнi.
Розповiдне речення це тип речення, яке мiстить у собi повiдомлення про
якийсь факт дiйсностi. Воно характеризується розповiдною
iнтонацiєю, тобто пiдвищенням тону вимовляння на початку або
всерединi речення i пониженням його на кiнець речення. У кiнцi
розповiдного речення, як правило, ставиться крапка.
За предикативними ознаками розповiднi речення бувають:
1) стверджувальнi (в них можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге,
гаразд, атож). Шелестить осика тонким листям. Гаразд, я прийду.
2) заперечнi (в них можуть вживатися частки не, нi, займенники нiхто,
нiщо, нiякий, нiскiльки; прислiвники нiде, нiкуди, нiзвiдки, нiколи,
нiяк). Ми нiчого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В.
Сосюра ). Вiд себе нiкуди не втечеш.
Питальне речення це тип речення, яке мiстить настанову мовця на
отримання вiдповiдi. Цi речення створюються за допомогою питальноï
iнтонацiï, тобто пiдвищенням тону в кiнцi речення, а також акценту
на словi, у якому мiститься суть питання. У кiнцi питального речення
ставиться знак питання.
Пор.: Батько прийшов? Так, вiн. (акцент на словi батько, i тон пiдвищується в кiнцi речення).
Батько прийшов? Ще нi. (акцент на словi прийшов, тон пiдвищується
в кiнцi речення).
На початку питального речення можуть стояти питальнi займенники хто, що,
який чий, котрий, скiльки, питальнi прислiвники як, де, куди, звiдки,
коли, доки, вiдколи, чому, питальнi частки хiба, невже, чи, що за.
Не кожне речення з питальною iнтонацiєю мiстить настанову на
отримання вiдповiдi. За модальною ознакою (волевиявленням автора)
питальнi речення подiляються на:
3) власне питальнi вони передбачають обов'язкову вiдповiдь: Доводилось
вам коли-небудь польову кашу iсти (П. Мирний);
4) риторично-питальнi вони не потребують вiдповiдi. Цi речення виражають
роздуми, сумнiви, емоцiйний стан мовця i зверненi до невизначеного
адресата або й до самого мовця. Напр.: Чого в свiтi тiльки не
буває? За що менi така кара?
Спонукальне речення це тип речення, що виражає наказ, вимогу,
заклик, побажання, пораду мовця адресатовi.
Значення спонукання виражається, як правило, граматичними формами
наказового способу дiєслова присудка, а також формами умовного
(бажального) способу, спонукальними частками: хай, нехай, бодай, годi та
iн., завертаннями (iменниками у кличному вiдмiнку) i спонукальною
iнтонацiєю.
У кiнцi спонукальних речень залежно вiд категоричностi спонукання
ставиться крапка або знак оклику. Напр.: Направо! Кроком руш! (вiйськовi
команди). О земле, велетнiв роди! (Тичина). Давай я вiдчиню дверi. Пiшов
би та принiс води.
За емоцiйним забарвленням розповiднi, питальнi й спонукальнi речення
подiляються на: емоцiйно нейтральнi та емоцiйно забарвленi.
А) Емоцiйно нейтральнi речення (неокличнi) це розповiднi, питальнi й
спонукальнi речення з характерною для них iнтонацiєю.
Б) Емоцiйно забарвленi речення (окличнi) це розповiднi, питальнi,
спонукальнi речення, оформленi окличною iнтонацiєю, тобто
iнтонацiєю з рiзними тембровими вiдтiнками. Цi речення часто
мiстять емоцiйнi частки (що за; який; ну й; годi бо, нумо; невже та iн.)
та вигуки (гей, о, ах та iн). Напр.: Яка чудова нiч! Невже я зïв те
яблуко-гiбрид, що навiть дух його менi набрид?!
Значення вивчення синтаксису. Учнi знайомляться з будовою i граматичним
значенням словосполучень i речень, оволодiвають умiнням розпiзнавати
синтаксичнi конструкцiï, усвiдомлювати форми висловлювання думки i
навчаються користуватися ними пiд час мовлення з метою спiлкування i
накопичення знань. Синтаксис дуже повязаний з iншими роздiлами.
Лексичним значенням багатозначних слiв, омонiмiв, антонiмiв,
фразеологiзмiв виявляється лише в реченнi. В роботi над
синтаксисом помiтне значення принципiв системностi, наступностi,
перспективностi.
Завдання синтаксису. Забезпечення засвоєння вiдомостей про
синтаксичну будову мови, удосконалення учнiвського мовлення з погляду
його вiдповiдностi синтаксичним нормам, збагачення синтаксичноï
структури учнiвського мовлення, створення бази для засвоєння
пунктуацiï.