Iдейно-тематичне багатство збiрки П. Тичини Сонячнi кларнети
Павло Тичина я митець народився в 1918 роцi збiркою Сонячнi кларнети, яка принесла йому славу i визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравоï художньоï iндивiдуальностi. Н лiтературну ниву вийшов поет-лiрик, котрий своєю майстернiстю, щирiстю i задушевнiстю, Любов'ю до життя i людини примушує згадати iмена свiточiв нацiональноï лiтератури — Шевченка, Франка, Лесi Украïнки . П. Тичинi судилася доля генiя. Автор Сонячних кларнетiв — увесь у провеснi украïнськоï революцiï, в передчуттi наближення всеочищаючоï грози.Образ сонячних кларнетiв — це не тiльки символ краси вiчно юноï, сповне- , ноï барв i музики природи, а й втiлення прагнень до сього сонячного, радiсного, життєдайного, овiяного молодiстю. Образ сонця, як джерела життя на землi, сили, що дарує людям радiсть, виражає мрiю поета про щасливе життя. А коли спiвець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, вiн не падав у розпач. Не вгасала його мрiя в перемогу свiтлого, гуманiстичного над темрявою.
Лiричний герой збiрки — юнак, який багатий i щедрий душею, це романтик, закоханий в красу свiту, в природу, в життя. Це уособлення самоï молодостi, що лиш ступила на життєвий порiг i чарує свiжiстю та чистотою почуттiв, благородними поривами.
Вiрш Ой не крийся, природо розкриває iдею єдностi людини i природи. Настрiй лiричного героя перебуває в гармонiï з природою: то сумний, то свiтлий прозорий, наче барви золотоï осенi. Простий, звичайний краєвид у вiршi Гаï шумлять захоплює митця чарiвнiстю гаю, рiчки, хмарки в небi. Читаєш — i в уявi постають образи: гаï шумлять, дзвiн гуде, тихий шепiт трав, хмарки бiжать, небо, край — як золото. Лiричний герой захоплений красою рiдноï землi, приходом весни, запашноï, квiтами — перлами закосиченоï. Шум гаïв — наче нiжно тоннi звуки арф, тому i назва поезiï — Арфами, арфами. Весна пробуджує глибокi думи , якими переповнене все довкола, думи про грядущi боï, боï за людське щастя. У чистому повiтрi. — передгрозова напруга: Буде бiй вогневий!. Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханоï в рiдний край..
Там, де свiт повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов — там краса, висока поезiя. Його вiршi Не дивися так привiтно, О любо Iнно, Цвiт в моєму серцi приваблюють тихою нiжнiстю мовою чистого i чесного серця. Молодiсть! Це така краïна, в якiй людинi за життя доводиться побувати тiльки один раз. Тичина одкриває ïï красу через величне i священне почуття любовi. Тичина замислюється над фiлософською темою Людини i часу. Пори року природи в Пастелях вiдповiдають порам людського життя. Осiнь — пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодiсть. Лiто — зрiлiсть, повнолiття. Природа , а з нею людина, живуть за законами постiйноï змiнюваностi, плинностi, руху в часi i просторi. Фiлософiя часу спирається в Тичинi на поетичне зiставлення людського вiку з добою. У людини також свiй ранок, день, вечiр i нiч. Перша постель дає чарiвний малюнок ранку. В природi, лкил вiє чарами. людського ранку — дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довiрливою безтурботнiстю, поезiєю духовноï Пробiг зайчик. Дивиться — свiтанок! Сидить грається, Ромашкам очi розтулює. Але назмiну цiй картинi приходить iнша:
- А на сходi небо па хне.
- Пiвнiчний чорний плащ ночi
- Вогняними нитками сточують, Сонце.
- Над Києвом — золотий гiмн,
- I голуби, i сонце!
- Внизу -
- Днiпро торкає струни.
- Зоряного ранку припади
- вухом до землi — iдуть
- Iдуть люди в своє майбутнє
- I всi спiвають, як вино:
- Я дужий народ,
- Я молодий!
- Не буть нiкол и раю
- У цим криааïiм краю,
- У краю, де навiть к вiти звiробою
- Iз кровi туг юрбою
- Зросли на полi бою…
У раннiй лiрицi П. Тичини життєрадiснiсть, краеа природнi людини, залюб- ( ленiсть у чарiвний свiт перемежовується а багря яо- кривавими вiдсвiтами, якi символiзують велику тривогу, нагадують лро тяжкi випробування часу, про людськi трагедiï. Сонячнi кларнети — книга поетичних шедеврiв П. Тичини, яка чарує, об-,. лагороджує кожного, хто припаде до неï спраглими устами.
