ЧОЛОМ ДОЗЕМНИЙ МОÏЙ ЖЕ ТАКИ ЗНАНIЙ

Категории

1.   1 Пантелеймон Кулiш

Оригинал

1
Я знав тебе маленькою, рiзвою,
I буде вже тому з пiвсотнi лiт.
Ми бачили багацько див з тобою,
Ми бачили i взнали добре свiт,
Боролись ми не раз, не два з судьбою,
I в боротьбi осипався наш цвiт.
Од свiту ми прегордого вiдбились.
Та в старощах ще краще полюбились.
2
Скажи, коли б вернувсь iзнов той день.
Як бачились уперве ми з тобою,
Чи знов би ти спiвала тих пiсень,
Що по свiтах летять було за мною?
Чи знов би ти, зачувши дзень-дзелень,
На мурозi лягала головою
I слухала музику тих копит,
Що до твоïх несли мене ворiт?
З
О! Знаю, що, коли б єси iз раю,
Конця й вiнця усiх земних розлук,
Почула, що дорiженьку верстаю
До тебе крiзь дими пекельних мук,
I серденьком на силах знемагаю,
I падає знеможений мiй дух, —
Позичила б ти крил у серафима
I ринулась к менi свiт за очима.
4
I в морок зла зi свiту чистоти
Метнулась би одним одна душею...
Перемогла б нечисту силу ти
Пречистою потугою своєю —
I, в парi, ми в чудованi висоти
Знялись би знов понад життя грязею
I пiсля всiх тривог i завiрюх
Були б один блаженно тихий дух.