Героïчнi сторiнки Велесовоï книги

Нещодавно в курсi давньоï украïнськоï лiтератури зявилась
справжня перлина епiчного зображення героïчноï iсторiï
нашого народу — Велесова книга. Цiкава доля цiєï
незвичайноï книги. Вона була знайдена 1919 року полковником
бiлоï армiï Алi Iзенбеком у помiщицькому маєтку селища
Великий Бурлук Харкiвськоï губернiï. Iсторiя знахiдки тiсно
повязана з нащадками козацького полковник Григорiя Донця-Захаржевського,
що були перебитi повсталими селянами. Алi Iзенбек вивiз Велесову книгу
до Бельгiï i там намагався прочитати письмена на деревяних
дощечках. З 1925 року над незвичайною книгою починає працювати
Юрiй Миролюбов-Лядський, украïнський емiгрант. Перший i найповнiший
переклад Велесовоï книги за розшифровкою Ю. Миролюбова-Лядського
був зроблений нашим сучасником Борисом Яценком, кандидатом фiлологiчних
наук з мiста Ужгорода.
Твiр був написаний на 74-х дощечках, якi були остаточно пронумерованi М.
Скрипником за кордоном. У 1968 роцi упорядник писав: Велесова книга
дає тим, хто здатнi почути й зрозумiти голос предкiв, надзвичайно
багату змiстом вiдповiдь на питання: Хто ми? Чиï дiти? Яких
батькiв?
Отже, ця памятка не є лiтописом, але насичена iсторичною
iнформацiєю. Ми бачимо розлогу картину походження словян, iсторiю
утворення центрiв Русi, битв, описи побуту й вiрувань, свiтогляду
народу. Велесова книга глибоко розкриває героïчний характер
русiв, якi гiдно захищали рiдну землю вiд ворогiв. Загарбники
ототожнювалися iз силами зла, що виходять iз темiнi: У темнiй ямi
повзають i погрожують нам хворобами, маром-марою i кiнцем життя всiм. На
допомогу приходить бог свiтла, що розбиває мечем-блискавкою
пiтьму. Описанi героïчнi подвиги праотця Ора та його синiв Кия,
Щека та Хорива. Майже одночасно з Ором зявилися в Криму та на пiвнiчних
берегах Чорного моря греки та хазари, з якими точилися кривавi вiйни.
Греки хотiли за рахунок руського народу збагатитись. До речi, автори
Велесовоï книги дорiкають нашим пращурам, що греки надали нам
письмено своє, аби ми взяли його i розгубили свою память. Аскольд,
хрещений у грекiв, став знаряддям ïхнього впливу на Русь. Його
переконували, що руси — то розбiйники.
Перемогами були вiдзначенi й вiйни з римлянами, а полоненi трудилися на
нас десять лiт i одпущенi були од нас. У IV столiттi тривалою й
напруженою була вiйна з готами, яких Мезенмир вигнав за межi Русi.
Автори у найяскравiших фарбах змальовують героïзм, мужнiсть,
здатнiсть до самопожертви русiв, якi давали клятву вiрностi народовi та
з гiднiстю дотримували свого слова. Воïн мав померти в бою, нiж
покинути поле бою. Зрадникiв карали нещадно:
Кара буде його тяжка, i рiд викине його I в жалю не оплаче його, iмя
його забуде.
А самi витязi прославленi будуть вiд родiв До родiв наших.
На вiдмiну вiд лiтописiв у Велесовiй книзi заперечується факт
запрошення варягiв на князювання. Нi Аскольд, нi Рюрик не були бажаними
в Русi. Автори Велесовоï книги сумують, що мiжусобицi послабили
державу, руси втратили єднiсть. Через це народ став беззахисним
перед ворогом. Таким чином, Велесова книга — сторiнка нашоï
славноï iсторiï. Ця памятка пробуджує у нас гордiсть за
пращурiв, що боронили рiдну землю вiд ворогiв. Борис Яценко
пiдкреслював: наша iсторiя розпочинається не з Аскольда, Рюрика чи
Олега Вiщого, приблудних воякiв. Вона сягає в глибину ще приблизно
двох тисяч рокiв, якi сповненi кривавоï боротьби за виживання,
честь i гiднiсть народу. Велесова книга вiддзеркалює правдиву
iсторiю та вiдкриває перед нащадками шлях у майбуття, дає
вичерпнi вiдповiдi на питання, поставленi М. Скрипником.
Велесова книга — це унiкальна памятка украïнськоï
лiтератури. Бо здавна людей хвилювали питання про ïх походження та
розвиток.
У дощечках Велесовоï книги закарбована iсторiя украïнського
народу, його культура, релiгiйнi вiрування, свiтосприйняття.
Наш народ зображений як миролюбна, культурна спiльнота на фонi постiйних
воєнних сутичок мiж сусiднiми племенами: Тому зайняли ми землю
нашу й порядкуємо на нiй спокiйно. Є згадки про iснування
писемностi, про органiзований суспiльний устрiй наших предкiв: Родами
правили вiд iменi родичiв i вiча. I всякий рiд називався iменем
своïх родичiв А князi й воєводи-отцi водили людей битися з
ворогами
Автор вводить описи обрядiв та звичаïв, що мають пiзнавальне
значення.
Книга сповнена моральними настановами: Маємо iстинну вiру, що не
потребує людськоï жертви.
Наскрiзною в усьому текстi є вiра автора в богiв та в невмирущiсть
свого народу, що прагне незалежностi: Ми на землi згинемо, зникнемо в
пiтьмi Тiльки слава залишиться до кiнця земного й iншого життя.
Таємничi дощечки Велесовоï книги змушують дослiдникiв i
донинi розмiрковувати, чи справжнi вони, бо ця загадкова книга
зачаровує поетичнiстю мови, патрiотичною спрямованiстю.