Втiлення в народнiй драмi мудростi та поетичностi народу

Нам, сучасним людям, важко уявити свiй вихiдний день чи свято без
телевiзора, магнiтофона та iншоï побутовоï технiки. А в наших
предкiв усього цього не було. Проте вони не сумували, вмiли себе
розважати. I хай ïхнi iгри здаються нам тепер, дещо наïвними,
але ж скiльки в них краси, мудростi, вигадки, таланту! Вони оповитi
легендами сивоï давнини, вiдшлiфованi вiками i тiсно повязанi з
тим, без чого немислиме життя людини з працею. Особливо з працею на
землi, годувальницi нашою.
Iдеться, насамперед, про той роздiл усноï народноï творчостi ,
що зветься народною драмою. Це i пiснi-iгри, i пiснi-сценки, i сценки-
iгрища. Уявiмо собi чудовий весняний день на луках бiля рiчки, чи на
лiсовiй галявинi, чи просто на зеленому морiжку. Свято. Дiти, пiдлiтки
обрали собi Подоляночку, стали в коло i спiвають, показуючи, як дiвчина
встала, вмивається, чепуриться, сiють просо, викупляють дiвицю.
Смiх, жарти, веселi перебiжки i замiна виконавцiв головних ролей. А це
вже й не бездумна гра, а пiдготовка до серйозного дорослого життя: вияв
спритностi, спiвочого таланту, вмiння поводитися на сценi. Та й до
майбутньоï пари можна краще придивитися. А ось Рiздво. Що краще та
веселiше за це свято на селi? Тут i колядування, i щедрування, i вертеп,
i Меланки, i водiння кози. Де ще можна показати свiй акторський талант,
дотепнiсть! Але найпривабливiше те, що такi iгри-сценки були розвагою не
лише для ïх учасникiв, а й великим гуманним актом щодо односельцiв.
Адже не миналася хата нi бiдна, нi заможна, нi сiмï, нi одинокi;
всiм Коза бажала щастя й добра, достатку в домi: Де коза ногою, там жито
копою. Де коза рогом, там жито стогом.
Коли ж пiсля закiнчення сiльськогосподарських робiт наставала пора
весiль то це радiсна пора для всiх i для молодих, i для ïх родичiв,
i для всiх гостей. Минуло багато вiкiв, а сучаснi молодi пари на весiллi
намагаються дотримуватися якомога точнiше старовинних обрядiв. Чому?
Мабуть, тому, що сiмï ранiше були бiльш мiцними, а органiзацiя
передвесiльних заходiв була сповнена глибокого змiсту, в основi якого
висока народна мораль. На жаль, зберiгається тiльки дiйова частина
весiлля, а багатющий арсенал весiльних пiсень уже використовується
мало. Хiба ж не заслухаєшся чудовими мелодiями, такими поетичними
й зворушливими словами цих пiсень, поетичних народних мiнiатюр. Наречена
тут i голубонька, i зiронька, i княгиня, й одрiзана скиба хлiба. Кожне
весiльне дiйство супроводжувалося вiдповiдними пiснями. А чого вартi
жартiвливi приспiвки, що тут виконувалися. Ось пiч наша регоче, коровая
хоче; шишечки печуться, на коровай дмуться. А там: Татарин, братик,
татарин, вiддав сестру за таляр, бiле личко за пятак, косу русу вiддав
так Або хор свiтилок та дружок переспiвує пересмiює бояр Усе
регламентоване, сповнене здорового глузду, сувороï народноï
моралi й глибокоï поетичностi, художнього смаку, який говорить про
невичерпну талановитiсть наших пращурiв.
Народна творчiсть це живодайна криниця, яка нiколи не висохне.